Біля ресторану стояла машина, що належала його майбутньому тестю!
— Де зараз генерал-майор? — запитав Генріх шофера з погонами фельдфебеля.
— Не знаю! — непривітно буркнув есесівець, підозріливо оглядаючи надто цікавого, на його думку, обер-лейтенанта.
Генріх зійшов на ґанок, щоб зайти до ресторану, але дорогу йому заступив ще один есесівець з погонами лейтенанта.
— Вам чого? — запитав він безцеремонно, мало не відштовхуючи Генріха від дверей.
— Скажіть генерал-майору Бертгольду, що його хоче бачити барон фон Гольдрінг
Лейтенант окинув Генріха довгим поглядом і мовчки ввійшов у ресторан.
А за якусь мить у дверях з'явився сам Бертгольд з серветкою, застромленою за комір сорочки.
— Звідки? Яким чином? — кинувся він до Генріха, обнімаючи його і цілуючи.
Лейтенант, що так нелюб'язно зустрів Генріха, і обер-лейтенант, який вийшов на ґанок разом з Бертгольдом, виструнчилися обабіч дверей.
— Моя охорона, — недбало сказав Бертгольд, проходячи повз них.
Генріх ледве помітно хитнув головою, навіть не глянувши на офіцерів.
— А вам дуже до лиця цивільний одяг, майн фатер! — навмисне голосно кинув він і зупинився, оглядаючи огрядну постать генерала в дорогому світло-сірому костюмі.
Офіцери поштиво відсторонилися, з цікавістю прислухаючись до розмови. Але Бертгольд уже пройшов уперед, на ходу наказавши:
— Прошу, панове, лишитися тут, поки ми з сином поснідаємо!
Сніданок генерал-майора цього разу незвично затягнувся, і офіцери охорони з заздрістю прислухалися до брязкоту ножів і посуду і голосного реготу свого шефа, очевидно, дуже задоволеного з цієї зустрічі.
— Це дуже добре, що ти будеш в північній Італії, — схвалив Бертгольд, вислухавши розповідь Генріха про те, звідки й куди він їде. — Правда, і там треба бути обережним, але у ці дні краще опинитися подалі від Німеччини… Два дні тому я відправив фрау Ельзу і твою Лорхен до Швейцарії. Хай пересидять там…
— Вони поїхали надовго? А я тільки вчора з Парижа написав Лорі…
— Листа їй перешлють. Нальоти ворожих літаків тепер так почастішали, що їм краще не повертатися певний час у Мюнхен. До речі, я доручив їм підшукати у Швейцарії віллу, про яку ми з тобою говорили.
— Я теж хотів би взяти в цьому участь…
— Не турбуйся. Я продав хлібний завод, а Лора — вашу ферму. Та й заощаджень ще з Східного фронту в мене вистачить. Твої гроші — адже ти їх перевів у долари? От і добре! — вони будуть потрібні після війни.
— О, швидше б дочекатися її кінця! Так хочеться пожити серед рідних, у своїй сім'ї! — вихопилося у Генріха.
Бертгольд тяжко зітхнув.
— Події розгортаються не так, як нам хотілося б, — нарешті промовив він, розправившись з великим шматком риби і беручись за м'ясне. — Ці прокляті росіяни переплутали нам усі карти!
— Але я сподіваюсь, що у нас вистачить ще сили зупинити їх наступ?
Бертгольд знизав плечима, в голові його не було цілковитої впевненості, коли він відповідав Генріху:
— Доля війни залежатиме від того, як швидко ми виготовимо достатню кількість нової зброї.
— Виходить, розмови про новий вид зброї не пропагандистський трюк, а правда? — з цікавістю запитав Генріх.
— Цю правду вороги Німеччини швидко відчують на власній шкурі.
— Не уявляю, про яку зброю йдеться, але вірю вам, що це дійсно щось виняткове… — зауважив Генріх з невинним виглядом.
Бертгольд озирнувся, хоч добре знав, що в ресторані нікого з сторонніх нема. Притишивши голос до шепотіння, він пояснив:
— Це така штука, що одна батарея може сидіти десь у лісах Баварії і спокійно і методично руйнувати Лондон.
Побачивши на обличчі Генріха щире здивування, Бертгольд розсміявся:
— Так, так, мій любий! Літаючі снаряди! Люди сидять десь під Берліном і по радіо спрямовують снаряди саме туди, куди їм потрібно лягти. За допомогою цих снарядів ми примусимо капітулювати всіх наших ворогів… Звичайно, про те, що я тобі зараз сказав, ніхто не повинен знати, навіть твої найближчі друзі.
— У мене їх майже немає, майн фатер. Генерал погрозився виделкою:
— А та молода француженка в Сан-Ремі? Гадаєш, не знаю?
— Вона цікавилася більше квітами, ніж снарядами, як і кожна молода дівчина… І, крім того, вона кілька днів тому загинула.
— Загинула? Як?
— На неї наскочила якась машина…
Коли б Бертгольд у цю мить не схилився над тарілкою, він помітив би, як зблід його майбутній зять, побачивши на обличчі свого названого батька зловтішну, багатозначну посмішку.
— Ну що ж, вип'ємо за упокій її душі! — перехилив Бертгольд фужер з вином.
Генріх не доторкнувся до свого бокала. Йому ще багато про що треба було поговорити.
— Ви досі тільки розпитували, майн фатер, — сказав він після хвилинної мовчанки, — і не пояснили, чому ви, так несподівано для мене, опинилися у Франції?
— Нові обставини вимагають роботи по-новому, а у нас телепнів у СД хоч відбавляй. Панькаються з цими макі, місяцями тримають заложників, коли їх пачками і привселюдно треба стріляти і вішати! От і доводиться самому їздити, так би мовити, давати настанови. Заїду ще до Парижа, а звідти вже додому. І чекаю від тебе нової адреси. Там, на півночі Італії, у мене е друзі, з якими я хотів би тебе познайомити. Стривай, де, ти кажеш, стоятиме ваша дивізія?
— Кастель ла Фонте…
— Кастель ла Фонте?.. Та у мене ж там є добрий знайомий і дуже впливовий! Якщо граф Рамоні зараз не в Римі, а у себе в замку, ти матимеш нагоду з ним познайомитись. Я зараз напишу йому кілька слів.
Бертгольд витяг блокнот і написав записку.
— З Рамоні познайомся обов'язково. Він ніби стоїть поза партіями і політикою, але, насправді, є одним з керівників і натхненників руху чорносорочечників. Тому ми його так і цінуємо.
За десертом Бертгольд знову повернувся до розмови про події на фронтах. Він ще раз підкреслив, що покладає великі надії на нову зброю, проте закликав Генріха бути готовим до всього і, відповідно до обставин, будувати свої дальші плани.
Вже прощаючись, Бертгольд ще раз нагадав:
— Так пам'ятай, Генріх, все, що б не трапилось, ми з тобою повинні зустріти як люди завбачливі і розсудливі. Скорочуй витрати, бережи кожен долар. Можливо, нам всім доведеться переїхати до Швейцарії, і тоді наші заощадження дуже здадуться.
«Ще один пацюк, що збирається тікати з корабля» — відзначив про себе Генріх.
На прощання майбутній зять і тесть обнялись і розцілувалися. Бертгольд, як завжди, в останню хвилину розчулився:
— Бережи себе, і не тільки від партизанських куль, а й від італійок. Вони, кажуть, непогані. Про француженку, будь певен, я Лорі не скажу нічого. Всі ми грішні! Але в своїх грішках будь все-таки поміркованим, адже на тебе чекатиме молода дружина.
Бертгольд з своєю охороною від'їхав перший. Генріху довелося трохи затриматися, поки поснідав Курт. І знову його машина помчала на південь.
ПЕРЕД НОВИМ ЗАВДАННЯМ
