експедицiєю, моїми товаришами є вiдомий геолог i хiмiк Вадим Сергiйович Сокiл i визначний китайський вчений енергетик товариш Ван Лун, професор Шанхайського iнституту. Нас, як бачите, дуже мало. Тому кожному з нас доведеться виконувати цiлий комплекс обов'язкiв. З цiєї причини нам довелось всерйоз вивчити й новi спецiальностi - в додаток до тих, якими ми володiли ранiше. Професор Ван Лун несе додатково обов'язки штурмана нашого корабля, радиста, фото- i кiнооператора. Крiм того, на нього покладенi фiзiологiчнi дослiдження пiд час польоту, а також вiдповiдальнiсть за наш побут, яку вiн подiляє з Вадимом Сергiйовичем Соколом: обидва вони позмiнно виконуватимуть ще й обов'язки повара астроплана. Правда, керiвництво в цьому важливому дiлi належить товаришевi Ван Луну як бiльш досвiдченому мандрiвниковi, нiж товариш Сокiл, але про це я скажу пiзнiше. Так чи iнакше навантаження товариша Ван Луна - не з малих. Вадим Сергiйович Сокiл, природно, буде зайнятий фiзичними i хiмiчними дослiдами i бiологiчними дослiдженнями, збиранням мiнералогiчних i петрографiчних зразкiв; на ньому ж лежать метеорологiчнi спостереження - i вiн таки є запасним водiєм астроплана. Втiм, товариш Ван Лун теж зумiє в разi потреби зайняти мiсце за пультом керування: адже ми понад рiк займалися тренуванням i пiдготовкою до польоту. До речi, я хотiв би тут-таки вiдзначити одну, хоча й випадкову, але дуже важливу для нас обставину, яка виявилася виключно позитивною для експедицiї. Радянський уряд з радiстю включив до складу експедицiї представника китайського народу, нашого друга професора Ван Луна. Пiд його керiвництвом Шанхайський iнститут енергетичних проблем розробив i створив для астроплана 'Венера-1' дотепну, цiлком оригiнальну й цiнну систему здобування електроенергiї протягом всього перельоту. Ця блискуча конструкцiя товариша Ван Луна радикально розв'язала одне з найважливiших питань, яке стояло перед конструкторами астроплана. Ми з надмiром забезпеченi тепер електроенергiєю з моменту вильоту корабля i до його повернення на Землю,- ось що дав нам науковий i технiчний талант професора Ван Луна! Але крiм того, виявилося, що цей видатний китайський вчений, який увiйшов до складу нашої експедицiї, є в той же час i досвiдченим мандрiвником i пристрасним мисливцем на крупного звiра. Досить сказати, що професор Ван Лун об'їздив весь Китай, Сибiр, Iндiю i Iндокитай, беручи участь i керуючи деякими дослiдницькими експедицiями Всекитайського географiчного товариства. Ви, звичайно, чули й читали, що на Венерi нашiй експедицiї доведеться, можливо, зустрiтися з небезпечними i численними хижими тваринами. Ми мусимо бути готовими до всього - навiть до зустрiчi з доiсторичними потворами, якi можуть виявитися на Венерi. Ця молода планета, як ви знаєте, значно молодша вiд Землi, там не може ще бути людей. Проте на Венерi можуть бути невiдомi нам тварини, можливо, - хижаки. Якщо це так, товариш Ван Лун буде нашим надiйним захисником. Його досвiд мандрiвника i мисливця дуже згодиться експедицiї. Ну, звiсно, ми можемо тiльки пошкодувати, що наш астроплан не в змозi вмiстити в собi бодай одного з представникiв тваринного свiту Венери, бо товариш Ван Лун напевно допомiг би нам спiймати, привезти на Землю й показати вам як зразок хоча б одного з них!
Микола Петрович Риндiн знову перечекав, поки уляжеться в залi смiх, викликаний його жартiвливим жалкуванням, i закiнчив:
- Всi ми, члени команди астроплана 'Венера-1', добре встигли узнати один одного за час пiдготовки. Ми маємо все необхiдне для далекої подорожi, - для наших запасiв використана вся корисна площа корабля. Через сто сорок шiсть днiв пiсля вильоту з Землi ми опинимося на Венерi, де за умовами астронавiгацiї нам доведеться пробути досить довго - чотириста шiстдесят сiм днiв: ранiше вилетiти на Землю ми не зможемо. За цей час експедицiя в мiру можливостi вивчить незнану планету, спробує вiдшукати ультразолото - i привезе його на Землю в подарунок любимiй Батькiвщинi. Збувається давня мрiя людства, що вiками здавалася красивою, але нездiйсненною казкою. Ще зовсiм недавно, у п'ятдесятих роках нашого сторiччя, мiжпланетна подорож лишалася практично неможливою, хоча свiтова наука вже оволодiвала атомною енергiєю. Тодi, як i ранiше, Радянському Союзовi i його друзям доводилося витрачати надто багато сил на оборону. Цей трудний перiод - позаду. Переставши побоюватися нападу, нашi народи цiлком вiддали всi свої сили мирному будiвництву, розвитковi науки й технiки. Минуло всього кiлька десятирiч, i людство бачить, як могутня атомна енергiя, яка служить не справi вiйни, а справi миру, дає нашим народам можливiсть здiйснити вiкову мрiю, перетворює подорож до iншої планети в реальнiсть. Тому й прикутi зараз до нашої країни, великого Радянського Союзу, погляди, думки й почуття всiх людей земної кулi: Радянська країна вперше в свiтi втiлила в життя давню мрiю кращих умiв людства i починає оволодiвати свiтовим простором! Менi хочеться сказати вам лише одне. Учасники першої мiжпланетної експедицiї безмежно вдячнi Батькiвщинi за довiр'я i переконанi, що виправдають його. До побачення, дорогi друзi i товаришi, до побачення! Через чотири днi - старт нашого астроплана 'Венера-1'. У недiлю, о дванадцятiй годинi дня ми вилiтаємо у свiтовий простiр. До побачення, друзi i товаришi!
I знову нескiнченнi овацiї бурею пронеслися по всiй Землi. Академiк Риндiн сходив з трибуни. Його гiгантський силует, здавалося, сходив разом з ним, повiльно розпливаючись у повiтрi. Величезний зал зборiв Палацу Рад захоплено аплодував керiвниковi першої мiжпланетної подорожi i його товаришам, аплодував аргонавтам Всесвiту.
I так само аплодували люди в усьому свiтi, все ще прислухаючись до радiоприймачiв, звiдки щойно лунав мужнiй голос академiка. Уже згасли екрани телевiзорiв, уже давно змовкли радiоприймачi, а люди все ще сидiли й сидiли бiля них, охопленi хвилюванням.
Лише чотири днi вiддiляли людство вiд великої подiї, яка все ще здавалася багатьом фантастичною, - вiдльоту радянського астроплана з трьома членами його екiпажу на Венеру, на подолання невiдомих небезпек i труднощiв, для оволодiння дорогоцiнним новим елементом - ультразолотом!..
Роздiл п'ятий,
який повертає нарештi, читачiв, - тепер
уже надовго! - до подiй, що розгорнулися
в астропланi, i знайомить їх (так само,
як i мандрiвникiв у космосi, - мабуть,
лише за винятком одного Вадима Сокола) з
четвертим пасажиром мiжпланетного
корабля.
- Що це? - голосно скрикнув вражений появою незнайомця Вадим Сокiл. Вiд несподiванки вiн пiдскочив i його одразу вiдкинуло вгору, до стелi. Вдарившись головою об крiплення, вiн ледве встиг вхопитися за рятiвнi петлi в стелi. Але його очi не вiдривалися вiд обличчя незнайомця, що також дивився вже на нього, втiм, не так розгублено, як на Ван Луна.
Микола Петрович Риндiн зосереджено похитав головою: ось вона, невiдома досi причина зайвої ваги астроплана!.. I тiльки Ван Лун, один з усiх, лишався спокiйним i незворушним - принаймнi зовнi. Вiн упевненою рукою торкнувся нижньої частини прозорого цилiндра-шолома, яка з'єднувалася вигнутим металiчним кiльцем з плечима й груддю скафандра, i, переконавшись, що шолом не закрiплений на скафандрi, з особливою ввiчливiстю промовив:
- Прошу, шановний товаришу, прошу! Виходьте без церемонiй. Будьмо знайомi.
Лише Риндiн помiтив, як права рука Ван Луна стиснулася в кулак, нiби вiн вважав, що тут можна було побоюватися нових ускладнень. Але незнайомець не примусив себе чекати. Вiн, слухняно пiдпорюючись, вiдкинув прозорий шолом назад, узявся руками за металiчне наплечне кiльце i з помiтними труднощами викарабкався назовнi. Проте, вилiзаючи iз скафандра i зiскакуючи на пiдлогу, вiн, природно, не розрахував руху i несподiвано для себе полетiв вiд скафандра вздовж каюти до протилежної стiни.
- Що це? - злякано вигукнув незнайомець свiжим дзвiнким голосом, нiби копiюючи попереднiй вигук Сокола, який все ще спантеличено дивився на нього. Вiн безпорадно борсався в повiтрi, не знаючи, як спинитися в каютi, що крутилася навколо нього, доки мiцна рука Ван Луна не схопила його за плече i утримала на мiсцi.
- Вважаю, що треба познайомитися, юний товаришу. Хто ви? Навiщо опинилися тут? - все так само сухо i ввiчливо спитав Ван Лун, вдивляючись холодно примруженими очима в обличчя невiдомого. - Втiм, ви, якщо не помиляюся, дiвчина?..
Навiть у незворушному голосi Ван Луна пролунала нотка здивування. Чорти його знають, що таке! Невiдома особа в астропланi, та ще - дiвчина. Втiм, це було саме так.
'Невiдома особа' була зодягнута в темно-синiй комбiнезон механiка з великими кишенями на грудях i шароварах. Пiд широкими складками комбiнезона вгадувалася струнка дiвоча постать. Тонке, дуже блiде обличчя дiвчини з крутим упертим пiдборiддям, свiтло-карими очима, пухнастими вигнутими бровами i задерикуватим коротким носиком було розгублене.
Але, як вiдзначив спостережливий Ван Лун про себе, це не мало нiчого спiльного з розгубленiстю
