-- Я думав, ти вмiєш поводитися з 'кротом'. Ти ж сам казав це!
-- Ну, я ж мав на увазi справжнього крота.
-- А це хiба не справжнiй?
Тракторист, певно, трохи заспокоївся. Вiн поплескав свого трактора рукою, точнiсiнько як дядько Тео поплескує корiв, якi. дають найбiльше молока.
-- Та нi-бо, я мав на думцi справжнього крота, того, що нагортує купи землi, слiпого крота, у якого великi лапи-лопати, -- пояснив я.
-- Ой леле! -- тiльки й сказав тракторист, утираючи пiт на лобi.
Коли ми поверталися селом назад, -- тракторист на своєму залiзному 'кротовi', а я на старому- престарому велосипедi з кiлькома спицями, -менi довелося витерпiти багато образ. Навiть не хочеться повторювати все те, що про мене казав Вiллi. А iншi сiльськi дiти!
Тепер вони смiються надi мною:
-- Вiн же не уявляє, що воно таке технiка! Де йому вiдрiзнити крота вiд 'крота'-трактора! Не знає навiть, де гальма, хоч це вiдомо дiтям другого класу.
Вiд Петера, нашого голови ради загону, я одержав гнiвного листа. Нещодавно я написав йому, що їздив на кротовi, а як саме, не розповiв. I ось що написав менi Петер: 'Що ти. Альфонсе, умiєш викидати коники, це вiдомо. А про те, що можна їздити на кротовi, розповiси на наступному уроцi бiологiї -- ото буде смiху! Ти хвастун! Кроти дуже малi, на них не можна їздити, i до того ж у них лапи, а не колеса'.
Скрiзь усi розсердилися на мене. Не скажу бiльше анi слова. Краще мовчатиму.
Тут, у селi, так багато всiлякої технiки. Я вже думаю, чи не приїхати менi пiсля школи в село i не очолити усi цi корiвники та доїльнi установи або чи не стати трактористом на гусеничному тракторi чи на 'кротовi'?
Як я перервав пiонерський ланцюжок
На пiонерських зборах Гаррi запропонував:
-- Що, коли ми створимо пiонерський ланцюжок?
Ми не знали, що воно таке. Тодi Гаррi пояснив. Наприклад, нам треба: термiново зiбратись у дуже важливiй справi. Тодi Петер, наш голова ради загону, дає сигнал, а ми передаємо його один одному i швидко збираємось. Ми захопилися пропозицiєю Гаррi. Розробити, пiонерський ланцюжок доручили Луїзi. Через кiлька днiв вона прийшла з великим списком. Ми розташувалися навколо столу, i Луїза все пояснила. Я був п'ятий. Мене мав викликати Бруно, а я повинен був бiгти до Луїзи та Ервiна.
-- А що робити вночi, коли дверi до пiд'їзду зачиненi? -- запитав я.
Обiзвався Петер:
-- Альфонс має рацiю. Це треба обмiркувати. Запропонуй нам щось, Цiттербаке.
Тут вихопився Бруно:
-- Треба взяти камiнця i кинути у вiкно.
Я згадав про маятник i панi Матнер i зауважив:
-- Бруно збожеволiв. Це ж призведе до прикрощiв.
Зчинився галас. Однi казали, що я образив Бруно, iншi пiдтримували мене. Тим часом менi сяйнула iнша думка:
-- Мабуть, краще свиснути! А кожний наступний умовним свистом передає сигнал далi.
-- Я не вмiю свистiти, -- не погодилася Луїза.
Зiйшлися на тому, що Луїза має заспiвати. З'ясувалося, що бiльшiсть дiвчат не вмiє свистiти. То нехай усi вони спiвають.
Гаррi слухав-слухав нашу суперечку, а тодi усмiхнувся й сказав:
-- Пiд час наступної подорожi дiвчата повиннi навчитись свистiти.
Отже, згода. Всi були радi, що створили гарний пiонерський ланцюжок. Насамкiнець Гаррi сказав:
-- Я, мабуть, влаштую репетицiю, щоб подивитись, як воно вийде насправдi. Треба дiяти швидко. Ви ж знаєте: коли того вимагають важливi справи, пiонер має з'являтися негайно.
Як уже всi розходились, я пошепки запитав Гаррi:
-- Може, зробиш нiчну репетицiю?
Гаррi тiльки пiдморгнув менi. А це могло означати все, що завгодно.
Ввечерi я спакував речовий мiшок. Мама здивувалася:
-- Що це ти робиш, Альфi?
Я розповiв їй про пiонерський ланцюжок. Татовi наша вигадка сподобалася. Вiн сказав, що в його робiтничiй дружинi теж є такий ланцюжок, але не радив укладати речовий мiшок негайно.
-- Хто його знає, коли це трапиться. Вас можуть викликати через чотири, а може й п'ять днiв, -- сказав тато. А мама стурбувалася:
-- Коли це затягнеться надовго, то вiзьми й бiлизну. Вона добряче напакувала речовий мiшок. Може, вона не вiрила в ланцюжок i хотiла тiльки пожартувати, адже я насилу завдав мiшок собi на плечi. Ще й нагадала менi:
-- Альфi, раптом пiонерський ланцюжок буде вночi, то звечора добре начисть черевики.
Того вечора я довго не спав, все дослухався, але нiхто не свистiв. Не чути було нiчого також наступного вечора. Побачивши Гаррi, я пошепки запитав його: -- Що робить пiонерський ланцюжок? Гаррi тiльки пiдморгнув менi.
Восьмого дня ввечерi, о пiв на десяту (це я пам'ятаю точно, бо подивився на годинник) почувся свист. Я добре чув свист, але коли пiдбiг до вiкна i виглянув, надворi не було нiкого. Певно, Бруно вже помчав до школи. Я вбiг у кiмнату. Тато саме перевiряв, як мама виконала шкiльнi завдання. Вона вчиться заочно.
-- Оголошено пiонерський ланцюжок! -- крикнув я. -- Менi треба поспiшати!
Мама розсердилася, що їй заважають. А тато сказав, що це важлива справа, i все iнше має вiдступити на заднiй план. Мама швидко зробила менi кiлька бутербродiв i нагадала, щоб я не дуже барився, бо вже темно. Тато дав менi свiй кишеньковий лiхтарик. Я нацупив речовий мiшок на плечi й подався з дому, та одразу ж вернувся i подзвонив. Мама вiдчинила.
-- Я тiльки-но сiла за уроки, а ти знову заважаєш, Альфi. Що, порвався ваш пiонерський ланцюжок?
-- Нi, забув ключ вiд дверей будинку, -- випалив я, вхопив ключ i помчав, як було передбачено, до Луїзи.
Звiсно, її будинок був уже замкнений. Я став насвистувати. Моїм сигналом був уривок iз пiснi 'Минула нiч'. На третьому поверсi, де мешкає Луїза, не засвiтилося жодне вiкно. Я засвистiв голоснiше. Коли ми в класi намагаємося пiдказувати Луїзi, вона чує добре. 'Будь чесний'! -- шипить вона тодi нам, а тепер, як iдеться про таку важливу справу, це капосне дiвчисько вдає, нiби недочуває. Я все свистiв i свистiв. Раптом вiдчинилось одне вiкно.
-- Вибачте! -- швидко обiзвався я. -- Невiдкладна справа! Чи не могли б ви сказати Луїзi Заллiн, що оголошено пiонерський ланцюжок, а їй свистить Цiттербаке.
-- Нiчого не розумiю, -- вiдповiв голос. -- Яка Луїза?
-- Ну, тут же мешкає Луїза Заллiн?
-- Нiяка Заллiн тут не мешкає i взагалi тут нема жодної Луїзи!
-- Невже! -- розчаровано протяг я.
Грюк! -- i вiкно зачинилося. Татовим кишеньковим лiхтариком я посвiтив на номер будинку. Це ж вiсiмдесят другий, а не тридцять другий номер! I даремно я стiльки свистiв.
Я помчав до потрiбного будинку. На третьому поверсi свiтилося. Я свиснув. Вiкно не вiдчинилося. Я засвистiв голоснiше.
Якийсь чоловiк iз дивною бiлою iстотою на повiдку пiдiйшов до мене.
-- Слухай, хлопче, вже давненько ходжу я за тобою слiдком i скрiзь ти турбуєш людей своїм свистом. Облиш це заняття, -- сказав вiн менi.
Бiла iстота, що у пiтьмi видалася менi вiвцею, стала бiля мене, i я вiдчув, як щось тепле потекло по моїх штанях.
-- Лиха година! Ваша вiвця поводиться непристойно, -- закричав я i посвiтив кишеньковим лiхтариком на свої штани.
-- Прошу вибачення, -- вiдразу той чоловiк став дуже люб'язний. -Моя довгошерста сiамська такса робить такi речi тiльки бiля людей, якi їй подобаються.
