Хосе Френко пiдiйшов до свого начальника. Його налите кров'ю обличчя теж сяяло вiд задоволення.
- Пане Хуанес, - сказав вiн, вказуючи на те мiсце в озерi, де нещодавно вибухнула четверта глибинна бомба. - Пане Хуанес, менi здається, що з 'Люцифером' тепер i справдi покiнчено. I Сивому Капiтановi вже не вийти на поверхню...
Хуанес поглянув туди, куди вказував Френко.
З води в тому мiсцi один за одним виринали великi повiтрянi пузирi. Вони виринали з глибини, здувалися на поверхнi озера i повiльно, лiнькувато лопались. Вiд них до берега йшли такi ж повiльнi й лiнькуватi хвилi, блискучi й немов змащенi олiєю. Та так воно було й справдi. Ось виринув ще один пузир. Було ясно видно, як вiд того мiсця, де вiн наче луснув, по поверхнi скаламученої води почала розходитись велика жирна пляма,- ширше, ширше, в усi боки... То було, безумовно, якесь масло, рiдке, жовтувате й блискуче.
Знiвечений, покалiчений вибухами потужних глибинних бомб, досi непереможний i невразливий, 'Люцифер' Сивого Капiтана не врятувався! Вiн лежав зараз на днi озера, глибиннi бомби досягли його пiд водою, вони не тiльки одiрвали те колесо, а й пошкодили корпус автомобiля, якщо не зруйнували його вщент. З розбитого 'Люцифера' на поверхню води виринало повiтря i масло - значить, пошкодження були дуже серйознi, такi серйознi, що машинi справдi вже не пiднятися з дна озера...
На мить Мiгель Хуанес уявив собi, як там, у темнiй глибинi, задихаються люди, позбавленi повiтря, як захльостує їх холодна вода, що рине в пробоїни, як люди борсаються, шукаючи порятунку... нi, нiщо вже не допоможе їм! Що ж, вони самi пiшли на це, самi обрали собi таку долю...
Особливо уповноважений повернувся до Хосе Френко.
- Нехай! - уперто мовив вiн. - Краще добити 'Люцифер' i його команду остаточно, нiж залишити їм будь-яку можливiсть врятуватися. Мертвий ворог це безпечний ворог, Френко! Хай катер скидає всi наявнi бомби. Всi до одної!..
Вiн замовк. I, наче у вiдповiдь на його рiшучий наказ, пролунав ще один вибух глибинної бомби, першої з нової черги, що її почав скидати катер БМ-15...
ЧАСТИНА ДРУГА
Не на життя, а на смерть!
Роздiл дванадцятий
1. МIНИ НА ДОРОЗI
Повернувшись на 'Люцифер', Олесь точно й докладно розповiв Капiтановi про все, що сталося з ним i Мартою пiд час перебування в столицi,- i про бесiду з Фредо Вiкторе, певна рiч. Ернан Рамiро слухав його мовчки i зосереджено. Олесь розповiдав i бачив, як хмурнiшає обличчя Сивого Капiтана, мов на нього насувається дедалi густiша тiнь. Одного разу юнак навiть сам спинився: йому здалося, що Ернан Рамiро хоче перебити його. Це сталося тодi, коли Олесь переказував слова Фредо Вiкторе про пiдпiльний комiтет i його керiвнi вказiвки, обов'язковi для всiх патрiотiв, у тому числi й для людини, яка володiє 'Люцифером'. Але й цього разу Сивий Капiтан стримався, промовчав i тiльки ще бiльше насупився.
Коли Олесь закiнчив, Ернан Рамiро пiдвiвся i сказав:
- Спасибi, ти виконав доручення. Не твоя вина, що цi люди не розумiють, з ким мають справу. Але про це потiм. Можеш iти, вирушаємо.
I це було все, що визнав за потрiбне вiдповiсти Сивий Капiтан! Мабуть, вiн не помiтив, який збентежений був Олесь, розповiдаючи йому все це, як гаряче хотiлося юнаковi почути вiд нього щось таке, що допомогло б йому розiбратися в складних думках i почуттях, яким вiн не мiг дати ради!.. Але Капiтан вважав достатнiми кiлька цих стриманих, гордовито кинутих слiв. I Олесь залишився з своїми глибокими сумнiвами.
'Люцифер' знову вирушив у дорогу. Куди саме - це було невiдомо i для Олеся, i для Марти, якi сидiли, розмовляючи, у каютi Валенто Клаудо. Раптом пролунав глухий удар, вiд якого струсонулася пiдлога i затремтiли стiни. I вiдразу швидкiсть 'Люцифера' зменшилася. Крiзь незачиненi дверi каюти долинув чийсь збуджений голос:
- Алонсо, до ручного насоса!
Хтось пробiг по коридору, пролунали стурбованi голоси.
Марта злякано дивилася на Олеся, мов чекаючи вiд нього пояснень. Але юнак i сам нiчого не розумiв. Вiн ще прислухався до неясного вiдгомону голосiв, який чути було в каютi, i рiшуче пiдвiвся:
- Пiду до Капiтана! Треба ж довiдатися, в чому рiч...
Але Ернана Рамiро не було в кабiнi керування. Замiсть нього за штурвалом стояв Валенто Клаудо, який не стiльки керував машиною, скiльки напружено стежив за показаннями приладiв. I коли Олесь тривожно звернувся до нього, Валенто навiть не вiдповiв, а лише вiдмахнувся: не заважай, мовляв, i без тебе клопоту багато!.. Виходить, сталося щось серйозне.
Сивий Капiтан увiйшов до кабiни швидкими, енергiйними кроками. Обличчя його було зосереджене, кошлатi брови гнiвно нахмуренi. Побачивши в кабiнi Олеся, вiн тiльки кивнув головою i вiдразу звернувся до Клаудо:
- Iдiть до резервуарiв, Валенто. Там треба весь час доглядати. Автомат ще довго не працюватиме. Стежте за ручними насосами.
Клаудо вийшов. Капiтан зайняв його мiсце за штурвалом. Олесь запитливо дивився на нього. Сказати щось вiн не насмiлювався, надто вже Капiтан був похмурий.
Але Ернановi Рамiро, мабуть, зараз було не до нього. Вiн помiтно нервував - i це найбiльше непокоїло юнака, бо досi йому не доводилось бачити Капiтана таким. Замiсть того, щоб спокiйно i впевнено вести машину, лише зрiдка поглядаючи на циферблати приладiв, цього разу Капiтан раз у раз переводив рiзнi перемикачi, натискував на важелi й рукоятки, мов нiщо не могло задовольнити його. Найчастiше вiн спиняв погляд на маленькому свiтному циферблатi бiля самого пульта керування, i кожного разу на його обличчi з'являвся вираз незадоволення.
Олесь i собi зазирнув на той циферблат. Стрiлка на ньому нервово хиталася з боку в бiк. Вона то кидалася лiворуч, майже до нуля, то повiльно, нiби з зусиллям, вiдсувалася праворуч, щоб потiм знову рвучко пересунутись лiворуч. Це свiдчило про якусь затяжну несправнiсть, бо Олесь пам'ятав, що та стрiлка звичайно стояла ранiше майже нерухомо мiж цифрами '3' i '4'.
Раптом Рамiро заговорив - наче сам й собою. Голос його звучав незвично глухо: так говорить людина, яка ледве стримує себе вiд гнiву.
- Вони почали проти мене вiйну, мерзотники! Так пiдступно, жорстоко! Розставити на дорогах мiни, щоб знищити 'Люцифер'!.. Знищити машину, рiвної якiй немає в свiтi! Хiба це не дикунство?.. Я завжди знав, що фалангiстськi вбивцi не здатнi на чесну боротьбу, вони надто тупi, надто боягузливi для цього. їхня зброя - пiдступнiсть, вони гiршi вiд гадюк! Вони намагаються вкусити нишком! Що ж, я мушу терпiти це, чи що? Я, який на десять голiв вищий вiд них усiх?.. А тi пiдпiльники на чолi з уславленим Фредо Вiкторе ще вважають, що я зобов'язаний з чимсь рахуватися, чекати якихось вказiвок вiд комiтету чи вiд когось ще... Дурницi! То не для мене, не для людини в надзвичайному становищi, не для господаря 'Люцифера'! I я доведу це. Фалангiсти оголосили мене поза законом,- гаразд, тепер я змушу всiх зважати на мої власнi закони!
Погляд його впав на Олеся, нiби щойно помiтив юнака.
- А, ти тут? - мовив Капiтан. - От бачиш? Та ти не знаєш, у чому справа... Вони, цi негiдники, поставили в рiзних мiсцях мiни. I серед тих мiн є такi, що вибухають не вiд натиску на них, а, мабуть, вiд самого коливання повiтря чи вiд звуку... не знаю ще; ручуся тiльки, що колеса 'Люцифера' не натиснули на них, бо вiн iшов над шляхом, пiдтримуваний потоком антигравiтонiв. I все ж таки одна мiна вибухнула! Добре хоч, що з запiзненням, уже пiд кормою машини. Але та мiна все ж пошкодила автоматичний апарат, який подавав водень для реакцiї сполучення!
Тепер Олесь починав розумiти, що сталося. А Сивий Капiтан говорив далi:
- Подача водню ручним насосом дуже непевна, час вiд часу виникає нестача водню. А це призводить до зменшення кiлькостi необхiдної для дiї всiх апаратiв енергiї... зокрема електромагнiтного генератора, вiд справної дiї якого залежить безпека 'Люцифера', його електричний захист, що вiдштовхує кулi й снаряди... Розумiєш?
Олесь кивнув головою.
- I взагалi, я мушу зараз витрачати значно бiльше водню, - вiв далi вже спокiйнiше Капiтан; розмова про улюблену ним технiку, очевидно, допомагала йому опановувати себе. - Мiни можуть бути всюди, значить, треба вести 'Люцифер', нiде не торкаючись колесами грунту. Для цього потрiбна налагоджена, чiтка подача водню, бо генератор антигравiтонiв теж пожирає багато енергiї...
