учасникiв
експедицiї, про те, чому на Венерi, на
думку Вадима Сокола, повиннi iснувати
мегалозаври i археоптерикси, а також про
те, що навiть у мiжпланетному просторi
можуть траплятися зiткнення.
Незабаром у ракетному кораблi закипiла робота. Сокiл i Ван Лун почували себе нiяково, коли довiдалися, прокинувшись, що академiк пiдвiвся значно ранiше вiд них i давно вже зайнятий дiлом. Адже i в них так само було чимало роботи.
Як ми вже знаємо, кожен учасник експедицiї мав своє коло обов'язкiв, заздалегiдь розроблене пiд час пiдготовки подорожi. Але в першi ж таки днi польоту дещо змiнилося - насамперед через появу Галини Рижко, яка не тiльки з готовнiстю бралася за першу-лiпшу працю, аби бути корисною, але й старанно, точно її виконувала.
Найскладнiшою справою для Ван Луна були обов'язки штурмана астроплана, пов'язанi з копiткими обчисленнями: вони забирали найбiльшу частину його часу. Безумовно, саме в першому перiодi польоту Ван Лун мiг би займатися штурманською справою менше, нiж будь-коли в iнший час. Адже астроплан з початку польоту перебував пiд постiйним наглядом земних постiв керування. Зiркими очима радiолокаторiв цi пости стежили за польотом астроплана, вiдзначали на зоряних картах його шлях, провадили перевiрочнi обчислення курсу i з допомогою потужних радiоiмпульсiв примушували ракетнi двигуни корабля виправляти найменшу неточнiсть у напрямi. Та пiсля двох-трьох днiв польоту i виправляти вже не було чого. Астроплан лiг на бездоганно правильний курс, з якого вiн без якоїсь особливої причини вже не мiг збитися. Цей курс мусив з точнiстю годинникового механiзму привести його через сто сорок шiсть днiв до тiєї точки свiтового простору, де в цей час опиниться на своїй орбiтi Венера. Що ж тут робити штурмановi?
Але Микола Петрович Риндiн дотримувався iншого погляду. Вiн говорив:
- Все це дуже добре, Ван. Але треба врахувати кiлька можливостей. В першу чергу, ми не можемо знати, на якiй вiдстанi вiд Землi радiоiмпульси постiв керування почнуть слабшати i, внаслiдок цього, не зможуть впливати на нашi приймальнi пристрої. Мене, зокрема, непокоїть космiчне промiння - чи не завадить воно прийомовi радiоiмпульсiв? А тодi нам доведеться справлятися власними силами, без допомоги земних постiв керування. Це перше. Далi, хто знає, чи не з'явиться якась зовнiшня причина, яка вплине на наш курс?
- Але яка саме, хотiв би я знати, Миколо Петровичу? - запитав Ван Лун.
- Ви не знаєте? I я також не знаю, - спокiйно вiдповiдав Риндiн. Втiм, нi ви, нi я не можемо поручитися, що така причина не виникне. I ми зобов'язанi бути готовими до подiбної можливостi. I, нарештi, третє. Я сумнiваюся, щоб земнi пости керування могли тримати нас на повiдку пiд час вiдльоту з Венери. Далекувато, знаєте, i знов-таки нам невiдомо, як будуть дiяти радiоiмпульси на такiй величезнiй вiдстанi. Значить, тодi нам доведеться розраховувати тiльки на себе. Тому давайте тепер же працювати на повний хiд - так, наче земних постiв керування взагалi не iснує. Тренування, висловлюючись вашою мовою, тут просто необхiдне, i я буду з задоволенням допомагати вам, дорогий мiй! До речi, Галя де вiд чого звiльнила вас, чи не так?
Таким чином Ван Лун разом з Риндiним виконував штурманськi обов'язки паралельно з земними постами керування. Порiвняно з цiєю складною роботою йому здавалися вiдпочинком кiнозйомки у космосi; та й було їх зовсiм небагато.
Вадим Сокiл займався насамперед дослiдженням космiчного промiння одного з найменш вивчених фiзичних явищ.
Слiд визнати, що природа цього загадкового випромiнювання, надзвичайно жорсткого, - воно пронизує на своєму шляху майже всi перепони, - лишалася i досi не вивченою наукою. Вiдомо було, що випромiнювання виникає десь у бездонних глибинах Всесвiту - i, мабуть, це все. Розвиток науки i технiки за останнi роки допомiг людинi оволодiти великими висотами. Прекраснi радянськi ракетоплани пiдiймалися до найвищих шарiв стратосфери i починали вже штурмувати iоносферу. Але й вони не допомогли науцi розгадати основнi таємницi космiчного промiння. Безсилими виявились також не лише радiозонди, але й штучнi супутники Землi; навiть корабель 'Мiсяць-2', автоматичнi апарати якого зафiксували активнiсть космiчного випромiнювання на всiй вiдстанi мiж Землею i Мiсяцем, не внiс нiчого вирiшально нового в це питання. Встановлено було тiльки одне: що вище над Землею, що далi вiд Землi провадити спостереження, то активнiша дiя космiчного промiння.
Вченi сподiвалися, що тепер астроплан академiка Риндiна допоможе, нарештi, з'ясувати природу загадкового випромiнювання. Щоправда, дехто з учених висловлював побоювання, що космiчне промiння в глибинах мiжпланетного простору може вплинути погано не тiльки на прилади, а й на органiзм учасникiв експедицiї. В якiй мiрi обгрунтованими були такi побоювання, нiхто, природно, сказати не мiг, тим бiльше, що iншi вченi заперечували цю можливiсть. Все ж таки Ленiнградський iнститут фiзичних проблем настояв на тому, щоб в астроплан були взятi запаси листового свинцю. Космiчне промiння в певнiй мiрi затримується свинцем, - в усякому разi, бiльше нiж iншими матерiалами. Iнститут фiзичних проблем вважав, що в разi потреби апарати i люди можуть бути захищенi такими свинцевими аркушами.
Так чи iнакше, але досi нiхто з учасникiв експедицiї не помiчав нiяких змiн, не вiдчував нiякого впливу космiчного промiння на свiй органiзм, хоч астроплан давно вже перебував у мiжпланетному просторi.
Сокiл наполегливо провадив свої дослiдження, вимiрюючи iнтенсивнiсть i напрям потокiв космiчного випромiнювання. Вiн працював iз складними приладами, i Галя Рижко з повагою поглядала на їх циферблати. Чутливi стрiлки, здригаючись, вiдзначали iнтенсивнiсть космiчного промiння, яке пронизувало весь астроплан. Iншi прилади дозволяли встановити напрям, за яким промiння поширювалося у Всесвiтi. Справа була в тому, що чимало вчених взагалi заперечували думку про якийсь переважний напрям потокiв цього промiння. Дослiдження Сокола мали за мету перевiрити всi такi догадки i встановити iстину.
Нiкого, крiм Риндiна, Сокiл не знайомив з наслiдками своїх спостережень i висновками. Тiльки Микола Петрович, керiвник експедицiї, мав право коли завгодно пiдходити до Вадима пiд час його роботи i переглядати розрахунки i записи. Одного разу Галина Рижко випадково почула коротку розмову:
- Чи певнi ви, що головний потiк iде саме з боку крабовидної туманностi Тельця? - запитував стурбованим тоном Риндiн.
Сокiл вiдповiв, дещо вагаючись:
- Поки що всi данi говорять саме так, Миколо Петровичу. Але ось пiвгодини тому гамма-прилад показав, що напрям змiнився на шiсть градусiв. Може статися, якраз у цей час пости керування вiдхилили курс ракети?
- Сумнiваюсь. Вони попередили б мене або принаймнi сповiстили б про це потiм. Треба перевiрити. Цiкавiше за все, що в такому разi головний напрям космiчного промiння збiгається з одним з головних потокiв радiовипромiнювання. Ви пам'ятаєте, їх три, такi потоки: вiд дзети Тельця, вiд 'наднової' зiрки в сузiр'ї Кассiопеї i вiд тiєї точки в сузiр'ї Лебедя, де, як твердять, зiткнулися двi галактики. Перевiряйте, перевiряйте, Вадиме! Це надзвичайно важливо. Невже центри виявляться спiльними i для космiчного промiння, i для радiовипромiнювання?..
I Риндiн повернувся до себе в навiгаторську рубку, а Сокiл з головою занурився в свої розрахунки.
Галя Рижко зрозумiла в усiй цiй розмовi мало що. Тут було страшенно багато темного й незрозумiлого, в цiй заплутанiй астрономiї! З часом вона безумовно зрозумiє все, цього Галя була певна. I якщо б вона не вирiшила нi про що не запитувати Вадима Сергiйовича, доки вiн не перестане офiцiальничати, - звiсно, можна було б дуже швидко довiдатися, в чому тут рiч. Але Сокiл мовчав - чи то вiд збентеження, чи чомусь ще... А сама Галя починати не могла: тут уже було питання самолюбства!
Бiльш за все подобалося Галi допомагати Ван Луновi. Щодо готування їжi i господарських справ, то все це Галя, як ми пам'ятаємо, взяла в свої руки з першого ж таки дня. До речi, Ван Лун аж нiяк не заперечував. У нього лишалося чимало дiла. Крiм обов'язкiв штурмана, про якi ми вже говорили, вiн стежив за роботою численних приладiв, що автоматично очищували повiтря в астропланi, видаляли з нього вуглекислоту, додавали свiжого кисню i регулювали вологiсть повiтря. Схвально поглядаючи на Галю, яка допомагала йому, Ван Лун промовляв:
- Дуже, дуже добре, дiвчино! Ще трохи - i Микола Петрович, вважаю, дозволить передати вам все господарство. Шанобливо прошу - придивляйтеся, вивчайте. Воно взагалi дуже iнтересно.
Втiм, Галинi Рижко здавалося неймовiрно цiкавим буквально все. Микола Петрович заохочував iнтерес дiвчини до справ експедицiї. Посмiюючись, вiн казав:
