з'єднувала корпус астроплана, крiплення переборки i пробку, - метал пробки зразу розплавлявся i заливав стiнку ракети, розпливаючись по нiй. Пробка зварювалася з металiчною стiнкою i крiпленням переборки. Ця операцiя забрала теж небагато часу.
I нарештi Галя Рижко, яка уважно прислухалася до голосiв Ван Луна i Сокола, почула радiсний вигук геолога:
- Миколо Петровичу, можна включати повiтрянi апарати. Пробоїну закрито!
Проте Риндiн заперечив:
- Рано ще, Вадиме! Дверi в коридор вiдчиненi, та й ви ще будете повертатися, повiтря даремно виходитиме у вiдсiки. Йдiть до каюти, iзолюйте її, а тодi вже i включайте апарати постачання повiтря.
- Єсть!
Тим часом Галя Рижко, яка остаточно заспокоїлася, з iнтересом вивчала свiй скафандр. Зроблений вiн був продумано i дуже дотепно. Товстий шар якоїсь невiдомої Галi тканини, мiцної й пружної, немов насиченої гумою, вкривав усе тiло; з неї ж були зробленi шаровари й рукава. Зовнi ця пружна товста тканина була вкрита ще й тонкою металiчною сiткою, яка, мабуть, призначена була захищати тканину вiд ударiв, пошкоджень i подряпин i не давати їй роздуватися зсередини. Для цього ж таки в рукава й шаровари були вставленi металiчнi кiльця.
Високий цилiндричний закруглений зверху шолом з прозорого матерiалу мiцно закрiплювався на наплечному вигнутому кiльцi з блискучого металу. Це кiльце зручно лежало на плечах людини, не заважаючи їй рухатися, i разом з тим надiйно прикрiплювало цилiндричний шолом. Кiлька гнучких трубок в металiчних спiралях з'єднували нижню частину шолома з апаратами для дихання, якi мiстилися за спиною, нагадуючи ранець.
Потужний прожектор, закрiплений на грудях скафандра, давав слiпуче бiле промiння. Галя кiлька разiв вмикала i вимикала його, знайшовши кнопку керування.
Виявилося, що руки рухаються в рукавах скафандра зовсiм легко - так само, як i пальцi в товстих рукавичках. Вiдчуття зв'язаностi i незграбностi, яке було у Галi перший час, виникало тiльки спочатку, доки вона не звикла до скафандра. А потiм все йшло добре i без найменшої незручностi.
Взагалi в цьому надзвичайному скафандрi була безлiч дотепних пристосувань. Галя дуже легко навчилася керувати обiгрiванням. Вона зразу ж намацала маленьку рукоятку в нижнiй частинi шолома, про яку їй сказав Ван Лун, i знайшла потрiбний для неї стан. Електрогрiлка була, мабуть, десь у тканинi костюма, а можливо, нагрiвалася та сама металiчна сiтка, яка вкривала скафандр... В усякому разi, вiд цiєї грiлки розливалося приємне тепло, яке рiвномiрно зiгрiвало все тiло, вiд кiнчикiв пальцiв на руках до нiгтiв на пальцях нiг.
Галi дуже кортiло вiдшукати в скафандрi мiнiатюрну радiоустановку, яка дозволяла переговорюватися з товаришами i навiть чути всi звуки, що лунали зовнi, поза скафандром. Адже для цього треба, щоб у шоломi був свiй власний мiкрофон i репродуктор i, крiм того, окремий мiкрофон, виведений назовнi. Галя чудово розумiла все це, недарма вона завжди цiкавилася радiотехнiкою. Але виявити щось у шоломi чи бiля нього їй не вдалося: мабуть, i мiкрофон, i телефон були дуже маленькими.
Шукаючи радiоустановку, Галя обмацала вже всю верхню частину скафандра, коли прочинилися зовнiшнi дверi каюти i ввiйшли в своєму фантастичному для незвичного ока одязi Сокiл i Ван Лун. Останнiй зачинив за собою дверi, перевiрив, чи досить мiцно прихопили її кривi важелi, що висунулися з стiни, чи не залишилося десь щiлини. Потiм вiн повернувся до Галi:
- Нудьгуєте, дiвчино, так? - лагiдно, хоча, як i звичайно, трохи насмiшкувато пролунав його голос. - Нiчого, нiчого, вже кiнець. Прошу стежити за барометром, включаю постачання повiтря.
- Та я зовсiм i не нудьгувала, а слухала, як ви розмовляли, - вiдповiла Галя. - I потiм зайнята була скафандром. Я нiколи не думала, що вiн так складно влаштований.
- А що, важко справлятися? - спитав Сокiл.
- Нi, зовсiм не так! Вiн складний, а виходить, що вся ця складнiсть допомагає людинi вiдчувати себе зручно й легко.
- Ото ж воно й є, - задоволено сказав Сокiл. - У нас на астропланi все так! Ну, незабаром почнемо дихати нормальним повiтрям, товаришi. Ван Лун уже включив!
З вихiдної трубки балона iз стислим повiтрям лився потiк прозорого газу. Стрiлка барометра анероїда повiльно поверталась назад, до показникiв нормального тиску. I знову вона не квапилася, а повiльно просувалась по циферблату, обережно проходячи повз кожну цифру.
- Скiльки вже? - почула Галя голос Риндiна.
- Шiстдесят, Миколо Петровичу.
- Значить, трохи згодом можна вже йти до вас, а то у мене в рубцi повiтря наче на Гiмалаях...
Серце Галi тривожно стислося. Як вона могла забути про це!.. В астропланi, очевидно, було тiльки три скафандри. I Микола Петрович вiддав їй свiй... Ой, як страшно думати про те, що могло б статися!.. А що ж буде пiсля того, як вони прилетять на Венеру? Невже ж такi передбачливi люди, як Риндiн i Ван Лун, не захопили з собою запасного скафандра? А якщо один з апаратiв вийде з ладу?..
Наче у вiдповiдь її думкам пролунав знову голос Риндiна:
- Ван Лун, як ви могли забути про резервний скафандр? Його давно вже слiд було перенести до каюти.
У Галi вiдлягло вiд серця: значить, усе гаразд.
- Шкодую дуже, Миколо Петровичу, - вiдповiв Ван Лун. - Дуже-дуже шкодую. Це лише моя провина.
Галя, вагаючись, подивилася на Сокола. Помiтивши це, вiн спитав:
- Що, знову якесь нерозв'язне питання, Галю?
- Так, - сказала вона, - не розумiю однiєї речi.
- Якої?
- Ось, внутрiшнє примiщення астроплана немовби герметично вiддiлене вiд тих коридорiв, якi проходять мiж зовнiшньою i внутрiшньою стiнами астроплана, правда?
- Правда.
- А метеорит пробив тiльки зовнiшню стiну?
- Ну i що ж?
- Значить, крiзь отвiр у цiй зовнiшнiй стiнi могло вийти тiльки те повiтря, яке було в коридорах... А з внутрiшнiх примiщень воно не мусило вийти. Втiм, повiтря весь час виходило, i свистiло... Як же це так?
- А от погляньте сюди, Галю, - вiдповiв Сокiл, вказуючи в куток каюти.
Там, у кiлькох сантиметрах вiд пiдлоги, косим зигзагом змiїлася трiщина. Вона була досить великою, над нею навiть луснула м'яка тканина, що вкривала стiну в цьому мiсцi.
- Вiд мiцного удару метеорита трiснула стiна каюти, - пояснив Сокiл враженiй Галинi. - Крiзь цю трiщину i виходило у вiдсiки повiтря. Воно й свистiло, як ви помiтили. Але все обiйшлося благополучно, тепер ми з Ваном заваримо i цю трiщину. А ви, Галиночко, в свою чергу, зашиєте i тканину пiсля того, щоб усе було красиво... А ось i Микола Петрович!
Дверi навiгаторської рубки вiдчинилися. На порозi стояв Риндiн. Обличчя його було похмурим. Жестом вiн показав: зняти скафандри!
Це було виконано одразу. Мандрiвники зняли шоломи i з насолодою, на повнi груди вдихнули свiже, холодне повiтря. У каютi було холодно, мабуть, усього градусiв з десять вище нуля: опалення, ввiмкнене Ван Луном водночас з апаратом повiтропостачання, не встигло ще пiдняти температуру до норми.
- Щось трапилося, Миколо Петровичу? - стривожено запитав Сокiл.
Голос Риндiна звучав дуже спокiйно, так пiдкреслено спокiйно, як звучить голос вiдважної людини пiд час очевидної небезпеки. Академiк пощипував вуса.
- Метеорит трохи змiнив наш курс, - сказав вiн.
Три пари очей занепокоєно дивилися на нього. Риндiн, усе так само пощипуючи вуса, говорив далi:
- Ви цiкавилися, Вадиме, чому не спрацювали нашi радiолокацiйнi установки? Це дуже просто. Вони промацують простiр попереду i дещо з бокiв, щоб в разi появи в їх полi зору метеоритiв, негайно автоматично змiнити курс астроплана i уникнути зiткнення. Так воно й було весь час. А цього разу радiолокацiйнi установки не могли помiтити метеорит, бо вiн летiв не назустрiч нам, а ззаду, наздоганяв
