виглядало не так драматично: її дійсно помітили іще здалеку, а коли вона наблизилась до корабля, негайно відчинили перед нею запасний люк.
Лише тоді, коли Сільвія зникла в чорному отворі й люк знову закрився, Лі Чунь спустився до свого скромного помешкання, аби трохи його впорядкувати. Переконався, що вина у холодильнику досить, а також є добрі яблука й банани. Приліг на канапу - йому не лишалося нічого іншого, окрім чекання.
Минуло ще з півгодини, але Герд не з’являвся. Лі Чунь не витримав - знову зійшов на площадку. Те, що побачив, його занепокоїло. Базовий корабель Галактичної Варти миттєво рвонувся з місця й одразу ж подаленів. Менший стояв нерухомо. Але де ж ті, за ким він посилав Сільвію? їх не було. Не було й Сільвії.
Та невдовзі ген поза баштою, на якій звик тижнями чатувати Прокіп, з’явилися дві рухливі постаті. Не відразу китаєць розпізнав у них Прокопа й Сільвію. А коли впізнав, його вжалило нове питання: куди ж поділися інші?
Сільвія наблизилася перша. І лише встиг Лі Чунь впустити її в обсерваторію, як пролунав сигнал Герда. Академік помахав рукою Прокопові, відтак показав на башту - і той зрозумів, що йому належало зайняти своє робоче місце.
- Де ж Кривошеєв? - запитав академік, тільки-но Сільвія звільнилася від скафандра.
- Там, де йому належить бути, - дещо зухвало відповіла жінка. Лі Чунь збагнув, що лідери братства не приховали від неї таємного виходу із катакомбів - отож Сільвія тепер хизується тим, що також належить до кола втаємничених.
- Кажіть, що я маю робити? - наполягала жінка.
- Пити зі мною вино, - сміючись відповів Лі Чунь. Лише зараз вона помітила, що цей огрядний дивак був одного зросту з нею, а її вважали мініатюрною. Кілька його підборідь збрижились, мов шкіряні міхи, за допомогою яких колись роздмухували горно у сибірській кузні (так про нього висловився кощавий Кривошеєв). Очей майже не було видно - лишилися вузенькі щілини.
- Ви жартуєте? Що подумає Герд?
Втішений тим, що все завершилося добре, Лі Чунь весело зареготав:
- Невже вас коли-небудь непокоїло, що про вас подумають? їй-бо, не вірю. Це на вас не схоже, Сільвіє.
Вона також засміялась:
- А й справді - чим не коханець?
Чмокнула Лі Чуня губами в щоку - й вони разом пішли відчиняти головному поліцаєві.
Герд з’явився в обсерваторії у теплому светрі, в’язаній шапочці й. черевиках на штучному хутрі. Шеф поліції сторопів, побачивши тут Сільвію. Вона так довго була коханкою Президента, що у Гердовій уяві не вкладалося, як ця жінка може з’явитися в парі з кимось іншим, хай навіть зі схожим на євнуха Лі Чунем. Іще більше він був шокований, побачивши на столі вино, фрукти й солодощі.
- О-о, наш уславлений академік має неабиякий смак до життя. Виявляється, моя інформація про вас, пане Лі Чунь, не варта й випитого яйця.
- Ви тільки яйця п’єте? - глузливо запитала Сільвія. - Може, спроможетесь на келих шампанського?
Герд облизав губи, передчуваючи смак вина:
- Маю невідкладні справи. Щоправда, один келих...
- Яка у вас інформація про мене? - обернув до Герда м’ясисте обличчя академік.
- Принаймні така... Ну, розумієте... Ми мали вас за анахорета й меланхоліка.
- Ви завжди мене недооцінювали, - засміялась жінка, обертаючи в пальцях келих з вином. - Сільвія вміє переліплювати мужчин. І дуже любить цим займатися. Давайте вип’ємо.
Коли випили, Лі Чунь, прищулено дивлячись на Герда, не без лукавства запитав:
- Куди це ви зібралися? Так тепло зодягнені, хоч у космос випускай.
- Вгадали. Саме у космос. Президент наказав оглянути космічне довкілля. Ви нічого особливого не помічали, пане Лі Чунь?
- Що ви називаєте особливим?
- Ну, скажімо, корабель тих самих... їх називають Галактичною Вартою.
Лі Чунь насупився, очі звузилися так, що здавалося, він зовсім нічого не бачить.
- Ви мене дивуєте, пане Герд. Маючи екран Криво-шеєва, можна й не розпитувати про такі речі.
Герд набрав офіційного вигляду:
- Якщо питаю, значить, є в цьому потреба. Де ваш асистент?
- Де ж йому бути? На своєму робочому місці. Біля пересувного телескопа.
- Президент наказав, щоб ви на деякий час передали його у моє розпорядження.
- Гаразд. Хоч цієї хвилини... Але кораблі Галактичної Варти можна споглядати й без телескопа. Вони вже знову ліквідували ваш цвинтар.
- Що?! - заревів на всю горлянку Герд, зірвавшись із фотеля так, ніби він, фотель, підкинув його аж до стелі. - Це зрада! Так і доповім Президентові.
- А я доповім, що ви не вмієте поводитись у присутності жінки, - з дивним спокоєм промовила Сільвія.
Герд кинув на неї презирливий погляд, але промовчав. Натомість твердо, з почуттям власної переваги й самопошани заговорив Лі Чунь:
- Мене ніхто не уповноважував підміняти шефа поліції. Щоб виконувати фіскальні обов’язки, не обов’язково бути академіком. Та ще й із моїм стажем.
Лі Чунь не без розрахунку кинув цю колючу репліку. В Академії всім було відомо: Герд зі шкіри пнеться, аби отримати звання академіка - насамперед заради спецліж-ка. Обличчя Герда налилося кров’ю, щоки засмикались від гніву.
Тим часом Сільвія також додала дещицю загальновідомого - того, що завжди викликало в академіків незлостиві посмішки:
- Вам би належало пам’ятати, що академік Лі Чунь має ордени й медалі іще від китайського уряду.
Старий розправив плечі, гордовито підвів голову. Він явно був вдячний Сільвії, що та нагадала про його наукові заслуги іще там, на далекій Землі.
- Годі! - роздратовано буркнув Герд. - Ведіть мене до вашого асистента.
Та коли академік і шеф поліції вийшли на горішню площадку, у Герда відпало бажання кататись на телескопічній башті, що видалась йому незатишною й ненадійною. Власне, у цьому не було потреби: кораблі Галактичної Варти видно й звідси - один із них віддалявся, але все ще можна було розгледіти його освітлені ілюмінатори; другий, менший, нерухомо стояв на поважній відстані. Довкілля було чисте - заморожені трупи геть зникли. І хоч Герд не бачив протилежної півкулі, але ж було ясно, що трупів немає й там.
- Кривошеєва тут не було? - набундючено запитав Герд.
- Запитайте ліпше про те, що входить у мої обов’язки... Скафандр зодягнете самі чи вам допомогти?
- Мені не потрібен скафандр. І звідси все видно. Невже так важко було поінформувати своєчасно?.. Я попрошу Президента зобов’язати вас... Або хоч вашого... е-е... асистента...
- Бути вашими агентами? Чи не забагато ви собі дозволяєте?
Герд дратівливо струснув головою й почав спускатися по металевих сходинках вниз. В обсерваторії всюди було тепло, товстий светр аж парував на ньому, мов шкура на змиленому коні...
Герд з Лі Чунем повернулись до мешкання, та Сільвії вже не застали. Боячись, що академік почне йому докоряти за зіпсоване побачення з жінкою.(та ще якою!), Герд заквапився до президентського палацу.
Втішено посміхаючись, китаєць осушив чималого келиха й ліг на диван. Тим часом, так і не діждавшись Герда, Прокіп прикотив башту впритул до обсерваторії, а за кілька хвилин уже дослухався хропіння свого шефа. Асистент умів по його хропінню визначити, в якому настрої той заснув. Трубні звуки з кларнетними переливами свідчили, що старий був задоволений дипломатичними успіхами й заснув у доволі бадьорому стані. Отже все гаразд.
Прокіп, прихиливши двері, вирушив до свого помешкання. Йому нелегко було усвідомити, чим він сьогодні найбільше схвильований. Все побачене й пережите вирувало в його душі, безладно змішуючись.
