Рита. Мамо, я вас молю!
Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапа палiтру, мiша фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки це, тiльки тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..
Дитина слабо почина плакати.
Ганна Семенiвна (схоплю ться, пiдбiга й бере Лесика з стiльця). Годi! Що це таке?
Рита (теж нахиля ться до дитини). Лесику, Лесику!
Корнiй (люто). Мамо! Одiйдiть, я вас прошу! Покладiть дитину, покладiть, я вам кажу!
Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Що я, така божевiльна, як ти? Що це таке? Тобi отi 'рисочки' на ряднi дорогшi, нiж отут на лицi? Схаменися! Та звiрi так не роблять!
Корнiй. Мамо, ви нiчого не розумi те, покладiть Лесика!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилас ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хорошi, сидiть! Та я...
Корнiй (пiдбiгаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладiть Лесика, я тiльки одну рисочку, тiльки одну, вона найважнiша... Мамо, голубко, молю вас, покладiть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цiлу їй руки, дрижить, хапа Лесика).
Ганна Семенiвна. Господи! Збожеволiв. Це ж божевiлля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Рита (з мукою заломляючи руки). О Боже!
Корнiй. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, вiн же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Ганна Семенiвна (вражена i злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
Корнiй. Продам, продам, сьогоднi ж, завтра продам, тiльки покладiть.
Ганна Семенiвна. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотнi важнiшi, нiж живi... Нате, робiть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе мiсце. Милу , загорта його).
Корнiй. Мамо, не замотуйте його, я ж нiчого не бачу. Та одiйдiть од його. Що ж це таке, нарештi. Боже ти мiй!
Ганна Семенiвна. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собi дума ш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобi згорить разом з твоїм рядном!
Рита (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Ганна Семенiвна. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звiр? Та й звiр дитину свою жалу ...
Корнiй (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступiться, ви ж заступа те... А, Боже мiй! От ма ш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввiйди в себе... Спокiйнiше... Ну, прошу ж, спокiйнiше.
Рита. Не можу, Нiю...
Корнiй (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокiйнiше будь, i вже... Ввiйди в себе.
Рита. Не можу, Нiю, ну, не можу... Прости, не сердься...
Корнiй. В тебе зовсiм не той вираз страждання. Так же не можна... Ну, дивись на Лесика...
Ганна Семенiвна.'У тебе не той вираз страждання'. Так он як вони малюються, цi картини. А прокляття ж вам, коли так!
Корнiй. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах, пропало... Ну, так хоча б...
Гарячково пише.
Лесик знов почина плакати.
Рита (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце мо , не плач хоч ти! Господи!
Ганна Семенiвна (рiшуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю нiч його тут будете морозити? До смертi? Хочете, щоб рисочка смертi появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, i вступитись за неї нема кому! Геть! (Iде з атель ).
Корнiй (з одча м). Мамо!..
Ганна Семенiвна. Геть! Не дам! (Виходить).
Корнiй (люто шпурля щiточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарештi! Що це таке?!
Рита (пiдходить до нього, пригортаючись). Нiю... Заспокойся...
Корнiй. Та як я можу заспокоїтись! От сть! Тiльки от-от мав схопити - i на! Так же не можна!..
Рита (дивлячись на полотно). Нiю, його треба все одно переробляти...
Корнiй. Для чого? От сть! Нiчого переробляти! Тiльки трохи. А, Боже... якраз...
Рита. Воно не вдасться тобi, Нiю.
Корнiй. А, розумi ться, не вдасться, як будуть з-пiд носа. вихоплювати... Але мусить удатись. I вдасться, я чую... я чую... от!
Рита. А менi зда ться, треба нове починати...
Корнiй. Нове? Не скiнчивши цього? Та навiщо?
Рита. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на цi грошi виїдемо, i там на новому мiсцi ти почнеш друге... Ми будемо всi здоровiшi, спокiйнiшi, ти краще працюватимеш.
Корнiй. Ну, от ма ш! Значить, i ти не розумi ш нiчого. Та менi, власне, не треба спокiйнiше. Власне, я бачу, що помилявся! От сть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тодi такої скорби i справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотiв утворити на полотнi, коли тебе не було. Власне тепер то це i треба. Спокiйнiшi... От сть! Ха! Менi не треба спокою. Моя iдея споко м руйну ться... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину менi потрiбнi ви...
Рита. Нашi муки?
Корнiй. А так! От ма ш... Це сть iменно те, що треба... От iменно!
Рита. Ти б, може, навмисне муки цi зробив би, щоб намалювати? Живi муки тобi тiльки як чудовi рисочки?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама...
Рита. А хiба не так? Та ти ж подумай; на полотнi ж ми, я, твоя жiнка, i син твiй. I ти радi ш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити 'те, що треба'. Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама, 'вдумайся, схаменися'. Ти Мене не розумi ш, от i вже.
Рита. Так - не розумiю, як ти хочеш.
Корнiй. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
Рита. I не зрозумiю! Я можу бути товаришем, але давати сiм'ю, давати себе й дитину свою полотну - не можу.
Корнiй. Ага! От воно i сть. От воно i сть. Значить, ти - не товариш. От це i сть все... От i вже.
Рита. А-а ти хотiв би цього? Ти, може, хотiв би ще 'вищої' скорби, щоб Лесик помер i тодi мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чу ш? Як Лесик помре, тобi не буде кого малювати! Чу ш? Тво полотно все одно зостанеться нескiнченим. Розумi ш?
Корнiй (вражений). Нескiнченим?
Рита. А як ти скiнчиш? Ну? Хто тобi буде моделлю? Де ти 'рисочку' вiзьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скiнчити. Ти мусиш його продати. I друге почати.
Корнiй (стрепенувшись, немов упечений). А, нi! А, вибачай... Коли вже дiло йде так, то ти мусиш, нарештi, щось для цього зробити! От.
Рита. Я? Що я можу зробити? (Корнiй хоче сказати).
В дверi стук.
Корнiй. А, ще когось несе. Ввiйдiть!
Входять Снiжинка i Янсон.
Снiжинка. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродiй Янсон ма До панi Рити одну справу. На одну хвилинку.
Рита (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Янсон (спокiйно). Прошу менi вибачити, що вмiшуюсь в вашi особистi справи. Рiч в тому, що менi вiдомо, що вам треба виїхати через здоров' дитини з Парижа. Цiлком розумiючи вас i знаючи ваше скрутне становище, насмiлився запропонувати вам свою маленьку помiч. Я Можу вам позичити грошей; коли
