Від Лятошинського не сховалося те, про що Гелена й Прокіп перекинулися кількома словами за дверима їдальні. Колись дуже давно пан Мірек пережив приблизно те ж саме, що тепер переживав Прокіп. Тоді він заприсягнувся ніколи не втрачати людяності, як її втратив у своїх космічних століттях академік Макаров. Але ж бач: це відбувається мимоволі - мабуть, через саму звичку думати про себе як про особу, котра цілком законно здобула серед смертних людей права людини безсмертної.
Цілком законно тому, що так це й було запрограмовано іще на Землі, коли Космічна Академія мала вирушити у свою тисячолітню дорогу. Потрібні були провідники, що несуть надбання земної науки і всю повноту земного досвіду поза такі далекі межі, котрі й уявити неможливо. На той час уже були вивчені механізми старіння, а також віднайдені ефективні засоби протидії цьому фізіологічному процесові, що споконвіку вважався невідворотним. Але Земля переживала той період, коли це благодатне відкриття виявилося не на часі - воно б лише зашкодило земному людству. Проте вчені погодилися, що Президія Космічної Академії має право ним скористатися.
Пан Мірек крутився під ковдрою, не міг заснути - він воскрешав у споминах історію крихітного уламка земної цивілізації, якою була академічна колонія. Ця історія детально відтворена в пам’яті досконалих електронних суб’єктів, котрі вже не можна вважати машинами - то було щось незмірно більше, мудріше. Можна навіть сказати так: вони, електронні суб’єкти, були діючими моделями Всесвіту, який філософи також бачили як Всеосяжний Суб’єкт, здатний до найвищих форм мислення й творчості. Простіше кажучи, Тоталіт.
Пан Мірек народився вже у колонії Космічної Академії Наук. У ранній молодості його цікавили економічні науки, але згодом захопила біологія. Якось мимоволі у його свідомості з’єдналися дві наукові галузі - економія та біологія. Поступово він увійшов до економічної науки з розумінням біологічних законів - і це відкрило йому причини занепаду земної цивілізації.
На жаль, людство не зуміло створити такої цивілізації, яка б здобула безсмертя. Наприкінці двадцять першого століття життєві можливості земної кулі так звузилися, що земляни вимирали десятками й сотнями мільйонів. Почалося це з Китаю, населення якого зросло до двох мільярдів. І одночасно рівень земного океану почав катастрофічно підвищуватись. Його води заливали міста, відбирали найродючіші землі.
Вчені давно застерігали людство від катастрофи, котру вважали неминучою, якщо енергетика не буде переведена повністю на термоядерну енергію. Від уранових електростанцій відмовились - вони несли в собі небезпеку радіації. Кілька ТЯЕС (термоядерних електростанцій) успішно працювали, але нафта й вугілля усе ще здавалися набагато дешевшими. Розуміння вартості як економічної категорії не вийшло на рівень природознавчих наук - і, мабуть, саме це стало головною причиною трагедії.
Пан Мірек був переконаний: земну цивілізацію вбила трудова теорія вартості, яка, на жаль, була абсолютизована не лише в нещасній Росії, куди вона прийшла у Марксово-му варіанті. її надмірна популярність у варіанті Адама Сміта також виявилася згубною: вона відволікала економів від енергетичних процесів космічного характеру, які, власне, й стояли в основі капіталу. Стояли доти, доки існував капітал. Чому він перестав існувати - це розуміло небагато людей на планеті. Вони намагалися пояснити, до якої безодні прямує людство, але державні мужі їхнього голосу не почули.
Пан Лятошинський гадає, що найперша і найголовніша причина занепаду земної цивілізації полягала не в затопленні родючих долин по всій земній кулі: це ж бо не причина а лише наслідок. Справжня причина, на думку Мірека, ховалася в хибному розумінні капіталу. Уже тоді, коли на Землі капіталу в абсолютному значенні не існувало (людство жило за рахунок винищення свого майбутнього), найвидатнішим економам та бізнесменам здавалося, що він, капітал, усе ще існує. І не лише існує, а навіть казково зростає. Так формувалася зовнішня видимість капіталу - і вона підштовхувала до смертельної пастки.
Тим часом капітал виснажувався, рік за роком гинув. І разом зі своєю загибеллю наближав невідворотну катастрофу людства. Він гинув у соплах реактивних двигунів, де спалювалась нафта, у топках електростанцій, де згоряло вугілля. Він гинув там, де земний гумус безборонно зносило вітрами, дощами й сніговими водами на дно річок і морів.
Капітал гинув тому, що він є не що інше, як синонім біологічної енергії, котра на земній кулі щороку зростає за рахунок фотосинтезу. Якщо ж вона перестала зростати, значить, перестав зростати й капітал.
Зародки розуміння економічних законів як законів фізичних ми зустрічаємо іще у фізіократів. Але завдяки Смітові економічна наука відхилилась у бік політики, перетворившись із науки біофізичної в науку політичну. І через те серед економів сталося так, що осліпли навіть зрячі.
Протягом двох переломних століть державні діячі й бізнесмени чомусь не хотіли усвідомити, що перетворення біологічної енергії в технічну-це смертельний злочин. Маючи безмір електроенергії (саме її Лятошинський називав технічною), можна загинути від голоду: адже ж людина не вмикається в електромережу, як звичайний комп’ютер. І вона здатна насититись електричною енергією не інакше, як тільки переробивши її на енергію біологічну. Ну, скажімо, спорудивши оранжереї, за допомогою тепла й світла людина почне вирощувати їстівні плоди. Але скільки ж громадян можна нагодувати оранжерейними плодами?..
Зате нафту, на лихий випадок, можна повністю перетворити на м’ясо: існують бактерії, що, пожираючи нафту, дозволяють легко й просто нарощувати мільйони тонн високоякісних білків. Це можна сказати також про газ і вугілля, бо їхня природа така ж сама: біологічна, сонячна. Зрештою, справа навіть не в їхній надзвичайній вартості - найбільша небезпека ховалася в наслідках їхнього спалювання. Припинивши спалювати вугілля, нафту й газ, люди не створили б у земній атмосфері парникового ефекту, через який почала танути крига на полюсах. Саме тому рівень океану неухильно зростав. Отже, економічна й екологічна неграмотність мимоволі стали причиною затоплення найро-дючіших земель планети. Тих земель, які в Індії й Китаї, скажімо, давали по три врожаї щорічно.
Мірек з великим болем думав про ті часи на Землі, коли розпадалися держави й голодні люди мільйонними ордами сунули туди, де ще можна було знайти якусь поживу. Отож китайці рушили на північ, де колись існувала підновлена за допомогою марксизму Російська імперія. Вона також давно розпалася, лишивши по собі населення, що вироджувалось через алкоголізм, бездуховність, непереборну нехіть до праці. Ця нехіть вихована в концтаборах, через які, мов через конвеєр, проходила більшість російської людності. Злочинність породжувала канцтабори, а концтабори, в свою чергу, породжували злочинність.
У сорокових роках двадцять першого століття етнос колишньої держави вже виглядав безвольною, бездіяльною масою, серед якої талановиті індивідууми зустрічалися вельми рідко. Зате народжувалось багато дебілів, калік. Фактичними господарями Сибіру стали японці й китайці. Вони завоювали Сибір без війни - приходили, починали працювати й потроху підгодовували ледачих господарів. Господарям це дуже подобалось - вони могли безборонно жити за прислів’ям: родився малим, виріс п’яним, а перед смертю згадав, що й світу білого не бачив.
Згодом колишні володарі Сибіру збагнули, що вони перетворилися в нахлібників, від котрих нічого не залежить. Та було вже пізно. Тим часом сибірський етнос почав помітно мінятися під впливом жовтої раси. Жінки-сибірячки виявилися стійкішими у збереженні національних ознак, але ж їхні вічно п’яні чоловіки рано робилися імпотентами.
Отож, мабуть, не варто дивуватися, що Степан Макаров був росіянином лише за прізвищем та вихованням. Щодо зовнішнього вигляду, то він був типовим китайцем. Проте мати виховала його в презирстві до всього китайського. Так це в ньому лишалося й досі.
Степан рано виявив неабиякі здібності з фізики й астрономії. Йому було тридцять років, коли Сибірська Академія наук, де переважали китайські та японські вчені, вирішила, послати до сусідньої планетної системи науковий комплекс. Європейські країни також приєдналися до проекту.
Спершу проект мав невиразні риси - ніхто не уявляв, яких розмірів мав бути корабель і з яких матеріалів його належало будувати. Проте всі сходилися на тому, що зореліт належить споруджувати у космосі.
Дискусії тривали доти, доки Макаров не ознайомив учених із власним проектом. Він був простий і водночас надійний. Макаров пропонував перетворити на зореліт придатний для цього астероїд. Це мала бути невелика екосистема, що могла жити у повній незалежності як завгодно довго. Проект було розроблено до найдрібніших деталей - тож цілком природно, що його здійснення також було доручено академікові
