його науки i технiки водночас iдуть в усiх напрямах. I виникають тi самi причини i завдання, про якi ви говорили. Вони пiдштовхують науку i технiку далi й далi. Розвиток науки про атом дозволив нам розширити таблицю Менделєєва - i ми задумалися вiдносно ультразолота. Це примусило нас думати i про шукання його на Венерi. Життя висунуло реальну iдею про потребу нашої мiжпланетної подорожi i примусило науку посилено шукати шляхiв i засобiв її здiйснення. Все пов'язане, все обумовлене, все переплiтається у взаємнiй залежностi. I це називається, як ви знаєте, - дiалектикою. Так, Вадиме? Я думаю, що ви й без моєї допомоги могли б отак помiркувати, чи не правда?
- Мiг, Миколо Петровичу, - вже сконфужено вiдповiв Сокiл.
- А доки немає умов, - мрiя лишається тiльки мрiєю. От тому автори романiв, про якi ви говорили, просто позбавленi були можливостi знайти реальнi причини для своїх фантастичних мiжпланетних подорожей, що про них вони мрiяли. Тепер створенi такi умови. I мрiя стала реальнiстю. Доказом чого i є наша з вами розмова в мiжпланетному астропланi, друзi мої! Ну, а тепер - спати, спати негайно. Ми й так надто забалакались. Завтра - чимало роботи, як i завжди. Спати! - рiшуче закiнчив Микола Петрович.
Але я ще довго не могла заснути. Менi хотiлося думати далi й далi, уявляти собi, як розвиватимуться наука i технiка в майбутньому i яка мрiя тодi здiйсниться. Проте я так i не додумалась. Мабуть, тому, що в мене ще немає потрiбних умов розвитку, як казав Микола Петрович... Мама також говорила, що менi ще багато треба працювати над собою. Доведеться...
...Знову я дуже довго не бралася за щоденник. Мабуть, це тому, що нiчого особливо цiкавого не траплялось. Всi були зайнятi своїми звичайними справами. I тiльки сьогоднi вранцi все змiнилося. Ось як це було.
Рано-вранцi (звичайно, тiльки за годинником, адже в нас i ранок, i день, i вечiр, i нiч - умовнi) ми почули веселий голос Миколи Петровича, який, як це частенько трапляється, пiднявся ранiш за всiх.
- Досить спати, друзi мої! Вставайте, мерщiй, мерщiй! Ось вона, наша красуня Венера! Сьогоднi вона вiдкрила нам своє обличчя. Можете по черзi пiдходити до телескопа, знайомитися з нею. Я включив панорамний радiолокатор, - i вiн дiє. Не дуже добре чомусь, але все ж таки дiє. Можна роздивитися величезний океан на Венерi. А кому не терпиться, - дивiться прямо в iлюмiнатор у навiгаторськiй рубцi. Аргонавти Всесвiту, перший етап нашої подорожi закiнчується!
Аргонавти (це значить - ми!) хутко одяглися. Певна рiч, ранiш за всiх встиг Вадим Сергiйович; вiн i захопив першим екран панорамного радiолокатора. А ми з Ван Луном пiшли до навiгаторської рубки, до iлюмiнатора.
Велетенська Венера стояла прямо перед нами за прозорим склом. Майже третина її диска, що закривав весь чисто iлюмiнатор, сяяла яскравим бiлим свiтлом, наче вкрита суцiльною снiжною завiсою. Так було з лiвого боку. А двi третини диска Венери мали зовсiм iнший вигляд. Тут пливли непроникливi темнi хмари, не освiтленi Сонцем, похмурi, важкi i безрадiснi. Що ховається пiд ними? Якi несподiванки готує нам планета, на яку нам доведеться опускатися?
Микола Петрович покликав мене:
- Галю, ваша черга до екрана локатора!
Признаюся, я була розчарована, коли подивилася на екран! Менi думалось, що панорамний радiолокатор одразу ж таки вiдкриє менi всi захованi таємницi Венери. А насправдi було зовсiм не так.
Правда, я майже зразу ж таки знайшла на екранi той великий океан, про який говорив Микола Петрович. Але це була просто величезна темна пляма неправильної форми. Видно було й iншi плями, меншого розмiру. I бiльше нiчого я не могла розглядiти. Та й над плямами також пливли хмари, звичайно, вже не такi щiльнi, як це здавалось неозброєному оку, але досить густi, наче сiрий туман. Так ось вiн, океан Венери! От зазирнути б поближче, поглибше, роздивитися, що в цьому океанi! Або на суходолi, по берегах океану...
Але це було неможливо, наш панорамний радiолокатор з якоїсь невiдомої причини працював погано. А мiж тим, мабуть, i зараз пiд цим сiрим туманом блукають якiсь тварини, незнанi нами потвори. Вони i не пiдозрюють, що до них наближаються люди з далекої Землi... Якi вони, цi потвори?..
I мимоволi перед моїми очима виникали химернi силуети дивних потвор доiсторичних часiв, про якi менi розповiдав ще на Землi Вадим Сергiйович,про яких ми стiльки говорили вже тут, в астропланi. Iгуанодони, бронтозаври, птеродактилi... археоптерикси... Ах, до чого ж хочеться бодай на хвилинку зазирнути туди, на Венеру, хоча б одним оком подивитися, що чекає нас там!
Але панорамний радiолокатор допомагає мало. Суцiльною завiсою пливуть над загадковою поверхнею Венери густi хмари, не лишаючи нiде навiть найменшого просвiту. I даремно ми намагаємось роздивитися щось на екранi локатора. Нiчого, крiм тих самих темних плям, розпливчастих, неправильної форми... Наш астроплан, як i ранiше, лине вперед i вперед. Скiльки ж часу нам ще летiти до Венери?..
Микола Петрович покликав Ван Луна до навiгаторської рубки. Вони пробули там досить довго, щось обчислювали i записували, перевiряючи за приладами i записами. А потiм Микола Петрович урочисто оголосив:
- Починається новий етап польоту, друзi мої! Ми вже в зонi реального притягання Венери!
Притягання - отож, буде й вага?.. Навiть дивно, що доведеться знову вiдчувати її. Не можна буде перелетiти одним махом з одного кiнця каюти до iншого, доведеться робити зусилля, щоб пiдняти важку рiч, просити кого-небудь допомогти...
Микола Петрович скомандував:
- По гамаках, друзi! Ви, Галю, лягайте в мiй, я буду в крiслi навiгаторської рубки. I не забудьте добре закрiпити запобiжнi ременi!
Немов я сама не розумiю... навiть образливо!
Ми залишили навiгаторську рубку. Я виходила останньою i, озирнувшись, побачила, як Микола Петрович поклав руки на пульт керування. Вiн сидiв у крiслi впевнено i спокiйно.
I я мимоволi позаздрила його самовладанню, його спокоєвi. Яка вiн надзвичайна людина, наш Микола Петрович! Ми троє були зараз тiльки пасажирами мiжпланетного корабля. Нам лишалось тiльки чекати, доки астроплан опиниться на Венерi. А вiн, Микола Петрович, вiв корабель. В його руках була доля i наша, i цiлої експедицiї.
Я знала, що в разi потреби за пульт керування могли б сiсти i Сокiл, i Ван Лун: вони спецiально навчалися керувати астропланом. Проте, я думаю, навряд чи хтось з них мiг би залишатися таким спокiйним i стриманим бiля пульта мiжпланетного корабля пiд час наближення до Венери, наближення часу посадки, одного з найнебезпечнiших етапiв нашої подорожi. Так, навряд чи в цьому я була певна...
Микола Петрович тримав у своїх спокiйних руках, що лежали на пультi, нашу долю. Починався спуск на Венеру!
Роздiл тринадцятий,
що описує круговий полiт мiжпланетного
корабля навколо Венери i великi труднощi,
якi виникли перед астронавтами пiд час
спуску на вкриту непроникливою завiсою
хмар планету.
Якщо б хтось мiг збоку спостерiгати наближення мiжпланетного корабля до Венери, вiн побачив би своєрiдну, дивовижну картину.
Холодний, прозорий, наче кришталь, простiр. Порожнеча без кiнця i краю. Тiльки простiр, тiльки безмежний простiр в усiх напрямах, який сягає в безконечну чорну глибину, у далеке чорне тло, на якому розкиданi незчисленнi яскравi дiаманти, багатобарвнi самоцвiти Всесвiту, зiрки.
Буйно розливає своє слiпуче промiння гiгантське Сонце - i не можна зрозумiти, чи стоїть на мiсцi ця вiбруюча вогняна куля, чи мчить кудись у невiдомому просторi.
А в потоках гарячого сонячного промiння з вражаючою швидкiстю мчить у просторi друга, ще бiльша, як здається звiдси, куля. Але вона темна, обгорнута в щiльнi хмари, наче в непроникливий одяг. Куля повiльно обертається навколо своєї осi i мчить у невiдомiсть, мчить безнастанно, пролiтаючи кожної секунди близько тридцяти п'яти кiлометрiв. Це - Венера. Загадкова планета, що сховала свої таємницi пiд густою пеленою хмар.
А недалеко вiд величезної планети, наче намагаючись перехопити Венеру в її безупинному русi, лине блискуча крихiтна порошинка. Вона виблискує в промiннi Сонця, мов iскорка, вона явно хоче наздогнати Венеру, перетяти її шлях. Де тобi, мiзерна металiчна порошинко, i не намагайся! Ти така малесенька, - гiгантська планета, неквапно обертаючись в просторi, розчавить тебе своєю масою, знищить, навiть не помiтивши цього! Але металiчна порошинка все так само летить i летить, наближаючись навскоси до орбiти
