- Не тягни руки. Кобила моя. А бранець менi не потрiбен. Не збираюсь його годувати. Берiть його собi. I лика менi не шкода. Тих, хто в мене коней покрав, я завiшу на верболозi!
- Тю на тебе! Ти якийсь наврочений!
Дядько розтяв лико на ногах бранця i легко зняв його iз сiдла i поставив на землю.
Пiвнику дядько розповiв лише стiльки:
- У них у степу посуха. I мор почався. Однi пiшли у Лукомор'я. Другi подались служити ляхам. Та, певно, збились iз шляху. На них наш полк наскочив. Вони розбiглися. В чагарях i гаях поховались. Гайок, де мiй схоронився, дружинники i моя десятка, i тi, з городка, iз залоги, разiв три проїхали i туди, i сюди. А я зразу побачив, що вiн там. Просто я чекав, щоб вони пiшли всi. Тодi я зможу його взяти. А вiн сильний головою. Коня поклав у заростях очерету, а сам з води вийшов i вилiз на вербу. Як залога рушила з гаю, я залiпив йому ззаду в хребет тупою стрiлою. Вiн з дерева злетiв i лежить. Очi закотив. Я не пiдходжу. Вiн белькотати почав. Кiнь його з очерету виходить i до нього. Кiнь навчений i заворожений. Став його кiнь на колiна i чекає, коли той на нього залiзе. Вiн ще до тями не прийшов, а я до нього. Пiдсадив його в сiдло i в одну мить стриножив румака...
- А де триногу взяв, пута їхнi?
- Ач який ти цiкавий, небоже! При сiдлi у чортового хiновина була! Он як! А румаковi цьому цiни немає! Знаєш, скiльки вiн вартий?
- Дядьку! Продай його, або замiняй на робочих кобил. Тодi ти викупишся з боярського закупу. Ну за тих, покрадених кобил!
- А от ти мене, хлопче, не вчи, що робити, краще на бiсiвськi iгрища не бiгай. Краще треба було глядiти боярських кобил. З тiєї ночi я мав у рабствi гинути!.. Мовчиш?.. Вiнок твiй розбитий обушком. По твоїх слiдах i загублених волошках я липу знайшов. А липа бiсiвська. В неї чотири кабанячi скилицi вживлено! Там знак вiд твого ножа! А за кору вiд твого вiнка пелюстки зачепились. I слiди твоїх нiг i якоїсь товстої бiсiвської жiнки. Ось i оберiг їй уломився. Мосянжовий. Ключик... Ну добре, ти заговорений. Ти завжди порятуєшся! А менi як? Твої пригоди менi вже на голову падають. Посидь тихо, поки я татей знайду слiд та удавлю їх!
Малому аж шкiра пуп'янками пiшла на руках. Це не була пуста похвальба чи погроза - дядько знайде слiд i вдавить татей. Вiн не мав жодного сумнiву щодо дядькових слiв. I був переконаний, що дядько найближчим часом це зробить.
Але минав день, другий, третiй. А дядько нiкуди не зникав i все працював на подвiр'ї Софiї чи бiля Золотих Ворiт. А то разом з усiма холопами розбивав вапняк для печей i трощив грудки перепаленої глини- цем'янки.
Коня вдень стерiг i доглядав Пiвник. Вночi Пiвень сам був бiля коня.
I вдень, i вночi дядько i небiж привчали коня до мови. А все останнє кiнь знав - вiн умiв i сидiти на заднiх, як собака, i лягав, i перекидався голiчерва, i мiг довго тупцювати на заднiх ногах.
Тiльки одне було, погано - румак не любив Реп'яха. Хлопчик чекав, що от кудись подасться дядько, влаштує засiдку i жорстоко повбиває татiв.
Але дядько, здавалось, i забув про свою обiцянку. А тим часом наблизилась ярмарочна п'ятниця. I великий каган, володар найвищого стола в мiстах Русi, дозволив на ярмарку веселi iгрища.
IГРИЩА
У цей день на Бабинiм Торжку були iгрища з дозволу великого князя київського Ярослава.
Казали, що на кiнськi змагання приїде сам князь. Адже князь завжди їздив верхи. I пiшого його майже нiхто не бачив. Навiть до Десятинної церкви вiн приїздив верхи, спiшувався перед баштою i пiдiймався гвинтовими сходами на хори. Вiн не любив, щоб споглядали, як вiн кульгає, пiдiймаючись по мозаїчних сходинках.
Тому вiн пiдiймався сам , а тодi вже за ним всi останнi заходили на хори.
Змагання були i на Бабинiм Торжку, i на Подолi бiля Iллiнської церкви.
На базарнiм майданi рухались тлуми людей. I не стiльки тут було охочих помiрятись силою та вправнiстю, як просто глядачiв. Вони важко працювали всi днi. А тепер їх чекали розвага, буйне видовисько, i це було справжнє свято їхньої душi. Бо їм важка, безкiнечна праця вiдбирала всi сили, всю наснагу, що їх можна витрачати на змагання.
Отож, було на Бабинiм Торжку сила-силенна людей. А там, де збирається багато людей, зразу ж з'являються всякi торговцi та потiшники. В коробах вони тягали всiлякi дешевi наїдки, ласощi, а також рiзнi дрiбнички та дешевi прикраси. Дудiли в дуди та вибринькували на гуслях, спiвали та верещали скоморохи. А от дорогого краму, чи чогось великого, ба й скотини, в цей день не випадало продавати.
Першi змагались стрiльцi.
На чисто виметених дубових плахах провели рису за сто крокiв вiд Подiльської брами.
Бiля брами поставили три стовпи i насадили бiлi дошки, якби абриси людських тiл.
Пiсля того, як у церквах закiнчилась вранiшня вiдправа, вийшов базарний староста iз двома помiчниками. Один з бубоном, другий iз сурмою. Засурмив сурмач, закалатав у бубон другий. Як вони скiнчили, староста оголосив початок.
Лучникiв зiбралось чимало. Серед них була чи не половина стражникiв, що у буднi днi стояли при мiських брамах.
Також було чимало мисливцiв, що з дозволу тiуна, за певну мзду мали право на полювання в княжих лiсах.
Були стрiльцi з найманцiв - печенiгiв, хазар, з ясiв. Були й бiлявi свiтлоокi чудини. Були рудуватi низькорослi ятвяги.
Заможнi були й крамарi, що полюбляли стрiльбу i лови. Кожному дозволялось стрiляти трьома стрiлами. Сперечались, кому першому стрiляти. Вже й до лайки дiйшло. Тодi втрутився базарний староста. Певно, що вiн багатьох iз стрiльцiв знав з попереднiх змагань. Вiн вiдiбрав тих, кого вважав найслабшими i поставив до риси.
Кожному три стрiли. Тiльки першим пiльга - одна пробна стрiла.
Сурмач закинув на перев'язi за спину сурму, взяв довгого лiщинового бича, а з-за халяви витяг гострого ножа.
У всiх трьох лучникiв стрiли вп'ялися в цiль. У двох в дошки, де ширше, як би в груди, i тiльки в одного одна стрiла нiби в голову.
Лучники накладали на тятиву стрiли, пiдтягали двома пальцями правицi до вуха, пiдрiвнювали напрямок стрiли i розгинали пальцi.
Дзижчали, бринькали тятиви i стрiли зi свистом мчали до цiлi.
З першої трiйки найкраще стрiляв той, хто мандрував по княжих землях i полював на всяке дрiбне птаство.
Сурмач без жартiв i зневаги закарбував стрiли трьох перших стрiльцiв i викликав наступних.
I з кожною трiйкою нових стрiльцiв стрiли лягали все купнiше i все вище. В 'груди' цiлям вже нiхто й не посилав стрiл.
Стрiляли печенiги з невеликих, майже зовсiм рогових лукiв. Чудини - iз довгих набiрних дерев'яних лукiв.
Пiвник був при румаковi. А румака дядько поставив пiд паколля боярської садиби. Хлопчик возсiдав у карбованiм дерев'янiм сiдлi. Однiєю рукою вiн стискував повiд, а другою вхопився за верх пакола.
I коли почали силитись у натовпi крики, гамiр, смiх, i до всього засурмила сурма i вдарили по бубону, малий вiдчув, що шкiра в коня стала гарячiша, а дихання зробилося рiдшим i глибшим.
Згори Пiвниковi було добре видно лучникiв при бiлiй смузi.
Чи з-за малого зросту, чи того, що вiн стояв нiби осторонь, i його не примiтив зразу сурмач, але Пiвневi пiдiйшло стрiляти з найкращими стрiльцями.
I коли сурмач призначив стати до риси ще трьом, то один з них, бiлобровий червонолиций варяг сказав намалювати людську личину на його цiлi. На товстiй м'язистiй шиї мав кручену срiбну гривну - нагороду князя.
Один з отрокiв швидко видерся на стовпа i вугiллям намалював 'лице'.
Варяговi стрiли попали одна в око, друга в носа, а третя - межи очi.
Його суперники теж непогано стрiляли, але все ж у нього стрiли лягли купнiше.
Пiсля варяга став ще один з ярославових воїнiв - тiверець. Зарослий чорним пухнастим волоссям i по грудях i по руках чоловiк. Лук у нього був чи не найменший з усiх стрiльцiв. I не стiльки було в ньому дерева,
