Так, Герд справді ненавидів Макарова й давно плекав потаємну мрію, що колись обійме його академічну посаду. Не вічно ж йому бути шефом поліції! Але спливали роки, Герд старів - і поволі його мрія згорталася у терпкий, пекучий клубочок. Тим часом розросталася його ненависть, бо Макаров, попри свої обіцянки, ще й досі не зробив його академіком.
- Куди подівся Кривошеєв? Чому не вмикається апаратура зовнішнього огляду планети? - грізно кричав Президент, який ніколи не вживав слово “астероїд”, а завжди називав його
- Ви ж самі насварили мене за те, що я стежу за академіками.
- Не за те, що стежите, а за те, що бездарно стежите. Академіки помічають ваші шпигунські вправи - і це їх нервує. Розкажіть, що там діється?
- Де?..
- Слухайте, йолопе, ви довго будете випробовувати моє терпіння?
Тим часом за Гердовим “де” ховалося бажання виграти час, аби зміркувати, як належить триматися далі. Нарешті він зміркував: найліпший захист - це атака на психіку Президента. Макаров, безумовно, знає, що Гелена не байдужа до молодого астронома - саме сюди й треба спрямувати удар.
- У мене є підозріння, що це диверсія. Вона - справа рук молодика, котрому Лі Чунь надто багато дозволяє. Цей злочинець не лише самочинно господарює на поверхні
Герд замовк, ніби очікуючи дозволу продовжувати.
- Що ви хочете сказати отим “а”? Кажіть, якщо почали.
- ...а розгулює серед носіїв генофонду, коли йому заманеться.
- Там у нього родичі, - незворушно зауважив Президент. Проте Герд уже встиг відчути, що Макаров клюнув на його гачка.
- Хто покликаний служити Президентові, у того немає жодної рідні, окрім Президента. Кожною хвилиною життя ми маємо завдячувати йому і тільки йому.
Видовжене обличчя Макарова трохи округлилося від задоволеної посмішки. Його неважко улестити - і Герд це, безумовно, знав.
- Ви перебільшуєте. Не всі мають мені завдячувати кожною хвилиною життя.
- Всі! - твердо заперечив Герд. - Геть-чисто всі.
- Ну, знаєте... Коли б ви сказали про тих, кого я нагородив спецліжком... Але облишимо цю тему. Вона зараз не на часі. Вам належить особисто оглянути поверхню планети. - Помітивши на обличчі Герда досить виразне занепокоєння, Президент додав: - Розумію, у ваші роки виходити у відкритий космос... Дозволяю використати автономну телескопічну систему. Ви мене зрозуміли?..
- Так. Але ж...
- Ви, здається, не виявляєте ентузіазму, - саркастично посміхнувся Президент. І вже поважним тоном додав: - У мене виникла підозра, що над нами висять кораблі Галактичної Варти.
- Вони ж нібито не втручаються у наші справи.
- То вам так здається. Я про це іншої думки.
- А хто керуватиме баштою?
- Домовтеся з Лі Чунем. Хоча б той молодик, якого ви підозрюєте. Ідіть.
Герд вийшов. Сільвія вимкнула екран. Серце прискорено билося, все єство жінки опанувала тривога. Інтуїція підказала їй, що над Прокопом нависла небезпека. Він був останній, з ким вона мала інтимні стосунки, - отже її жіноча природа вимагала дії, що мусить захистити коханого. До речі, Сільвія помітила, що навіть передчуття зустрічі з Прокопом щось у ній змінило. Пояснити цих змін вона не здатна - Сільвія осягала світ і себе у світі не логікою, а чуттям.
І все ж оті нерозпізнані чуття змусили її відмовитися від злочинної ролі, яку свого часу нав’язав їй Степан Макаров. Саме тому вибракувані останньою медкомісією потрапили до катівні Герда. Безумовно, це значно посилювало їхні муки, бо ніхто не приховував, що з ними станеться завтра, як те до останньої хвилини робила Сільвія. Вона їм оповідала казочку про рай, який на них чекає на сусідньому кораблі, - і якщо добре поміркувати, то це й не було брехнею.
Сільвія давно здогадувалась, що Лі Чунь не любить Макарова. Зате вчений полюбив Прокопа, мов рідного сина. Жінка шмигнула із президентського палацу, як мишка, і, ховаючись поза кущами, прокралася до обсерваторії. Пальцями показала Лі Чуню знак, що має до нього таємну справу, - і той завів її до кімнати, котра, на його думку, не мала прихованої відеокамери.
Лі Чунь, безумовно, знав більше, ніж Сільвія. Давно помітив кораблі Галактичної Варти - мабуть, раніше, аніж Прокіп. Бачив-бо, як велетенський корабель за допомогою якоїсь таємничої сили втягував у своє черево нещасних колоністів, перетворених на космічну кригу. Знав також, де саме і в якому товаристві перебував зараз Прокіп. Лі Чунь поділяв переконання братства, але сам прагнув залишитися осторонь. І не тому, що боявся за власне життя, а лише тому, що впевнено почувався тільки серед зірок - не серед людей.
Зараз Лі Чунь був трохи напідпитку. Сільвії також запропонував келих вина, але вона відмовилась.
- Де ваш асистент? - вхопивши старого за руку, схвильовано запитала Сільвія. - Його треба рятувати. Герд готує йому пастку.
Вислухавши гарячкову розповідь Сільвії, Лі Чунь кілька хвилин зважував, чи заслуговує вона на довіру. Вчений знав, що Макаров виштовхнув масажистку, завдавши їй гіркої образи. Немає нічого неприродного також і в тому, що вона закохалася у Прокопа. Та найголовніше,; мабуть, ось де: в Лі Чуня не було іншого виходу, аніж скористатися, послугами Сільвії. Якщо Герд отримав наказ оглянути по-, верхню астероїда, треба негайно повідомити про це Криво-шеєва. Бо може скоїтись лихо: Кривошеєв, Ендрю й Прокіп повертатимуться з корабля саме тоді, коли Герд оглядатиме космічне довкілля. Отже, будуть викриті не лише вони - Герд побачить, де міститься таємний вихід у космос, про існування якого, треба сподіватися, він поки що не підозрює. Все зваживши, старий вирішив довіритись Сільвії, хоч і вважав її легковажною.
- Ви коли-небудь виходили у космос? - запитав академік.
- Мені, як ви знаєте, не п’ятнадцять років, - глузливо відповіла масажистка. - Дечого встигла навчитися. У вас є спорядження?
- Знайдеться.
Внезабарі вона стояла перед ним у скафандрі, з реактивним мікродвигуном за спиною. Постать жінки виглядала напрочуд стрункою, юною. Навіть старий Лі Чунь, який взагалі не цікавився жінками, замилувався нею. Проте мова його була уривчаста й сувора:
- Ви готові?
- Так.
- Ідіть за мною.
Вони піднялися на металеву площадку, що була ізольована від космосу прозорим пластиком. Перед їхніми очима відкрилося зоряне небо. І майже на півнеба сяяв ілюмінаторами сріблястий корабель Галактичної Варти.
Не зронивши й слова, Сільвія рвучко обернулася до вченого. Якусь мить чекала пояснень.
- Тепер бачите, де вам треба шукати Прокопа? - запитав Лі Чунь.
- Як він там опинився?
- У вас буде час дізнатися про це. Поспішайте, Сільвіє. Герд полюбляє моє вино. Але не певен, що мені вдасться затримати його надовго. Поспішайте!..
- А якщо мені не відчинять? - трохи настрашено запитала жінка.
- Не хвилюйтеся! Вони вас помітять ще здалеку.
За хвилину Лі Чунь вдоволено споглядав, як вправно Сільвія володіє спорядженням космонавта. На тлі велетенського корабля вона нагадувала ластівку, яка шукає, де приліпити своє гніздо.
Лі Чунь не квапився донизу - звідти можна посигналити сюди, на площадку, отже, Герд міг повідомити про свою появу. Але, як видно, шеф поліції також не вельми квапився. Тому вчений затримався на поверхні астероїда, аби насамперед побачити, як завершиться політ Сільвії.
Ось її гнучка постать вирізьбилась на тлі ілюмінатора, мов у театрі тіней. Вченому навіть здалося, що вона билася грудьми об прозору броню космічної фортеці, ніби справді наполохана пташина. Проте все
