малюнка олiвцем.
Враженим поглядом мандрiвники знаходили i в думках вiдзначали цi забарвленi незчисленними кольорами небеснi вiзерунки. Ось виразний хрест Лебедя, ось недалеко вiд нього неправильний чотирикутник Лiри. Ще далi вигнутий, наче готовий до стрибка Дракон, а бiля нього, майже в згибi його тiла, починається така знайома ще з дитинства витягнена каструлька Малої Ведмедицi...
- Ми з вами щасливцi, Ван, - захоплено промовив Вадим Сокiл. - Заради цього чудового видовища варто було перенести всю нашу важку пiдготовку й витерпiти перевантаження пiд час прискорення руху астроплана! Та невже ж ви не вiдчуваєте поетичностi цiєї незрiвнянної картини?
Ван Лун скоса подивився на свого експансивного друга. Вiн лукаво примружив очi:
- Сперечатися не можу, поезiя - дуже добре, i космiчне небо - також. Але Микола Петрович прийде i спитає: де снiданок? Вам можна займатися поезiєю. Шеф-повар мусить подумати про прозу. А щоб готувати снiданок, потрiбне свiтло. Значить, i вам доведеться зробити певну поетичну паузу...
- Сухар! Безнадiйний сухар!
- Дуже приємно. Проте небо, гадаю, не змiниться, поки ми поснiдаємо, лагiдно втiшив Вадима Ван Лун, вмикаючи свiтло в каютi. - А як дiятиме невагома автоматика?
Вiн уже встиг перейти - чи може правильнiше було б сказати 'перепливти' - до протилежної стiни каюти, i цього разу уникнувши будь-яких ускладнень. Вiдiрвавшися вiд видовища космiчного неба, Вадим Сокiл стежив за дiями друга.
Ван Лун повернув рукоятку, влаштовану в стiнi. Вiд стiни вiдокремилася невеличка квадратна панель i плавно опустилася вниз на колiнчастих пiдставках, перетворившись на стiл. В отворi стiни, який вiдкрився за нею, виявилися полицi укладистого буфета, уставленi посудом незвичної форми, консервними бляшанками, дивовижними скляними пляшками, сплюснутими, як фляжки; плескатi боки цих пляшок були гумовими. Ван Лун упевненими рухами знiмав з полиць посуд, що стояв у пружинних затискувачах, i ставив його на столi також у затискувачi, кожен з яких вiдповiдав тiй чи iншiй формi посуду. Розставивши все на столi в iдеальному порядку, Ван Лун задоволено посмiхнувся:
- Зовсiм як в кращому, зразковому ресторанi! Тепер ще серветки. I можна приступати до їжi.
- Без чаю, без гарячого? - розчаровано вiдзначив Сокiл.
- Дуже-дуже шкодую. Зате одержите склянку вина, доброго вина, - втiшив його Ван Лун. - Якщо, звiсно, Микола Петрович дозволить...
- А чому б йому i не дозволити? - пролунав веселий голос Риндiна, який з'явився в дверях каюти. - Навпаки, вiн цiлком пiдтримує вашу iдею, Ван. Сьогоднi - особливий день, велике свято для кожного з нас. Склянка вина сьогоднi - це добре!
- Тiльки дивно якось, що немає стiльцiв. Здається нiби все не так, нарiкав Сокiл, наближаючись до стола.
- Обiйдемося, Вадиме! А потiм, повiрте менi, що повiтря за наших умов краще вiд найвигiднiшого стiльця. Не забудьте лише закрiпитися пружинами бiля стола. Почнемо, друзi!
Риндiн першим 'сiв' бiля стола, прийнявши звичайну позу людини, що сидить. Цьому допомогло й те, що вiн защепнув навколо кожної ноги пiд столом пружиннi кiльця, пристосованi пiд квадратною панеллю. Його приклад наслiдували й iншi. Тепер кожен був наче прикрiплений до стола вище колiн, не доводилося побоюватися, що необережний рiзкий рух вiдштовхне людину вiд стола i винесе її на середину каюти.
Навколо стола в повiтрi сидiли три мандрiвники в космосi. Вони посмiхалися, поглядаючи один на одного. Справдi, вигляд людини, яка по сутi нi на чому не сидить, незважаючи на схожу позу, а просто висить у повiтрi, був досить кумедним. Втiм, таке вiдчуття тривало дуже недовго. Вже через хвилину-двi члени експедицiї забули про це. Риндiн все ж таки попередив ще раз:
- Без рiзких рухiв, друзi! Iнакше й пружиннi кiльця не врятують. Пам'ятайте золоте правило: дiя дорiвнюється протидiї. Якщо ви натискуєте на якусь рiч, ви з такою самою силою вiдштовхуєтеся вiд неї.
- Як Вадим вiд стiнки, - пiдморгнув Ван Лун.
Сокiл i собi посмiхнувся, згадавши, як його кидало вiд одної стiни каюти до другої.
- Ну, почнемо ж таки!
Микола Петрович узяв одну з пляшок, вийняв з неї корок i перевернув пляшку шийкою вниз. Як i слiд було чекати, з неї не вилилося анi краплини. Тодi Риндiн пiднiс пляшку до своєї чашки - також незвичайної форми: вона звужувалася вгору. Вiн устромив шийку пляшки у верхню частину чашки i злегка натиснув на гумовi стiнки. З шийки повiльно виповзла велика червона краплина вина. Вона також явно, не бажала вiдокремлюватися вiд пляшки; незважаючи на її досить великий розмiр, ця краплина зразу ж таки ховалася назад , у пляшку, варт було тiльки зменшити тиск на гумовi стiнки.
Риндiн трохи струсонув пляшку:
- Ну, вiдокремлюйся!
Велика краплина вина вiдiрвалася вiд шийки i залишилася в чашцi.
- Перший бокал готовий! Давайте вашi!
В такий же спосiб Риндiн наповнив чашки товаришiв, поставив пляшку назад у затискувач на столi i пiднiс свою чашку:
- Наш перший тост - за велику Радянську Батькiвщину, за радянський народ, за успiх того, що доручено нам Батькiвщиною! - урочисто вимовив вiн.
Кожен узяв по тонкiй склянiй трубочцi i через неї випив вино. Першим вiдiрвався вiд чашки Сокiл.
- Чудове вино, - сказав вiн. - Нiколи ще не пив такого!
- Скажу, воно ж таки космiчне, - вiдгукнувся Ван Лун.
- Але трубочка страшенно заважає, - вiв далi Сокiл. - Куди краще й приємнiше було б пити без неї, прямо з чашки.
- А ви спробуйте, якщо для вас замало добре вiдомих усiм нам теоретичних даних, - хитро пiдморгнув Ван Луну Риндiн.
- Та нi, я розумiю, що це необхiдно. А все ж таки цiкаво спробувати. Невже не впораюся, навiть якщо буду дуже обережним? - заявив Сокiл.
Геолог випустив трубочку iз пальцiв: вона не залишилася висiти в повiтрi, а повiльно попливла до столу. Ван Лун з цiкавiстю стежив за Соколом, який пiднiс чашку до рота, спробував потягти з неї вино.
- Так, так, невгамовний ви експериментатор, - жартiвливо пiдохотив Сокола Риндiн. - Енергiйнiше!
Рука Вадима Сокола здригнулась, чашка хитнулася. I тiєї ж секунди з неї вилетiла велика куляста краплина вина завбiльшки з яблуко. Гойдаючись у повiтрi i виблискуючи круглими боками, вона пролетiла повз голову Сокола i линула далi вздовж каюти.
- Ловiть, ловiть! - вигукнув Ван Лун. - Вино вiдлiтає!
Краплина пливла в повiтрi далi й далi.
- I справдi, доведеться вам ловити цю краплину, адже iнакше вона розтечеться по першiй же речi, з якою зiткнеться, - перемагаючи смiх, сказав Микола Петрович.
Сконфужений Сокiл висмикнув ноги з пружинних кiлець пiд столом i кинувся навздогiн за краплиною. Але спiймати її було нелегкою справою. Вiд найменшого коливання повiтря кругла краплина зразу ж таки вiдхилялася вбiк, змiнюючи свiй напрям. Сокiл наполегливо переслiдував її, перехоплюючи руками петлi в стiнах, стояки й поруччя. Проте краплина, наче жива iстота, кожного разу ухилялася вiд нього, пiдштовхувана коливаннями повiтря, якi мимоволi робив своїми рухами Сокiл.
- Мабуть, доведеться ловити прямо в рот. Руки дуже-дуже зайнятi! незворушно зауважив Ван Лун, стежачи за намаганнями Вадима.
Сокiл видимо розгубився. Рiзким рухом витягненої вперед руки вiн спробував настигнути краплину i схопити її, забувши, що це рiдина. Йому пощастило таки зачепити краплину рукою - i одразу ж вона зникла. Червоне вино миттю облiпило руку Сокола, хутко розтеклося по пальцях i далi пiд рукав. На манжетi сорочки Вадима з'явилася яскраво-червона пляма. I цiла кисть начебто одяглася в червону рукавичку: вино тонким шаром вкрило її.
Риндiн i Ван Лун дружно смiялися, поки Сокiл, повернувшися до столу, збентежено витирав руку серветкою.
- Ну, жертва цiкавостi, переконалися тепер, що з трубочкою зручнiше й безпечнiше? I що взагалi, мабуть, не варт ревiзувати данi нашої пiдготовки? - поцiкавився Микола Петрович.
