- Це дуже важко сказати. Вважаю, можливо, Микола Петрович пояснить. Сам не знаю. Тiльки якщо Микола Петрович не спить.
Голос Миколи Петровича звучав мрiйно, коли вiн вiдповiв:
- Нi, Ван, я не сплю. Але думаю не про те, про що ви запитували. Мене, мабуть, дуже схвилював голос нашої рiдної Землi, який ми так хотiли почути, так чекали весь час. I ось ми почули його, - турботливий, стривожений... Менi згадалися нашi розмови перед стартом: це коли ви, Вадиме, говорили про те, що ми надовго прощаємося з Землею, вiдриваємося вiд неї. Пам'ятаєте?
- Так, пам'ятаю, - трохи сконфужено вiдгукнувся Сокiл.
- Як бачите, ви були не правi, Вадиме. Ми не вiдiрвалися вiд Землi, вона з нами завжди й всюди, наша Батькiвщина. Навiть у безмежних просторах Всесвiту. Де б ми не опинились, наш народ i Батькiвщина думають i пiклуються про нас. Як це прекрасно, друзi мої! Яке щастя бути сином радянської Вiтчизни!..
Вiн замовк. Нiхто з нас не насмiлювався порушити мовчання, завадити думкам Миколи Петровича. Та й самi ми були також схвильованi його словами, теплими й зворушливими.
Але от Микола Петрович заговорив знову:
- Тепер вiдносно вашого запитання, Галю. Вiдповiдь на нього може бути зовсiм не такою складною, як вам здається.
- Та що ви!
- Ось послухайте. Це, звичайно, тiльки попереднi думки, вони ще потребують перевiрки. Проте справа уявляється менi такою. Потужний потiк космiчного промiння, до якого ми потрапили незабаром пiсля вильоту з Землi, має свої межi. Можливо, що космiчне промiння поширюється не суцiльно, а окремими потоками, такими широкими рукавами. Довгий час ми летiли, прорiзаючи один з подiбних потужних потокiв, який, судячи з спостережень Вадима, iде з боку крабовидної туманностi Тельця. I цей потiк заглушав усi радiосигнали. А тепер, як менi здається, ми вилетiли з того потоку, принаймнi з найбiльш iнтенсивної його частини. Тут, у цьому районi космiчного простору, в якому ми перебуваємо тепер, потiк промiння слабший, вiн менше викривлює i заглушає радiосигнали. Хоча в навушниках i тривають трiскотiння i гуркiт, але, як ви помiтили самi, вони стали значно слабшими. I ми дiстали можливiсть розбирати сигнали з Землi. Ну, можливо також, що й у нас на Землi збiльшили потужнiсть передавача, точнiше його скерували в наш бiк... Повторюю, все це тiльки мої здогадки: хiба можна сказати зараз щось певне? От завтра Вадим проведе новi спостереження, вимiрить iнтенсивнiсть, силу потоку космiчного промiння. I, може статися, наслiдки цих нових спостережень ствердять мої думки. Довiдаємося завтра.
- Ще одна загадка, - вставив Вадим Сергiйович.
- Назвемо це краще ще одним завданням, яке нам доведеться розв'язати, поправив його Микола Петрович.
- Будь ласка, хай буде завдання, - погодився Сокiл. - Перед нами їх стiльки, що й не злiчити... i одне важливiше за iнше.
- Вважаю, це дуже добре, - втрутився Ван Лун. - А то навiщо б нам летiти на Венеру? Туристи подорожують без дiла, нам треба працювати, розв'язувати завдання.
- Та хiба я сперечаюсь? - жваво озвався Сокiл. - Це само собою зрозумiло, Ван. В мене були зовсiм iншi думки, i ви їх пiдкрiпили своїм зауваженням, дорогий друже.
- Якi думки? Скажiть, прошу.
- Уявiть собi, про фантастику.
- Про яку фантастику? - в один голос здивовано поцiкавилися i Ван Лун, i Микола Петрович. Вражена була й я.
- А от про яку, - раптом захоплено заговорив Сокiл. - Ось ми з вами летимо в мiжпланетному просторi, летимо на Венеру. Це безумовний факт - i разом з тим, з погляду людей, якi жили ще в недалекому минулому, ну, скажiмо, у п'ятдесятих роках нашого сторiччя,- це така ж безумовна фантастика.
- При чому тут п'ятдесятi роки нашого сторiччя? - заперечила я. - Вони минулися, тi роки, i нiякої фантастики в нашiй подорожi немає.
- Правильно, правильно, Галиночко, i я ж так кажу. Але ось я згадую, як описували в минулому мiжпланетнi подорожi. I дивуюсь. Менi довелося прочитати чимало науково-фантастичних романiв на цю тему - i я завжди дивувався.
- З чого?
- А з того, що коли судити за цими романами, то мiжпланетнi подорожi завжди виникали i здiйснювалися випадково, без всякої потреби. Отак, вирiшили - i полетiли. А навiщо? З якою метою? Невiдомо. За словами Ван Луна - як туристи.
- Та про що ви, Вадиме? - вже нетерпляче спитав Микола Петрович.
- Зараз усе поясню. Ось я нагадаю вам кiлька найпопулярнiших у свiй час науково-фантастичних романiв про мiжпланетнi подорожi, звичайно. Почнемо з уславленого романа прекрасного письменника Жюля Берна 'З Землi на Мiсяць'. Чудовий роман, ним зачитувалися цiлi поколiння людей! I можна тiльки захоплюватися розмахом смiливої фантазiї Жюля Берна. Але...
- Ви що, хочете нагадати про науковi неточностi Жюля Берна? поцiкавився Микола Петрович.
- Зовсiм нi. Якщо пригадати, що цей роман написаний ще в дев'ятнадцятому столiттi, то, навпаки, можна дивуватися, як Жюль Берн спромiгся припустити так мало неточностей. Адже тодi навiть нiхто i не думав ще розроблювати питання про мiжпланетнi подорожi з науковою метою. Нi, я не про те, Миколо Петровичу. От що я маю на увазi: чому герої Жюля Берна полетiли на Мiсяць? Та просто тому, що артилерiйському клубовi, членами якого вони були, стало нiчого робити пiсля закiнчення вiйни мiж Пiвднем i Пiвнiччю Америки. А коли нема чого робити, - давай, мовляв, вигадувати заняття! I вигадали: збудуємо велетенську гармату, з якої i надiшлемо на Мiсяць ядро. От i все. Не було чого робити, ну й полетiли, чи не так?
- Правда, - змушенi були погодитись ми.
- Вiзьмемо iнший роман, 'Першi люди на Мiсяцi' Герберта Уелса. Чому його герой Кевор полетiв на Мiсяць? Та лише тому, що йому спало на думку саме так використати винайдений ним непроникливий для земного тяжiння матерiал (я зараз нiчого не кажу про неможливiсть такого матерiалу з наукового погляду, зараз не в цьому рiч). Теж не мали чого робити, так?
- Дiйсно, мети не було, - ствердив Микола Петрович.
- I в жодному науково-фантастичному романi минулого менi не вдалося знайти такої мети, такої потреби, причини, завдання, якi б довели менi: так, мiжпланетна подорож необхiдна. Я не хочу перераховувати iншi романи. Але мене дивує: чому автори науково-фантастичних романiв про мiжпланетнi подорожi завжди уникали наводити реальнi, переконливi причини i завдання таких подорожей? Адже це дуже невiрно. Ми з вами летимо на Венеру, це нiяка не фантастика, - i ми летимо з певними серйозними завданнями. А там знiчев'я, без будь-якої мети i причин. Ось що я хотiв сказати, - закiнчив Сокiл свою несподiвану для нас промову.
- Менi здається, Вадиме, що ви самi вже вiдповiли собi на ваше запитання, - вимовив м'яко Микола Петрович.
- Як? Коли? - щиро здивувався Вадим Сергiйович.
- У тi роки, коли писалися згаданi вами романи, мiжпланетна подорож була не реальнiстю, а тiльки красивою мрiєю.
- Так що з того?
- А те, що мiжпланетна подорож у тi роки не могла бути здiйсненою, як ви знаєте, тому що для цього наука i технiка ще не доросли. Не було анi розрахункiв, анi теорiї, анi матерiалiв, анi потрiбного палива.
- Не розумiю, Миколо Петровичу.
- Ви вважаєте, що в тi роки можна було здiйснити мiжпланетну подорож?
- Нi, звичайно, не можна було. Але я не розумiю, яке це має вiдношення до мого запитання?
- Пряме, Вадиме. Кожен винахiд чи вiдкриття - i вам слiд було б про це пам'ятати! - виникає не випадково. Вони завжди обумовленi розвитком суспiльства, його соцiальних сил, його науки i технiки. Мрiя може iснувати в усякi часи; але її здiйснення може вiдбутися тiльки тодi, коли для цього будуть певнi умови в розвитку суспiльства i його сил. Тодi мрiя стає реальнiстю. Хiба можна уявити собi швидкiсний лiтак, навiть не сучасний ракетний, а старий, з мотором i пропелером, до того часу, як наука i технiка розробили двигуни внутрiшнього згоряння? Певна рiч, нi. Хiба могли б ми здiйснити нашу подорож, коли б наука не оволодiла атомною енергiєю, коли б вченi не створили для нашого корабля атомiт? Також нi. Але розвиток суспiльства,
