Сокiл мовчки кивнув головою. Так, очевидно, цей експеримент був зайвим...
Ван Лун вiдкрив бляшанку консервiв i розклав її по тарiлках. Кожен добре пам'ятав теоретичну пiдготовку до умов життя без ваги i їв обережними, уповiльненими рухами. Сокiл вiдзначив про себе, що найважчим було освоїтися з цiлковитою вiдсутнiстю ваги у шматочкiв їжi. Щоразу рука, пiдкоряючись багаторiчнiй звичцi до земних умов, наче сама намагалася з силою пiднiмати шматки їжi. I якщо б постiйним контролем не вдавалося її стримувати, кожного разу їжа вiдлiтала б до стелi каюти.
Навiть кожен шматочок хлiба вимагав особливої уваги. Покладений на стiл, вiн немовби просто не хотiв спокiйно лежати на ньому, а вперто вiдпливав убiк, наче живий. Сокiл зiтхнув:
- Пояснити все це, певна рiч, дуже просто: найменший поштовх, ба й дотик пальця - уже достатнiй для того, щоб цей шматок хлiба поплив у повiтрi. Але ж як незручно!..
- Звикати, звикати треба, Вадиме, - поставив крапку на висловлюваннях незадоволеного Сокола Микола Петрович.
Нарештi, снiданок був закiнчений.
Ван Лун вийняв з кишенi свою улюблену люльку i набив її тютюном. Узявши трубку в рот, вiн вийняв сiрники.
- Ван, дорогий, а ви пам'ятаєте нашу умову? - спинив його Риндiн. - Не бiльше двох люльок на добу. Ми не можемо витрачати дорогоцiнне повiтря на вашу погану звичку!
- Миколо Петровичу, - жалiбно заблагав Ван Лун, - дозволю собi заперечити. Це всього лише перша. Принаймнi - в астропланi!
- Ну, гаразд, - махнув рукою Риндiн. - I все ж таки куди краще б вам взагалi кинути курити... а, та хiба ж вас переконаєш, такого завзятого курця!
Ван Лун запалив сiрника, як завжди вичiкуючи, доки згорить його головка. Але сiрник майже одразу згас, хоч на нього нiхто не дмухав. Ван Лун запалив другий. Проте й цей згас так само швидко. Сокiл запитливо поглянув на Риндiна i помiтив на його обличчi лукаву посмiшку.
- В чому тут рiч, Миколо Петровичу? - спитав вiн.
Риндiн розсмiявся:
- Та нема тут нiчого особливого, друже мiй. Ван Лун також, видимо, експериментує. Чи просто забув одну з деталей нашої передпольотної пiдготовки. А мусив пам'ятати, особливо, якщо йому вже так кортить i надалi отруювати себе курiнням. Абсолютно природна рiч для нашого невагомого свiту. Сiрник за звичайних умов горить лише тому, що нагрiте його полум'ям повiтря пiдiймається вгору. Воно розширюється вiд нагрiвання, стає бiльш легким - i його витискують оточуючi шари повiтря, холоднi i тому важчi. Значить, на Землi повiтря весь час надходить до полум'я, пiдтримує його горiння. А тут...
- Розумiю, розумiю i пам'ятаю, - перебив його Сокiл. - Тут немає ваги, тому нагрiте повiтря не стає легшим, воно лишається бiля сiрника i не допускає до полум'я свiжого кисню. Сiрник згасає. Все це так. Значить...
- Значить, треба легенько обдувати запалений сiрник, щоб видаляти продукти горiння i доставляти новий кисень для полум'я, - закiнчив Риндiн. Що ми зараз i спробуємо зробити для Ван Луна. Зважте, Ван, на що здатна дружба, на яке самопожертвування! До речi, з усього цього з'ясовується, що ви без сторонньої допомоги не можете запалити сiрника. Прекрасно, є надiйний засiб контролювати ваше курiння!
Ван Лун, який весь час терпляче слухав, запалив третього сiрника. Полум'я розгорiлося. Ван Лун обережно розпалив люльку i з насолодою затягнувся пахучим димом.
Сивi цiвки диму повисли в повiтрi коло Ван Луна. У каютi запанувала тиша. Кожен думав про своє. I раптом Сокiл закашлявся, ковтнувши диму, i навiть чхнув. Ван Лун трохи винувато поглянув на нього.
- Будьте здоровi, Вадиме, - почав вiн i одразу спинився. Його вразила незвичайна луна: здавалося, що бiля протилежної стiни теж чхнув хтось. Що то за чортiвня?.. Ван Лун вийняв люльку з рота i здивовано спитав:
- Гадаю, акустичнi ефекти не можуть виникати через втрату ваги? Звiдки така гучна луна?
Йому вiдповiдали не менш здивованi погляди Риндiна i Сокола: певна рiч, втрата ваги нiякого вiдношення до луни не має!
Ван Лун хотiв покласти люльку на стiл, але, не зробивши цього, просто залишив її в повiтрi, де вона й попливла, трохи погойдуючись i все ще випускаючи з себе тонесеньку цiвку диму. Потому вiн виразно приклав пальця до губiв i тихо вирушив уздовж стiни туди, звiдки почулася дивна луна.
Там, у стiнi, мiстилося кiлька високих нiш, закритих зверху донизу рухомими шторними кришками, якi бувають на конторських столах. Усi знали: у тих нiшах стояли вдосконаленi легкi скафандри з апаратами для дихання. В астропланi було всього чотири такi скафандри: три в нiшах центральної каюти i один запасний на складi. Вони могли дуже придатися в разi потреби працювати на Венерi у водi чи в атмосферi, непридатнiй для дихання людини. При крайнiй потребi в цих скафандрах можна було навiть вийти з корабля в мiжпланетному просторi: вони були досить пружними, незважаючи на свою легкiсть, i обiгрiвалися зсередини електрикою.
Ван Лун наблизився до крайньої нiшi, звiдки, як йому здавалося, долинула незвичайна луна. Вiн знову прислухався. Тиша. Двi пари очей, Риндiна i Сокола, уважно стежили за його дiями. Сокiл пiдвiвся з-за столу:
- Що ви хочете робити, Ван?
Ван Лун спинив його помахом руки. В нього були свої власнi мiркування. Притримуючися за шкiряну петлю, вiн натиснув кнопку в стiнi. Шторна кришка сковзнула вниз, вiдкриваючи нiшу.
В нiй, як i слiд було чекати, стояв скафандр, прикрiплений до стiни затискувачами. Сiро-зелений еластичний, змiцнений металiчною сiткою, гумовий костюм з прозорим закругленим зверху цилiндром з найтривкiшого органiчного скла. Цилiндр-шолом тьмяно поблискував, вiддзеркалюючи свiтло з каюти. Крiм скафандра, в нiшi не було нiчого.
Проте Ван Лун i не шукав у нiй нiчого. Вiн натиснув ще одну кнопку в стiнi. Яскраве свiтло внутрiшньої електричної лампочки залляло нiшу.
I команда астроплана побачила в прозорому цилiндрi-шо-ломi чиєсь молоде обличчя. На Ван Луна розгублено дивилися широко вiдкритi очi невiдомої людини, що була в скафандрi.
Роздiл четвертий,
в якому автор знову змушений перервати
свою розповiдь про подiї в мiжпланетному
кораблi для того, щоб читачi,
ознайомившися з закiнченням доповiдi
академiка Риндiна на зборах Товариства
мiжпланетних сполучень у Москвi, дiстали
цiлковиту уяву про те, як був
пiдготовлений полiт на Венеру.
Отож, академiк Риндiн продовжував свою доповiдь, яку слухав весь свiт.
- I справдi, - сказав вiн, - радянська наука останнiми роками впритул пiдiйшла до здiйснення космiчного перельоту на найближчу планету. Адже у нас є такий надзвичайний засiб пересування в просторi, як ракетнi кораблi, створенi за генiальною iдеєю великого росiйського вченого i винахiдника Костянтина Едуардовича Цiолковського. Саме вiн, наш славетний спiввiтчизник, протягом всього свого життя наполегливо привертав увагу науки до створення проектiв мiжпланетних ракетних кораблiв. Всi подальшi успiхи багатьох вiтчизняних i зарубiжних учених в цiй галузi,- всi вони стали можливими завдяки генiальнiй роботi основоположника теорiї мiжпланетних сполучень Цiолковського. Озброєнi автоматикою, електронiкою та iншими блискучими досягненнями науки, ми можемо тепер здiйснити те, що лише кiлька десяткiв рокiв тому здавалося красивою, але нездiйсненною фантастикою. Всього десять рокiв тому радянськi вченi створили перший постiйний штучний супутник Землi - вiн i досi обертається навколо нашої планети разом з другим, майже таким самим супутником, створеним американськими вченими. Як ви пам'ятаєте, цей перший ракетний корабель з установленими на ньому довгодiючими автоматичними приладами i радiоапаратурою був закинутий десять рокiв тому на висоту 265 кiлометрiв над поверхнею Землi. Вiн був розрахований так, щоб робити повне обертання навколо Землi за 90 зоряних хвилин. Отож, протягом однiєї зоряної доби вiн робить 16 обертiв навколо Землi. I за цей час давно знайомий вам супутник нашої планети 'Диск-1' встигає повернутися до мiсцевостi, над якою вiн пролiтав рiвно добу тому. Ось чому ви так регулярно бачите супутник 'Диск-1' у небi нашої Батькiвщини в перший-лiпший телескоп. Ще один постiйний штучний
