останніх захисників Комуни…
Залитий сяйвом пригасаючого сонячного дня, Париж простягав до неба шпилі своїх соборів, верхівки башт, куполи громадських споруд, колони пам'ятників, ніби хотів безліччю рук затримати останні промені сонця, щоб назавжди зберегти славетне місто у сяйві величі і перемог.
Генріх хотів піднятися вище, на третю платформу башти, але виявилося, що там розташований радіомаяк і вхід туди заборонений.
Поверталися додому Великими Бульварами, і Генріх ніби вперше помітив їх своєрідну непередавану красу. Він довго не міг збагнути, що саме в них його так зачарувало, і раптом зрозумів — каштани! Знайомі, любі каштани, що були красою і його рідного міста.
І вони снилися йому цієї ночі, у буйному весняному цвітінні, під мирною неосяжною блакиттю неба. Він з Монікою йшов вулицею Леніна, і білі пелюстки під подувами вітру кружляли в повітрі і тихо лягали на чорні коси дівчини.
Ранком другого дня на столиках букіністів, що вишикувалися вздовж набережної Сени, Генріх розшукав путівник по Парижу і почав свою мандрівку в минуле, щоб утекти від тяжких спогадів сьогоднішнього дня, а головне, не думати, не чекати з такою напругою листа.
Наприкінці тижня Курт подав йому великого пакета. Крім офіціального наказу прибути до штабу дивізії, на її нове місцезнаходження, в пакеті був і лист від Лютца.
«Дорогий друже! — писав гауптман. — Ніяких подробиць трагічної смерті мадемуазель я не можу сповістити, бо ніхто нічого не знає, крім того, що її збила якась проїжджа військова машина. Співчуваю тобі, Генріх, і сподіваюсь, що ти знайдеш у собі мужність гідно пережити цю тяжку втрату. Разом з тобою сумую і я — мої щирі почуття поваги і дружби до мадемуазель тобі відомі.
Сповіщаю тобі наші новини. Дивізія вже була готова виїхати туди, куди ти їздив, як одержали наказа про нове місцепризначення. Генерал наказав, щоб ти «негайно виїхав з Парижа. Рушати тобі треба на Модану, а звідти через Пінеролло на Кастель ла Фонте. Тут ми, здається, отаборимось. Під час переїзду, та ще машиною, будь дуже обережний. Там дуже поганий клімат, і можна застудитися ще сильніше, ніж ти застудився, коли супроводжував Пфайфера. Ти мене розумієш? Хотів написати тобі багато, але згадав, що незабаром побачимось. Тоді наговоримось досхочу! Міллер просив передати тобі привіт, що я й роблю з великою неохотою, бо, признаюся, ніяк не можу зрозуміти твоєї з ним дружби. Це не ревнощі. Ти знаєш, як і чому я до нього так ставлюся. Чекаю! Не забудь про поганий клімат! Твій Карл».
Надвечір задзвонив телефон.
— Барон фон Гольдрінг? — запитав знайомий голос.
— Так.
— Ви й досі цікавитеся копіями Родена?
— Буду дуже радий, коли ви мені щось запропонуєте.
— Тоді дозвольте прийти до вас зараз?
— І обов'язково з новою скульптурою!
Генріх поклав трубку. Зустріч з «антикваром» цікавила його зараз більше ніж будь-коли. Сподіваючись на неї, він нікуди не виходив сьогодні з номера, відклав на завтра свій від'їзд.
— Курт, візьми мої документи, їдь в комендатуру, хай відмітять, що ми завтра вранці виїжджаємо з Парижа.
Хвилин за десять після того, як Курт поїхав, в номер зайшов «антиквар».
— Я від учорашнього дня весь час чекаю вашого дзвінка! — зрадів Генріх.
— Щось сталося?
— Дивізію нашу переводять в Італію. Куди саме точно — невідомо, але є думка, що в Кастель ла Фонте.
— Це непогано! Бо саме в північній Італії гітлерівці потраплять у дуже складну ситуацію. Коли прибудете на нове місце, обізнайтеся з обстановкою і негайно сповістіть адресу. Відповідні інструкції одержите. Не виходьте за їх рамки, будьте обережні: партизанський рух на півночі Італії значно сильніший, ніж в тому районі, де ви працювали досі, і вас можуть підстрелити. А зараз ви ні в якому разі не повинні рискувати своїм життям, пам'ятаючи, що вас можуть чекати важливі завдання. Є у вас ще якісь новини?
Генріх показав конспекти, одержані від Келлера.
— Вже маємо, навіть кілька примірників, — розсміявся «антиквар». — І найцікавіше в них те, що німці дуже добре обізнані з усіма даними про танки, які виготовляються на заводах Англії і Америки. Навіть з славнозвісними американськими «шерманами», виробництво яких особливо засекречене.
— У мене відбулася цікава розмова з генералом, — сповістив Генріх і докладно розповів про свої зустрічі з Еверсом у Парижі і недвозначні його натяки на потребу рятувати становище.
— Дуже цікаво! — зауважив гість Генріха. — Невдоволення Гітлером як головнокомандуючим серед командного складу німецької армії все зростає. Можна чекати навіть змови проти нього. Напевне, знайдуться охочі пожертвувати Гітлером, щоб врятувати гітлеризм. І через це нас цікавлять і ваші розмови з генералом, і Те доручення чи лист, який має передати йому через вас генерал-полковник Гундер. Він, як і Денус, у великій немилості у Гітлера. Не виключена можливість, що це ниточки єдиного клубка.
— Буде виконано!
— Схоже на те, що перспективи вашого повернення на Батьківщину стають реальними і близькими! Події розвиваються з винятковою швидкістю.
— Я не дозволю собі думати про це, хоч усе віддав би, щоб бути зараз у рядах своєї армії, разом з усіма битися на фронті.
— Здогадуюсь… Але ми з вами і є ті бійці, які доводять помилковість старої приказки, ніби один у полі не воїн На нашу долю випали найтяжчі обов'язки, бо ми самотою стоїмо посеред ворожого поля і мусимо воювати, що б там не було!
У сусідній кімнаті почулися кроки Курта.
— Так що, бароне, не скупіться: такої скульптури ви ніде не знайдете! Погляньте на цю лінію… — «антиквар» пестлива провів пальцями по невеличкій статуетці молодої жінки
Генріх відступив від стола, примружив очі і зробив вигляд, що милується скульптурою.
— Справді досить ефектна! — схвалив, нарешті, він і, витягши з кишені якусь купюру, простягнув її старику.
«Антиквар» вклонився і вийшов.
Другого ранку Генріх подзвонив Келлеру, щоб сповістити його про свій терміновий від'їзд, потім заїхав до Гундера. Той прийняв його негайно, незважаючи на ранній час, і перепросився, що не встиг написати листа.
— Прошу передати вашому генералові, — заявив він обер-лейтенантові, — що стан мого здоров'я значно покращав, хоч і потрібне тривале лікування. Незабаром я напишу йому про все докладніше.
— Дозвольте йти?
— Заждіть!
Гундер замислився, час від часу кидаючи допитливі погляди на офіцера, що, виструнчившись, стояв перед ним з непроникливим виразом обличчя.
— Передайте ще… — Гундер пильно глянув Генріху в очі. — Скажіть генералові, що я вважаю клімат північної Італії дуже хорошим для його здоров'я. Раджу йому скористатися з нагоди і добре полікуватися…
— Я точно передам ваші слова…
— Тепер ідіть!..
Генріх мовчки вклонився.
О десятій годині ранку машина, керована Куртом, вже виїхала за межі Парижа і помчала широкою автострадою на Ліон. Поспішаючи, Генріх не встиг навіть поснідати, і Курт гнав машину щодуху, щоб швидше в якомусь з населених пунктів знайти пристойний ресторан.
Нарешті попереду вималювалось містечко Жуаньї.
— Накажете спинитись, гер обер-лейтенант? Я тут обідав, коли їхав до Парижа. Ресторан он там, — показав очима Курт на одноповерховий чепурний будиночок, що стояв на в'їзді до містечка.
Генріх кинув байдужий погляд праворуч і раптом сам схопився за руль і рвучко загальмував.
