- Ви, Галю, можете принести нам велику користь. Навiть не нам, а всiй науцi. Подумайте тiльки: все, що ви вiзьмете на себе, розвантажить Ван Луна i Вадима. У них залишиться бiльше часу для головних справ. А вiд цього, безумовно, виграє наука. Звичайно, тут, як i всюди, треба знати мiру. Якщо, наприклад, забрати надто багато обов'язкiв у Ван Луна, то вiн почне витрачати весь час на тренувальну стрiльбу. А це для науки, гм, не найкориснiше.
- Вважаю скромно: все ж таки кориснiше, нiж лiричнi вправи для геолога, - ущипливо вiдповiв Ван Лун, покосившися в бiк Сокола.
Дiло вiдбувалося пiд час обiду. Сокiл, мабуть, не розчув фрази Ван Луна, занурений у власнi думки. Iнакше вiн обов'язково вiдповiв би аналогiчною шпилькою на адресу Вана. Такими вже були звичнi стосунки двох друзiв.
На загальне здивування Сокiл раптом палко заявив, немовби пiдбиваючи пiдсумок своїм мiркуванням:
- Археоптерикс мусить бути! Неодмiнно мусить бути.
Сенс цього вигуку зрозумiв тiльки Ван Лун, який зразу ж таки охоче пiдтримав розмову:
- Це, роблю висновок, нове вiяння в науцi? Дуже цiкаво. Згадую: вчора один мiй добрий друг наполегливо запевняв, що ми не зустрiнемо археоптериксiв. Боюся помилитись, але вiн нiбито доводив, що розвиток фауни на Венерi ще не дiйшов до них.
- Я не говорив так, - ображено заперечив Сокiл.
- Попереджав, боюся помилитись, - ввiчливо нагадав Ван Лун, посмiхаючись.
- Киньте, Ван! Тут справа не в жартах, та ще сумнiвного характеру! Так, я вчора ще не вирiшив для себе цього питання. А сьогоднi прийшов до певних висновкiв. На жаль, для вас усе це не дуже важливо.
- Дозволю собi спитати: чому? - насторожено примружив очi Ван Лун.
- А що являє собою для вас цей самий археоптерикс? У кращому разi чергову цiль для пострiлу, i все.
- Можна й так. Вважаю, ваш археоптерикс мене цiкавить менше, нiж iншi тварини. Як мисливця, пiдкреслюю.
- А iнакше ставитися до нього ви й не можете. Тим часом для геолога чи палеонтолога це питання надзвичайно важливе. Його правильне розв'язання може багато на що пролити свiтло. Що таке, кiнець кiнцем, археоптерикс? Ну, скажiть, Ван!
Ван Лун не любив запитань 'з пiдковиркою', якi охоче ставив перед ним Вадим Сокiл. Однак палеонтологiєю вiн у свiй час трохи цiкавився: тут нiбито не було нiчого пiдступного. Презирливо скрививши губи, Ван Лун вiдповiв:
- Хм... думаю - такий птах... з рiзних ваших потвор однiєї з ер... як це?.. мезозойської чи плезозойської?
- Ха-ха-ха! - розреготався геолог, переможно поглянувши на Риндiна i Галю. - Як ви зволили сказати? 'Плезозойської' ери? Ой, не можу! Ха-ха-ха! Дорогий Ван... ой, не можу! Ха-ха-ха! Ви, мабуть, вважаєте, що назва ери походить вiд найменування тварини плезiозавра? 'Плезозойська'! От насмiшив!
Ван Лун помiтно образився, хоча голос його звучав, як i ранiше, урiвноважено:
- Дозволю собi зауважити: нiколи не вважав себе знавцем палеонтологiї, - сухо вiдповiв вiн. - Моя спецiальнiсть - енергетика, i ще трохи подорожi та полювання. Назви ер пам'ятаю не дуже, можу помилитися. Сподiваюсь, коли вашi звiрi з'являться, знайду для них пiдходящу кулю. А вам можна буде спокiйно працювати, сподiваюсь також. I сказати потiм, яка тварина, яка саме ера. I пiдкреслюю: не дуже добре володiю вашою мовою. Можу iнодi помилятися. Пробачте!
Микола Петрович вирiшив, що йому слiд втрутитися в розмову, яка набула дещо гострого характеру. Вiн м'яко зауважив примирливим тоном:
- На вашому мiсцi, Вадиме, я не звертав би уваги на випадкову обмовку. Цiлком ясно, що Ван Лун просто помилився на словi. Зрозумiло, що вiн хотiв сказати не 'плезозойська' ера, а 'палеозойська', чи не так, Ван?
- Вадим мiг зрозумiти одразу, - стримано i все ще трохи ображено пiдтвердив Ван Лун.
Микола Петрович так само примирливо закiнчив:
- А вам, Вадиме, не завадило б щиро визнати, що ви й досi не взялися як слiд за тренувальну стрiльбу. Нiби ви не знаєте, що це - ваше слабке мiсце. Ви зобов'язанi оволодiти пiстолетом i гвинтiвкою не гiрше вiд нашої Галi. Ви йому допоможете, дiвчино? У Ван Луна щось нiчого не виходить з його другом.
Галина Рижко, зашарiвшись (i коли вже вона вiдучиться вiд цiєї поганої звички?..), мовчки кивнула головою. Сокiл покосився на неї i покiрливо вiдповiв:
- Завтра ж таки почну, Миколо Петровичу. Визнаю, що вiдстав.
- То ж бо й є. I ось що я думаю, Вадиме. Питання про археоптерикса досить цiкаве, а менi, на жаль, не довелося чути вашi мiркування на цю тему. Чи не погодитеся ви з'ясувати нам вашi погляди? Час зараз є. Це буде корисно нам усiм i, зокрема, нашому молодшому товаришевi.- Вiн указав на Галю.
- Наш молодший товариш, Миколо Петровичу, - вiдповiв Сокiл, протираючи окуляри, - обiзнаний на цьому дещо бiльше i глибше, нiж дехто iз старших...
- Вадиме! - докiрливо перестерiг його Риндiн.
- Та нi, я, право ж таки, нiчого не хотiв сказати такого. Ви в цьому переконаєтеся самi. Ми чимало розмовляли з Галею на теми геологiї i палеонтологiї... ще там, на Землi, - додав вiн. - I якщо мова зайшла про лекцiю, то дозвольте перше слово надати товаришцi Рижко. Вона впорається з цим, запевняю вас.
Микола Петрович помiтно зацiкавився:
- Ви так вважаєте, Вадиме? Ану, прошу вас, Галю. Ми слухаємо.
Галя безпорадно подивилася на Риндiна, на Сокола, який тримався так, нiби все це його зовсiм не обходило, на Ван Луна, що спiвчутливо дивився на неї. Виходить, як на iспитi. Там теж люблять отак запрошувати: 'Прошу вас, ми слухаємо...' Ну, гаразд, якщо слухаєте, то слухайте! Галина Рижко нiколи не ухилялася вiд бою. Будь ласка!
- А про що я мушу розповiсти? - вже задерикувато спитала вона саме Сокола.
- Ну... про геологiчнi перiоди, чи що.
Галя набрала повнi груди повiтря i хутко заговорила:
- Iсторiю Землi подiляють на два часи: догеологiчний - це неймовiрно довгий перiод космiчного розвитку нашої планети, - i геологiчний. Цей останнiй подiляється на ери, а ери на перiоди. Перiоди - на епохи. Найстародавнiшi ери - архейська i еозойська. Вони не залишили нам майже нiяких ознак життя тварин i рослин. Нашi знання про розвиток життя починаються з палеозойської ери, з першого її перiоду - кембрiйського. За ним iшли девонський, кам'яновугiльний i пермський перiоди цiєї ж самої палеозойської ери. Пiсля цього почалася мезозойська ера з її перiодами: трiасовим, юрським i крейдяним. Далi - кайнозойська ера. Це вже наша ера. її перiоди - третинний i четвертинний. Все!
Вона спинилася, захекавшись, наче пiсля доброї пробiжки на сто метрiв. Сокiл демонстративно зааплодував:
- Ну, що я вам казав, Миколо Петровичу? Хiба не зразкове знання теми? Стисло, конкретно i без помилок. А тепер можу дещо додати i я. Мiж iншим, це, зокрема, може бути корисним i для Вана.
Ван Лун виразно пихкнув люлькою.
- Нi, я зовсiм про iнше, - мирно пояснив Сокiл. - Я про свої думки. Ви прекрасно знаєте, Ван, що Венера настiльки молодша вiд Землi, що там тепер мусить проходити ера, подiбна до земної мезозойської. Чому це так - цiлком ясно. Всi спостереження, якi провадилися досi з метою вивчити атмосферу Венери, показали, що наша сусiдка завжди огорнена суцiльною пеленою густих хмар - вiд полюса до полюса. Це свiдчить про бурхливе паростворення на її поверхнi. Далi, останнi дослiдження складу її атмосфери показали дуже своєрiдну картину. Я нагадаю вам про це, Миколо Петровичу, це я про нашу бесiду з Акiмовим, пам'ятаєте?
- Звичайно, - пiдтвердив Риндiн. - Професор Московського унiверситету.
- Саме так. Я прочитаю вам висновки цього солiдного вченого. Я тодi записав їх. Ось вони.
Сокiл перегорнув кiлька сторiнок своєї записної книжки i прочитав уголос:
- 'Незвичайно щiльна атмосфера Венери помiтна, як вiдомо, у формi обiдочка в перiод проходження планети по сонячному диску. Я порiвнював темнi лiнiї в спектрi Венери з лiнiями вуглекислого газу в лабораторiї. I змушений констатувати, що обидва ряди лiнiй майже збiглися. Таким чином, можна твердити,
