Василь Лисенко (Василий Александрович Лысенко)
'Легенди про Тараса'
Невмирущий Тарас
Ім'я Тараса Шевченка – найвидатнішого поета України, палкого, незламного революціонера – опоOCRвите в народній творчості яскравим серпанком легенд і переказів. Народ завжди високо цінував своїх мужніх синів – борців за долю й щастя трудової людини, за світле майбутнє, оспівуючи їх у піснях, звеличуючи в легендах. Герої цих творів наділені надприродною силою, незрівнянною мудрістю, винятковою чистотою сумління.
Саме такою виступає постать Тараса Шевченка в українській народній творчості. В легендах і переказах про Кобзаря трудящі України не тільки виявили своє захоплення його мужньою революційною діяльністю, але й висловили одвічні прагнення та бажання, щоб не було панів і визиску, щоб на вільній землі запанували рівність, братерство і щастя працюючих людей.
Пропонована юному читачеві збірка художніх розповідей про Тараса Шевченка зросла саме на соковитому і щедрому грунті народних легенд та переказів.
Це надає їй своєрідного поетичного аромату, безпосередності й привабливості. Автор описує епізоди й факти з біографії поета так, як їх уявляв собі гноблений люд, що вбачав у геніальному Кобзареві свого захисника, героя, поборника справедливості. Не дивно, що постать Шевченка, як і характерні обставини життя покріпаченого народу, у творах збірки зображені в піднесено-романтичному стилі. Це, безперечно, привабить кожного, хто візьме до рук книгу «Легенди про Тараса».
І передусім у серць юного читача знайде лункий відгомін висока ідея боротьби за визволення, за торжество правди, носієм і активним захисником якбі виступає в легендах Т. Шевченко. Автор розкриває глибоку народність діяльності Кобзаря, що продовжив антикріпосницьку боротьбу легіонів селянських пов- станців-гайдамаків, став справжнім народним суддею над поневолювачами.
Перечитай ці легенди, юний друже, – вони перенесуть тебе в світ давноминулого і розкажуть про великого сина української землі – поета і борця Тараса Шевченка. Вони допоможуть тобі краще усвідомити красу і щастя сучасного нашого життя, глибше полюбити свою вільну Радянську Вітчизну.
О. І. ЛЕЙ
НІЧНИЙ ГІСТЬ
За стінами вбогої кріпацької хатини гуляє березнева віхола. Вітер люто б'ється в шибки, розкриває стріху, струшує низеньку, скособочену хату від верху до самого низу і знову шугає в небо.
На припічку блимає невеличкий каганець. Блідий язичок полум'я то припадає до дна полив'яної миски, то, набравшись сили, здіймається вгору і вихоплює з темряви колиску, схилену над нею жінку, постать чоловіка поодаль. Жінка гойдає колиску і співає своєму крихітному синові журливу пісню про те, як гірко жити кріпакам, як важко гнути спини на панщині. Навіть маленькі діти мусять працювати на пана – пасуть ягнят, складають тютюн у папуші. І нікуди подітись кріпакам, треба коритися.
Співає мати, вмовляє своє дитя, щоб заплющило очі й заснуло, поки є час, поки не жене його панський осаула на роботу.
Лине тужна пісня, сумно скриплять вервечки…
Несподівано хтось постукай у двері. Батько підвів голову, прислухався. .
– Може, здалося…
Обірвала свою журливу пісню жінка. Теж прислухалась.
– Певно, вітер стугонить, бач, який розгулявся, ледве хату не переверне.
Коли це знову хтось постукав, гучніше вже. Вийшов чоловік у сіни, питає:
– Хто там добивається в таку пізню пору?
– Пустіть, люди добрі, перегрітися.
Відчинив чоловік двері, ввірвався знадвору клубок білого холодного повітря – і став на порозі високий огрядний незнайомець у чорній, обліпленій снігом киреї.
– Добривечір! – привітався й почав збивати сніг із високої смушевої шапки. – Таке надворі зчинилося, світу не видно.
Зняв гість чорну кирею, підійшов до столу. Саме в ту мить спалахнув каганчик, освітив незнайомця. Обличчя в нього мужнє, відкрите, стан високий, червоним поясом підперезаний, а за поясом два пістолі виблискують.
Пополотніли господарі, затрусилися, як лист осінній.
– Не бійтеся, люди добрі! – озивається гість. – Я вам зла не вчиню, мене тільки пани жахаються.
Зітхнув важко та тут же і всміхнувся:
– Дайте мені, – попросив, – як ваша ласка, повечеряти.
Поставила жінка перед гостем горілки кварту, капусти квашеної, каші гречаної – все, що було в хаті.
Побачив гість горілку, посміхнувся:
– Оце добре, коли й кварта є на столі.
– Та в нас син Тарас народився, – відказує жінка, – завтра маємо хрестити.
Налили горілки в чарки, гість піднімає свою і каже:
– Хай же росте ваш син дужий та здоровий, хай буде щирий і правдивий, до людського горя не байдужий…
Почав гість розпитувати, як живуть господарі, чи дуже пан селян кривдить. Коли це малий Тарас як заплаче, – кинулась жінка до нього, давай колисати та знову пісню сумну співає.
Послухав гість, підвівся з лави, підійшов до колиски:
– Не тієї ви пісні, паніматко, співаєте, не такого щастя своєму синові зичите. Що ж воно буде, як усі ми панам вражим коритись почнемо? Довіку в ярмі ходитимемо.
Узяв на руки немовля, притулив до грудей і заспівав йому свою пісню. Бриніли в ній ніжні ноти, чулися гуки грізних бойовищ, лунав клич повставати на панів неситих, волю для народу здобувати?
Довго співав гість свою пісню. Потім віддав матері малого Тараса і каже:
– Збудеться моя пісня. Стоятиме ваш син за народ, за правду з панами змагатиметься! Буде його ім'я відоме на ввесь світ. Любитимуть його бідні, пригноблені і ненавидітимуть багаті.
Подякував гість за хліб-сіль і пішов. А вранці понаїхало в село жандармів, шастають по лісах, по байраках – шукають когось. Між людей пішла чутка, нібито завітав у їхнє село минулої ночі Кармелюк, добре провчив пана й подався далі – мститися іншим панам-кривдникам.
Довго допитувалися жандарми. Та ні словечка не сказали їм кріпаки. Мовчав і Григорій Шевченко. Нікому не повідав він про свого нічного гостя і його пісню.
Минув час. І сталося так, як говорив Кармелюк. Здійснилися його слова. Виріс Тарас і став боротися за народ проти панів клятих. А може, то й не Кармелюк заходив холодної вітряної ночі в кріпацьку хатину. Може, то якийсь інший месник народний? Хіба ж мало їх було на Україні!
БАТЬКІВ ЗАПОВІТ
Ще змалку не злюбив Шевченко панів. Іде, було, вулицею пан, діти стоять та кланяються, картузи скидають. А Тарас – ні.
Дивиться на пана спідлоба, очі вогнем палахкотять, якби сила, спопелив би своїм поглядом усіх
