раз. І вклад перевести у долари. Так безпечніше.
— Це зробити зараз?
— Ні, трохи згодом. Треба зачекати, поки вщухне гіркість трауру, і загалом зробити так, щоб не кидалось у вічі. Далі. Свої заощадження я перешлю тобі, а ти поклади їх на свій рахунок. Мені зараз незручно переказувати гроші на іноземний банк.
— Зрозуміло.
— Як посаг за Лорхен я даю тобі хлібний завод. Другий, на жаль, розбомбили. Даю також ферму. Все це доручи комусь ліквідувати і гроші знов-таки поклади в Швейцарський банк.
— Буде зроблено!
— Але і в такому разі нам треба застрахувати себе від всіляких несподіванок, наприклад, інфляції. Війна може знецінити і долари, а ми на цьому втратимо. Нерухоме майно у таких випадках найкраща гарантія для вміщеного капіталу. Отже, треба, щоб ти купив в Швейцарії якесь солідне підприємство, в крайньому разі готель чи хороший будинок, які б давали зиск.
— Постараюсь вишукати нагоду, щоб поїхати і придивитись.
— Але сам нічого не вирішуй, не порадившись зі мною. Ти не маєш ніякого досвіду у таких справах і тебе можуть ошукати.
— Слухаю, майн фатер!
— Треба, щоб наша сім'я мала змогу спокійно жити після війни певний час. За дальше не клопочись, бо зі мною ти не пропадеш. Такий розвідник, як Бертгольд, безробітним довго не буде. Не він шукатиме нових хазяїв, а вони його шукатимуть. Не йому будуть ставити умови, а він диктуватиме свої. Так, я люблю фатерланд! Але коли справи для нас, німців, обернуться погано і мені доведеться одержувати замість марок долари, я їх одержуватиму і працюватиму так само віддано, як тепер. Гроші не пахнуть! Хто це сказав, Генріху?
— Не пам'ятаю! — Генріх думав зараз зовсім не про це. Він добре знав, що являє собою Бертгольд і йому подібні, але навіть він не припускав, що у своїх зізнаннях можна дійти до такого цинізму.
— Ти згоден з моїм планом, Генріх?
— Цілком!
А тим часом, поки відбувалася ця розмова, на другому поверсі, відведеному для Лорхен і Генріха, наречена билася в істериці.
Минулої ночі Лора не спала. Піднялася температура, нестерпно боліли попечені місця, серце краялось від жалю, що вона позбавлена змоги зустріти нареченого. Коли ранкову тишу прорізав лункий дзвінок, що сповіщав про прибуття Генріха, дівчина розридалася і відтоді плакала безперестанку. Час, коли Генріх мився, переодягався і відпочивав з дороги, батько з матір'ю використали на те, щоб хоч трохи заспокоїти дочку. Але всі їхні зусилля були марні. На щастя, покоївка здогадалася послужливо підставити своїй фрейлейн дзеркало. Лора глянула на своє відображення і вжахнулася: обличчя було червоне, очі припухли, ніс, сизий від сліз і постійного вживання носовичка, здавалося, ще поширшав. Дівчина жбурнула дзеркало на підлогу і розридалася ще дужче: адже кожен знає, — розбите дзеркало віщує нещастя!
Поки Бертгольд розмовляв з Генріхом, фрау Ельза викликала на віллу найкращого в місті майстра- косметолога. Він клав на обличчя Лори якісь примочки, натирав його кремами, робив масаж, присипав пудрою. I Лора терпіла, покірливо терпіла все, щоб мати змогу побачити свого нареченого.
Коли після сніданку батько й мати зайшли до своєї доньки, вони визнали — косметолог не дурно одержав свої гроші, але в такому вигляді Лору ще не можна показувати нареченому.
Отже, й за обідом Бертгольд мусив з сумом сповістити Генріха про погане самопочуття Лори. І фрау Ельза, і сам Бертгольд були цим дуже пригнічені, розмова за столом точилася мляво. Вона пожвавилась лише під кінець обіду, коли Генріх розповів про фотокартки, надіслані Бертіною, і красномовний напис на одній з них. Фрау Ельза з цього приводу зауважила, що Бертіна завжди була безсоромною дівчиною, інтриганкою і що вона заборонила Лорхен підтримувати зв'язки з кузиною, бо таке знайомство може лише скомпрометувати. Бертгольд же висловився на адресу Бертіни настільки брутально й цинічно, що його бідна Ельзі мусила скрикнути і затулити вуха. А коли майбутні тесть і зять по обіді зайшли до кабінету, щоб випити там по чашечці кави з лікером і викурити по сигарі, Бертгольд знову повернувся до розмови про свою родичку і взяв з Генріха слово бути від неї подалі і не підтримувати листування, оскільки він відповідатиме тепер не лише за свою честь, а й за честь і спокій Лорхен.
Побачення наречених відбулося лише пізно ввечері. Мобілізувавши всі свої здібності, фрау Ельза так розставила нічник і настільну лампу з темним абажуром, що обличчя Лори, яка лежала долічерева на горі подушок, лишалося в тіні.
Генріх ледве втримався від сміху, побачивши позу своєї нареченої. Він висловлював співчуття хворій, нарікав на долю, яка позбавила його можливості обняти Лорхен після такої довгої розлуки, а в душі радів — можливо, пощастить ще раз відстрочити заручини.
Та Бертгольд немов підслухав його думки:
— Ну, а каблучками ви обміняєтесь завтра ввечері, на той час Лорі, напевно, покращає. Згода?
«Хоча б для форми вислухали спочатку моє прохання руки і серця!» — подумав Генріх, але мусив сказати:
— Звісно, згода!
І другого дня ввечері заручини таки відбулися. Правда, Лорхен пережила ще одне розчарування: вона розуміла, що пишного свята через. Її хворобу влаштувати не можна, але все-таки сподівалася на якусь кількість гостей, їх поздоровлення, подарунки. А вийшло зовсім не так. В Німеччині було оголошено національний траур, і генерал-майор Бертгольд не міг припустити, щоб хтось сторонній знав, що в такі дні він засватав свою єдину доньку. Розголос міг пошкодити і Генріху. Отже, крім своїх, на заручинах нікого не було.
Та довелося примиритися і з цим. Одягнувши каблучку на палець правої руки, — годилося б нареченій носити його на лівій, та вона теж була попечена, Лорхен пустила радісну сльозу. Розчулився і генерал Бертгольд. Він поцілував Генріха в голову і тричі перехрестив майбутнє подружжя.
Вечеряли в кімнаті Лорхен, біля її ліжка, під акомпанемент стогонів нареченої, яка часом забувала, що їй слід стримуватись. Другого дня Генріх поїхав. На вокзал проводжав його лише Бертгольд.
— Все пам'ятаєш, про що ми домовились?
— Звичайно, майн фатер!
— Гадаю, ти розумієш, що про нашу розмову ніхто не повинен знати.
— Ви мене вважаєте за дитину?
— О ні! З тебе буде чудесний розвідник, Генріх! — прощаючись, сказав Бертгольд.
Дивний збіг: точнісінько таку ж думку висловили і керівники Гольдрінга в Радянському Союзі, коли одержали виклад плану Бертгольда про заходи, яких збираються вжити гітлерівці при відступі німецьких військ з Росії.
ДРУЗІ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ ЗНОВ
Хоч офіціальний траур по армії Паулюса вже скінчився, але за всю дорогу від Мюнхена до Сан-Ремі Генріх не чув не те що сміху, жартів, а навіть голосних розмов. Він їхав у офіцерському вагоні і міг спостерігати тільки настрій командного складу гітлерівської армії. І цей настрій був такий, ніби в кожного з офіцерів вчора з дому винесли покійника.
Так само невесело почували себе і в Сан-Ремі. Правда, це стосувалося лише армії окупантів. Щодо французів, то мадам Тарваль, сама того не бажаючи, висловила їх ставлення до подій найкраще.
— З щасливим поверненням, месьє Гольдрінг! — щиро зраділа вона, коли шостого лютого ввечері, відразу після прибуття з Мюнхена, її постоялець зайшов до ресторану. — А ми лише позавчора ввечері згадували вас, коли святкували траур. Було так весело…
— Як то святкували траур?
