Від чорної землі до зоряної тверді Й на мить не припиняв я пошуки уперті. Я мислю гострою усі вузли розплутав — I тільки не зумів розплутать вузол смерті. 296 Як парість вічного зросла з твого садочка, Як надокучила тісна життя сорочка, — Шатру тілесному хисткому не звіряйся: Немає жодного тривкого в нім кілочка. 297 Плює услід мені судьба моя проклята. Як не стараюся, дарма, все йде до ката. Душа збирається. «Побудь», — кажу — і чую: «Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!» 298 Усе, що в тебе є, туманом розтає. Нікчемністю стає, що маєш за своє. Вважай, що все, що є, на світі не існує, А те, чого нема на цьому світі, є. 299 Не зупиняється небесна колісниця, Не насищається людьми земля-землиця. Ти радий, що тебе вона ще не пожерла? Не поспішай радіть: вона не забариться. 300 Якщо одним коржем я можу два дні жить I пити з черепка, що на землі лежить, — Навіщо меншому за себе підклонятись, Навіщо наймитом у рівного служить? 301 Погляньте, очі, на тісні могили,
На світ, де діють зловорожі сили!
Царі, князі — в грязі, осяйні лиця
Жерущі хробаки заполонили.
302 Чи ще служитимеш для підлості людської? Не квапся мухою до страви будь-якої! На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися, Пий краще власну кров, аніж чужі напої! 303 Я б краще вороном копався у ріллі, Ніж у негідника живився при столі. Сухим окрайчиком задовольнятись краще, Ніж губи мазати в чужому киселі. 304 Цей топче стежечку до монастирських брам, Той шлях до Істини собі торує сам… Боюсь, настане день і пролунає голос: «Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!» 305 На учті мудрості зняв мову друг вина (Рум і Аравію збентежила вона): «Не вірю твердженню, що є вина в вині, Коли сам Бог сказав, що проститься вина!» 306 Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув; Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *. Та кожний забере свій дар у тебе — й знову Ти зробишся таким, яким спочатку був.
