— Ви одружені?
— Так.
— А ваша дружина може вести торгівлю під час вашої відсутності?
— Може.
— Отже, все в порядку, пане шинкарю, — весело промовив Бретшнейдер, — покличте сюди вашу дружину і передайте їй справи, бо ввечері ми прийдемо по вас.
— Не журися, — потішав шинкаря Швейк, — мене заарештували за державну зраду.
— Але мене за що? — заскиглив пан Палівець. — Я ж був такий обережний.
Бретшнейдер усміхнувся і з переможним виглядом пояснив:
— За те, що ви сказали, нібито мухи срали на нашого найяснішого цісаря. Ми вже виб’ємо вам тих мух з голови.
Швейк покинув кнайпу «Під чашею» в супроводі агента. Він стежив за виразом обличчя Бретшнейдера і, коли вони вийшли на вулицю, спитав із своєю добродушною посмішкою:
— Може, мені зійти з тротуару?
— Навіщо?
— Гадаю, що коли я заарештований, то не маю права ходити по тротуару.
Входячи у ворота управління поліції, Швейк промовив: — І не зчулись, як уже тут. Ви часто ходите «Під чашу»?
Саме тоді, як Швейка вели в приймальну канцелярію, у кнайпі «Під чашею» пан Палівець передавав справи заплаканій дружині, по своєму заспокоюючи її.
— Не плач, не реви! Що вони мені можуть зробити через обісраний портрет цісаря?
Ось так мило, своїм чарівним способом і вступив бравий вояка Швейк у світову війну. Істориків, без сумніву, буде цікавити той факт, що він передбачав далеке майбутнє. Правда, ситуація пізніше склалася інакше, ніж Швейк викладав її «Під чашею», але він не мав дипломатичної освіти, і це слід взяти до уваги.
Бравий вояка Швейк в управлінні поліції
Сараєвський атентат наповнив управління поліції численними жертвами. Тягали одного за одним, а старий інспектор в приймальній канцелярії добродушно говорив:
— Вам цей Фердинанд боком вилізе!
Коли Швейка замкнули в одній з численних камер першого поверху, там уже сиділо ціле товариство — шість осіб. П’ятеро примостилися навколо столу, а в кутку на нарах, немов тримаючись осторонь від них, чипів чоловік середніх років. Швейк почав розпитувати, за що кого замкнули. Від п’ятьох, що сиділи біля столу, дістав майже одну і ту ж відповідь:
— «Через Сараєво», «через Фердинанда», «через вбивство пана ерцгерцоґа», «за Фердинанда», «за те, що в Сараєві пана ерцгерцоґа спровадили на той світ».
Шостий, який цурався тих п’ятьох, сказав, буцімто він тому не хоче мати з ними нічого спільного, щоб на нього не впала якась підозра; він, мовляв, сидить тут лише за спробу вбивства з метою пограбування господаря із Голіц. Швейк підсів до товариства змовників, які вже вдесяте оповідали, як вони вклепалися в цю історію. Їх усіх, крім одного, спіткало це в шинку, винарні або в кав’ярні. Винятком був надзвичайно гладкий пан в окулярах із заплаканими очима.
Його заарештували вдома, на квартирі, бо за два дні до замаху в Сараєві він оплатив «У Брейшки» рахунок за двох сербських студентів-політехніків; до того ж, таємний агент Брікс бачив його п’яненьким у їхньому товаристві в «Монмартрі» на Ржетєзовій вулиці, де він за них також платив, як це стверджував його власний підпис у протоколі.
На попередньому слідстві в поліції він у відповідь на всі запитання тільки одноманітно квилив:
— Я маю паперову крамницю.
На що діставав таку ж стереотипну відповідь:
— Це вас не виправдовує.
Невеликий на зріст пан, якого схопили у винарні, був учителем історії і намагався викласти власникові винарні історію різних атентатів. Його заарештували саме тоді, коли він скінчив психологічний аналіз кожного атентату словами:
— Ідея атентату так само проста, як «колумбове яйце».
— Зовсім така, як те, що вас чекає панкрацька тюрма, — доповнив його висновок при допиті комісар поліції.
Третій змовник був головою добродійного товариства «Доброміл» в Годковічках. В день атентату «Доброміл» влаштував гуляння з концертом. Прийшов жандармський вахмістр і звернувся до присутніх, щоб вони розійшлися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова «Доброміла» добродушно відповів:
— Почекайте хвилинку, хай дограють до кінця «Гей, слов’яни»{15} .
Тепер він сидів з похнюпленою головою і нарікав:
— В серпні відбудуться перевибори правління, і коли я до того часу не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.
Дивну штуку утнув небіжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людині бездоганного характеру і незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердинанда і раптом увечері в кав’ярні за мар’яжем, б’ючи хрестового короля козирною бубновою сімкою, сказав:
— Сім кульок, як у Сараєві.
П’ятий, котрого, як він сам казав, посадили «через це вбивство пана ерцгерцоґа в Сараєві», ще й сьогодні був з наїжаченими від жаху волоссям і бородою, чим дуже нагадував кошлату болонку. В ресторані, де його заарештували, він узагалі не тільки не вимовив ані слова, але навіть і газет не читав про вбивство Фердинанда. Він сидів сам один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:
— Ви про це читали?
— Не читав.
— Знаєте про це?
— Не знаю.
— А знаєте, про що йдеться?
— Не знаю, мене це не цікавить.
— А все ж таки вас це повинно було б цікавити.
— Не знаю, що б мене могло цікавити? Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?
— Значить вас не цікавить це вбивство в Сараєві?
— Мене взагалі не цікавить жодне вбивство. Хай собі буде в Празі, Відні, Сараєві чи Лондоні. Для цього є державні установи, суди і поліція. Якщо когось десь вб’ють, то так йому і треба; чом ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?
Це були його останні слова в тій розмові. Відтоді він кожні п’ять хвилин лише голосно повторював:
— Я не винний, я не винний.
Ці слова він вигукував і в воротах управління поліції, ці слова повторятиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, і з тими словами він увійде до своєї тюремної камери.
Вислухавши всі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав доцільним розтлумачити усю безнадійність їхнього становища.
— Всім нам натруть писки, — почав він свої слова розради, — а те, що ми вийдемо сухими з цієї халепи, така правда, як воша кашляє. Для чого ж тоді поліція? Саме для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лика. Коли вже прийшли такі небезпечні часи, що у ерцгерцоґів смалять, як у зайців, то хай ніхто не витріщає баньки, коли його тягнуть до управління поліції.
