-- Обов'язково! Тiльки швиденько принесу мамi з... -- Я не мiг пригадати, як воно називається.
Бруно помiтив, що я затнувся, i вiдразу напосiв на мене:
-- Що, не знаєш, як викрутитись?
-- Я обов'язково прийду на спортмайданчик, незабаром прийду! -вигукнув я. Спробуй не прийти. Що тодi подумають хлопцi?
Але куди менi йти? Я зовсiм забув. На вулицi Шмiдта є велика кооперативна крамниця, де продають електричнi лампочки. Над дверима вивiска: 'Лампочки -- свiтильники -- абажури'. А чи не називається та установа, куди менi треба сходити, ламполаторiя? Я зайшов до крамницi й звернувся до продавця:
-- Я хотiв би одержати медичну довiдку для мами.
Продавець насупився:
-- Медичну довiдку? -- перепитав вiн. Я помiтив, що в нього зiпсувався настрiй.
-- Ти що, глузуєш надi мною? -- запитав вiн сердито.
Я почервонiв.
-- Нi, зовсiм нi! -- Тепер я розсердився, але сам на себе. Як же воно називається?
-- Хiба це не ламполаторiя?
Продавець раптом засмiявся:
-- Ти, певно, маєш на увазi амбулаторiю, лiкарню? Через чотири будинки далi по нашiй вулицi.
Лютий вибiг я з крамницi. Але згадав, що забув подякувати i знову влетiв до крамницi, наштовхнувся на якогось чоловiка у дверях, гукнув 'дякую' i вибiг надвiр. Ух! Ну й справи!
Аж ось i амбулаторiя. При входi -- медсестра:
-- Ну, малий, де в тебе болить?
Вiд бiгу я так захекався, що не мiг пояснити, чого прийшов. Але ж я не хворий!
-- Еге, ти боїшся. Напевне, до зубного. Зубного всi дiти бояться.
Хоч я й не боявся зубного лiкаря, але так важко дихав, що не мiг заперечити. Я опинився у великiй приймальнi, а медсестра гукнула:
-- Тут малий пацiєнт до зубного лiкаря Генкеля.
Раз! I я вже сиджу на бiлому стiльцi у зубного i чую, як сестра шепоче йому:
-- Це, мабуть, боязкий -- не промовив жодного слова. Лiкар пiдiйшов до мене i звелiв кiлька разiв зробити вдих i видих, щоб заспокоїтися. Та менi й так не було страшно. Я ж прийшов по довiдку для мами.
-- А тепер оглянемо зуби.
Зубний лiкар Генкель пильно поглянув на мiй рот, але я не вiдкрив його. Навiщо?
Лiкар суворо дивився на мене. Настрiй у нього зiпсувався. Вiн насупився:
-- Такий великий i боїшся?
-- Нi, -- заперечив я i бiльше не встиг нiчого сказати, бо лiкар уже вставив менi мiж зубiв дзеркальце i паличкою став шкрябати мої зуби.
-- Гм... я... по... ма... -- Це мало означати: 'Я ж прийшов по довiдку для мами'. Але лiкар нiчого не зрозумiв.
Вiн усе нишпорив дзеркальцем у мене в ротi i шкрябав мої зуби.
-- Ти нерегулярно чистиш зуби. Ага, тут ось маленька чорна плямочка...
-- Гм... я... по... -- Та вже гула бормашина.
-- Ну, хiба було боляче? -- привiтнiше запитав лiкар. -- Все. До побачення, малий.
Лiкар назвав мене малим, хоч i сам був не набагато бiльший за мене. В ротi у мене було солодко i пекло.
Я знову стояв сам у порожнiй приймальнi. Вiдчинилися iншi дверi, й сестра гукнула:
-- Наступний, будь ласка!
Я озирнувся. Певно, це я наступний.
-- Що в тебе болить? -- запитав новий лiкар i, не чекаючи вiдповiдi, заговорив сам. -- Зараз подивимось, тiльки не хвилюйся, сiдай...
У цього лiкаря була сива борода i веселий погляд -- це впало менi в очi. Я слухняно роззявив рота, дозволив обмацати собi шию, вiдчув, як лiкар щось устромив менi в нiс, а потiм посвiтив у вуха.
-- Все гаразд! -- вигукнув лiкар i засмiявся. Потiм враз посерйознiв:
-- Правда, вуха...
Я злякався. Що з моїми вухами?
-- ...треба краще мити. А то доведеться посiяти в них моркву.
Точнiсiнько, як мама. Вона теж завжди присiкується до моїх вух.
'Якась дурна ам...' -- подумав я i знову забув, як воно називається. Знову я стояв сам у порожнiй приймальнi. В третiх дверях з'явився третiй лiкар. Я скоса глянув на табличку на дверях: 'Лiкар по всiх хворобах Пайкельт'.
Що ж цей буде зi мною робити? Я вирiшив мовчати та й годi. Навiщо говорити, коли нiхто тебе не розумiє?
-- Пiзненько ти прийшов, -- сказав лiкар Пайкельт, позирнувши на мене крiзь окуляри. Я мовчав.
-- Ти останнiй з гандбольної команди. Малуватий, як на воротаря.
Але ж я не граю в гандбол, не записувався до доктора Пайкельта i нiякий не останнiй.
Лiкар Пайкельт обслухав мене, звелiв зробити десять присiдань i знову обслухав.
-- Здоровий, -- сказав вiн. -- Тiльки заслабкi м'язи. Дуже худий. Погано їси?
Я кивнув.
-- Треба бiльше їсти, бiльше бувати на свiжому повiтрi, а повернувшись додому, знову добре їсти. Якнайбiльше овочiв.
Точнiсiнько теж саме завжди каже тато. Я похнюпив голову, коли лiкар Пайкельт записав у якомусь паперi, що я не годжуся в гандбольну команду. Замалий, дуже худий. I лiкар, мов тато.
Нарештi я пройшов усiх лiкарiв. Мерщiй тiкати з цiєї дурної... а... а... Ет, все одно, як воно називається.
Коли я пробiгав повз крамницю, де продають лампочки, то знову згадав про мамину довiдку. Я ж не для того ходив до а... амбулаторiї (знову згадав), щоб комусь показувати зуби та робити присiдання. Ще швидше я помчав назад.
Час прийому скiнчився. Дверi замкнули. Я подзвонив. Нарештi вийшла та сама медсестра.
Цього разу я спершу теж не мiг нiчого сказати, так захекався.
-- Ти ж тiльки-що був тут. Чого тобi ще треба?
-- Я не хотiв... менi... Я не боявся, бо менi ж треба тiльки довiдку для мами... Цiттербаке.
Сестра була невдоволена. Мабуть, подумала, що я просто дратуюся з нею.
-- Ти мiг би це зразу сказати.
Сестра неабияк розсердилась. Вона швидко знайшла записку для мами. 'По три краплi тричi на день' -- так було там написано.
Я зарiкся ходити в амбулаторiю. Краще завжди чиститиму зуби, митиму вуха i добре їстиму.
Але на цьому прикрощi не скiнчились. Ще ж футбол!
Коли я прийшов на спортмайданчик, якраз пролунав фiнальний свисток закiнчити гру. Наша команда програла з рахунком 11:3. Всi сердито дивилися на мене, нiби я був винний у цьому.
-- З тобою ми куди краще прокричали б наше гасло. I напевне виграли б.
Навiть Петер, наш справедливий голова ради загону, просто лютував:
-- Де твоє слово. Альфонсе? Ти ж збирався вчасно прийти!
-- Я був у лам... лампо... Як воно, кляте, називається?
Не дочекавшись мого пояснення, Бруно крикнув:
-- Викручується! Кинув нас напризволяще. Викликати Цiттербаке на раду загону!
Мабуть, завтра доведеться менi виправдовуватися перед радою загону. А що скаже рада, коли розповiм, як лiкарi говорили менi: чистити зуби, мити вуха, бiльше їсти. Вони ще й закинуть менi, що, мовляв, я не виконую пiонерського правила: 'Пiонер дбає про чистоту i здоров'я свого тiла'.
А ще довготелесий Герберт iз сьомого 'А' скаржиться, що хтось був у лiкаря i видавав себе за воротаря гандбольної команди. Хай той нахаба тiльки попадеться Гербертовi, то вiн йому... Ну, зробить щось погане.
