що в атмосферi Венери дуже багато вуглекислоти. Без побоювань помилитися, я вважаю, що в повiтрi Венери вуглекислого газу майже в десять тисяч разiв бiльше, нiж в атмосферi Землi. Ось чому я дуже радив би вам узяти з собою досить великий запас кисню...' Ну, далi йдуть деякi спецiальнi висновки. Проте i прочитаного цiлком досить.
- Так, вважаю, досить, - серйозно погодився Ван Лун. - В десять тисяч разiв бiльше? Цiкавлюсь: чим же дихають там вашi археоптерикси i бронтозаври?
- Все це доведеться з'ясувати саме нам, - тихо вимовив Риндiн.
- Важкувато нам доведеться на Венерi, - сказала стурбовано Галя.
- Ми маємо скафандри. Це буде, звичайно, важкувато, але що ж поробиш? А може статися, цi припущення виявляться i перебiльшеними.
- От, от ми все це i перевiримо, - заговорив знову Сокiл. - Але я особисто надаю вирiшального значення твердженням професора Акiмова. Це виключно серйозний науковий працiвник. Ви пам'ятаєте, Миколо Петровичу, як вiн спецiально прийшов до нас, щоб розказати про наслiдки своїх спостережень i попередити нас?.. Так-от, хай Акiмов навiть дещо перебiльшує, хай на Венерi не так багато вуглекислоти, як вважає вiн. Все одно, цього також цiлком досить для моїх висновкiв. Будь ласка, Миколо Петровичу, ось об'єктивнi данi про умови життя на Венерi. Виключна вологiсть атмосфери, суцiльнi хмари, середня температура досить стала i без великих коливань, приблизно близько 40 градусiв вище нуля, значно збiльшений процент вмiсту вуглекислоти в атмосферi. Все це свiдчить про те, що на Венерi нинi продовжується не тiльки мезозойська ера взагалi, але навiть точнiше юрський її перiод.
- А поправки на самобутнiсть i своєрiднiсть розвитку форм життя на Венерi? - запитливо зауважив Риндiн, який слухав Сокола з великою цiкавiстю.
- Втiм, Миколо Петровичу, адже ж це само собою мається на увазi, трохи ображено вiдповiв Сокiл. - Я просто вживаю звичнi для нас термiни.
Галина Рижко захоплено слухала геолога. Перед її очима, що враз заблищали, вже виникали дивнi, розкiшнi картини життя на Венерi. Буйнi лiси невиданих рослин - гiгантських пальм, папоротi, примхливих хвойних дерев... i серед цих хащ - неймовiрнi напiвфантастичнi страховища, потвори, якi так вражали її уяву ще в дитинствi, на сторiнках пiдручникiв i популярних книжок з геологiї... Брр!.. i страшно, i неймовiрно цiкаво!
- Дозволю собi утруднити вас: чому цi умови характернi тiльки для юрського перiоду? - поцiкавився Ван Лун.
- Можу пояснити, Ван, - поблажливо зауважив Сокiл. - Перший-лiпший пiдручник з геологiї розкаже вам, що для юрського перiоду на Землi були типовими саме пiдвищена вологiсть атмосфери i пiдвищена середня температура. Це загальновiдомо. А якщо додати до цього ще значно збiльшений процент вуглекислого газу в повiтрi, то стає остаточно неминучим саме такий висновок. Бо вуглекислота, себто сполука вуглецю з киснем, дає рослинам у надмiрi необхiдний їм матерiал для побудови клiтин. I саме надмiр вуглекислоти в оточуючому середовищi за певних вiдомих умов може виявитися дуже корисним для розвитку рослин.
- Розумiю, - погодився Ван Лун. - А далi? Нагадаю: археоптерикс?
- А справа ось у чому. Якщо ми зробимо висновок, що на Венерi зараз триває перiод, аналогiчний земному юрському, то мусимо неминуче пов'язати рослинний свiт цього перiоду з його тваринним свiтом. Iншими словами, на Венерi мусять тепер iснувати тварини, аналогiчнi тим, якi населяли Землю в юрський перiод. Справдi, хiба можна заперечувати взаємозв'язки фауни i флори у першому-лiпшому геологiчному перiодi? Певна рiч, нi! А коли так, то виходить, що на Венерi ми зустрiнемося з динозаврами, бронтозаврами, атлантозаврами, диплодоками з категорiї...
- Рептилiй, - вставила i своє слово Галя Рижко. Вона вiдчувала, як розповiдь Сокола дедалi бiльше захоплює її. Ах, якi надзвичайнi справи чекають їх на Венерi. Скорiше б уже опинитися там! Вона не зводила палаючих вiд збудження очей з Сокола, який продовжував:
- Далi, ми, очевидно, натрапимо на Венерi на хижакiв типу...
- Цератозаврiв! - знову не витримала Галя. О, вона чудово пам'ятала малюнки, якi зображали цих доiсторичних велетнiв. Та що там малюнки! Дiвчина вже нiби на власнi очi бачила цих потвор - з довгими шиями, зубастими пащами i величезними гребiнцями на спинах. Ось вони виповзають на товстих кривих лапах з лiсу, вони наступають на вiдважних мандрiвникiв, якi вийшли з ракетного корабля в своїх скафандрах, - без скафандрiв, звичайно, не можна, атмосфера Венери непридатна для дихання людини... Лютi хижаки загрозливо роззявляють пащi... але вперед виходить смiливий мисливець Ван Лун! Вiн спокiйно прицiлюється... бац! Один з страшних велетнiв падає, корчиться, загрiбає лапами землю, ламає дерева. Але друга потвора тим часом кидається на Ван Луна з iншого боку. А вiн - вiн не помiчає цього. 'Товаришу Ван, небезпека!' - кричить йому Галя. Проте Ван Лун не чує. Потвора наближається до нього, вона уже ось-ось схопить його, розiрве на шматки. I тодi Галина Рижко блискавично дiє. Так, прийшла її черга показати, на що вона здатна! Вона прикладає гвинтiвку до плеча. Лунає пострiл, влучний пострiл юного снайпера, який безстрашно зустрiв небезпеку. Куля з гвинтiвки Галi Рижко вбиває хижака. Як i перша потвора, вiн падає, звивається в корчах, з нього юшить густа кров... Ван Лун дякує Галi, а вона вiдповiдає йому: 'Нiчого, це дрiбницi!' - i спокiйно йде далi, її пильнi очi вже шукають iншу цiль... Ех, оце життя!
Захоплена яскравими картинами, якi малювала їй уява, Галя забула на мить, що вона перебуває поки що не на Венерi, а все ще в астропланi. Давай далi, давай! I вона з силою вдарила кулаком по столу, бiля якого вiдбувалася бесiда.
I зразу ж таки дiвчина злетiла вгору, пiд стелю, вiдштовхнута власним ударом. Чашка з водою, яку тримала Галя, полетiла, перекидаючись в повiтрi, в один бiк, виделка в iнший. А сама Галя, хапаючись за шкiрянi петлi в стiнi, з усiх сил брикала ногами, щоб повернути тiлу нормальне становище. Вона чула гучний смiх товаришiв, але не наважувалася навiть поглянути в їх бiк: такий сором, така ганьба! Досi не звикнути до умов життя в невагомому свiтi! 'Юний снайпер', 'вiдважний стрiлець'... просто дурне дiвчисько, що не вмiє тримати себе в руках, ось вона хто!
Спритним рухом Ван Лун спiймав чашку, яка все ще перекидалася в повiтрi, i поставив її на стiл, закрiпивши в пружинному затискувачi. Ще через секунду повернулася з повiтря i виделка. Цiлком спокiйно, наче сталося саме те, що й мусило статися, Ван Лун сказав:
- Шкодую, Iнститут мiжпланетних сполучень не передбачив мiцнiших затискувачiв, щоб добре утримувати на мiсцi експансивних пасажирiв. Галю, треба помiркувати. Ременi чи шнурки зав'язувати. Стелю головою пробивати не треба!
Не пiдводячи очей, знiяковiла Галя Рижко знову примостилася бiля столу. Цього разу вона не знайшла слiв для вiдповiдi. Якi там слова! Ще хвилина - i вона могла б розплакатися з досади на саму себе! Втiм, тут, як завжди, доброзичливо вiдгукнувся Микола Петрович.
- Досить, досить, друзi! Менi здається, що Вадим не закiнчив своєї розповiдi. Ви спинилися на цератозаврi?..
- Правда, Галю, адже ви самi можете доповнити мене, - приєднався до нього Сокiл, бажаючи розсiяти засмученiсть дiвчини.- Ми не згадали кiлькох рептилiй того ж таки перiоду. Пам'ятаєте, з тих, що пристосувалися до життя в повiтрi? Галя потроху опановувала себе.
- Птеродактилi i рамфорiнхи, - вiдповiла вона коротко, все ще втупившись у стiл.
- Так, - пiдтвердив Сокiл. - Отже, я закiнчую. Ми, очевидно, зустрiнемося на Венерi з iхтiозавром, рептилiєю, яка пристосувалася до життя у водi, забавною такою напiврибиною. I зрештою я певен, що ми знайдемо там i живих археоптериксiв - цих дивних напiвплазунiв, напiвптахiв. У мене, каюся, є навiть своя мрiя...
Вiн спинився на кiлька секунд, нiби обмiрковуючи.
- Яка мрiя?
- Привезти назад на Землю, як зразок, одного живого археоптерикса. Адже ж вiн, слово честi, дуже малесенький, i важить мало, i мiсця займе зовсiм небагато. Миколо Петровичу, адже ж археоптерикс за розмiром не бiльший вiд звичайної нашої ворони, - з благанням додав Сокiл, поглянувши на Риндiна.
- Мабуть, поки що про це говорити ранувато, - вiдповiв той. - Спочатку знайдiть вашого археоптерикса, а тодi вже обговоримо, як бути з ним.
- Вiзьму смiливiсть заперечити, - втрутився в розмову Ван Лун, зберiгаючи незворушно серйозний вигляд.- Навiщо, вважаю, везти на Землю таку дрiбницю? Це не фауна Венери, це просто як ворона... як це?.. Так, обскубана ворона! Нi, нi, - рiшуче продовжував вiн, нiби не помiчаючи того, що Сокiл ось-ось
