- Конкретнiше, - попросив капiтан.
- Ось данi, одержанi вiд головного електронного мозку,- Карранса простягнув капiтану кiлька вузьких бiлих смужок, поцяцькованих цифрами. Петро Брагiн низько схилився над ними. Потiм передав iншим.
- Та-ак, - протяг капiтан, - при максимальному режимi ми спалимо все за кiлька мiсяцiв.
Всi промовчали.
- Тому я вважаю, - повiльно, з паузами говорив капiтан, i слова його важко падали в напруженiй тишi,- що двигуни 'Ренати' слiд вимкнути...
- Повнiстю? - вихопилось у Стафо.
- Так, повнiстю. I лягти в дрейф до вияснення причин... - капiтан повагався,- причин гальмування. А спалювати зараз iонне паливо, як ми переконались, недоцiльно.
- Дозвольте? - попросив Iван Скала.
- Будь ласка, - кивнув капiтан.
- Повнiстю вимкнути двигуни ми не можемо.
- Чому?
- Тому що з цiєї таблицi, - гравiст подав капiтану одну iз вузьких смужок, - видно - ми попали в середовище, яке зовсiм не пасивно гальмує рух. На 'Ренату' дiють невiдомi активнi сили, що тягнуть її назад. А це означає, що коли ми вимкнемо всi дюзи, 'Рената' почне падати назад з прискоренням... - Скала помовчав, дивлячись в таблицi, - так, з прискоренням порядку двадцяти чотирьох 'ж'. Таке прискорення людський органiзм не в змозi витримати.
- Тодi ми можемо залишити ввiмкнутими боковi дюзи гальмування, запропонував Карранса.
- Це вирiшує питання лише частково, - мовив капiтан. - Боковi дюзи в даному випадку надто малопотужнi. Доведеться всiм нам зайняти на час зворотного руху анабiотичнi ванни. Ось що, - обернувся вiн до невисокого кремезного чоловiка з посивiлими скронями i вольовим пiдборiддям, - вам, Iскро Гор, треба якнайшвидше розрахувати для кожного члена екiпажу криву охолодження бiорозчину, його концентрацiю i все iнше.
Iскра Гор, керiвник групи кiбернетикiв, коротко кивнув.
- Скiльки часу вам потрiбно для розрахункiв?
- Двi години.
- Гаразд. У Лiно Вара вiзьмiть рентгенiвськi i структурнi схеми кожного члена екiпажу для вихiдних даних. Дiйте.
Iскра Гор по-молодечому пiдхопився i швидко вийшов з капiтанської рубки.
Капiтан провiв рукою по обличчю.
- Перший пiлот!
- Слухаю! - Карранса хотiв звестись i вiдповiсти, як звичайно, швидко i чiтко, але цьому заважила дивна слабiсть, що розлилася по всьому тiлу. Незборима дрiмота стулювала повiки. Язик пересох i розпух.
- Ви iз своєю групою перевiрите боковi дюзи i пiдготуєте головнi iоннi двигуни до вимкнення.
- Єсть.
Намагаючись не похитуватися - це було нелегко, - Карранса попростував до дверей.
Перед очима попливли нескiнченнi стiни коридору.
'Невже захворiв? - вiн одiгнав вiд себе тривожну думку. - Певно, перевтомився'.
***
В бiозалi - у низькiй, але досить просторiй кiмнатi овальної форми тривали останнi гарячковi приготування. Вздовж стiн тягнулись дверi двадцять сiм дверей, за кiлькiстю членiв екiпажу. Кожнi дверi вели в бiованну - маленьку кiмнатку з дуже складним обладнанням, що дозволяло утримувати людський органiзм на протязi тривалого часу на гранi небуття. Iскра Гор прискiпливо перевiряв апаратуру кожної бiованни, уважно слiдкував, як закладають розрахунковi данi в електроннi запам'ятовуючi пристрої.
Всi шестеро кiбернетикiв - група Гора - буквально збилися з нiг, налагоджуючи апаратуру. Людям активно допомагали роботи. Там, де вимагались безстороннiсть, точнiсть i терпiння, вони були незамiннi.
Скоро капiтан подасть команду, i вiн, головний кiбернетик 'Ренати', поверне бiлу пластмасову ручку рубильника. I рiвно через десять хвилин спрацює реле часу. Вiд людей уже нiчого тодi не залежатиме. Всi члени екiпажу до того часу лежатимуть кожен в своїй ваннi, намагаючись дихати глибоко i рiвномiрно, розслабивши м'язи. Тiло буде опущене в бiорозчин по горло. Потiм рiвень бiорозчину буде пiднiматись, а органiзм все глибше i глибше провалюватиметься в бездонний сон, близький до небуття...
Стафо вивiв iз задуми сяючий екран виклику. Штурман був вражений, побачивши, як за кiлька годин змарнiло i постарiло капiтанове обличчя.
- Як у вас справи, Стафо?
- Все гаразд, товаришу капiтан
- Навiгацiйний пульт?
- Дiє безвiдмовно.
- Програма поведiнки 'Ренати'?
- Повнiстю завдана кiберсхемi.
- Iдiть в бiозал.
- Єсть.
- Не затримуйтесь: на реле часу вже подана команда. їдьте краще на аварiйному ескалаторi, вiн домчить вас за пiвтори хвилини...
Екран погас.
Стафо рвучко звiвся, звично осмикнув комбiнезон. Потiм натиснув на екранi виклику кнопку бiолабораторiї. Перед ним поволi пропливла маленька каюта, вся заставлена приладами. Кольорове зображення було досить чiтке, ї Стафо виразно бачив кожну пробiрку, колбу, реторту Але лабораторiя була порожня. 'Певно, Марiйка уже в бiозалi', - вирiшив Стафо. Про всяк випадок вiн увiмкнув екран огляду коридорiв. I одразу побачив, як у кiнцi вiдсiку Марiя смикає i не може вiдчинити дверi. Стафо натиснув кнопку збiльшення, i перед ним на весь екран виросла тоненька постать дiвчини. Особливо впали в око Стафо її руки, що вчепилися в ручку дверей, по-дитячому прикушена губа i повнi слiз очi.
'Марiйко, я йду до тебе', - хотiв крикнути Стафо, але згадав, що зв'язок з коридорами одностороннiй.
Марiйка в протилежному кiнцi Великого кiльця. Дiстатись туди по центральному ескалатору можна за сiм хвилин, а у моєму розпорядженнi десять. Отже, бiгом i нi секунди вiдпочинку!
Коридор Великого кiльця, плавно загинаючись вгору, губився в далечинi. Стафо не пробiг i десяти метрiв, а серце уже глухо забухало, боляче вiддаючись у скронях.
Кожен крок вимагав неймовiрних зусиль. Пiт рясно зросив усе його тiло, i Стафо змушений був знехтувати iнструкцiєю i трохи розкрити комбiнезон. Вiн хрипко i часто дихав.
Нарештi поворот! Пiвдороги позаду. Невже лише пiвдороги? Стафо здавалось, що вiн бiжить цiлу годину. Насправдi - Стафо зиркнув на годинник - минуло всього три хвилини.
'Швидше, швидше', - пiдхльостував себе Стафо. Вiн похитувався i часто хапався за зеленкуватi стiни. А одного разу боляче забився об гострий кут кондицiонера повiтря. Iнколи вiн втрачав свiдомiсть, i маревнi хвилi заливали палаючу голову... Але натренованi ноги Стафо несли його вперед. I коли в хвильку просвiтлiння Стафо оглянувся, вiн побачив, що здолав майже увесь шлях. Останнi метри спiвпали за напрямом з траєкторiєю 'Ренати'. Сила ваги iз клятого ворога перетворилася в друга. Стафо клубком скотився по коридору i вдарився об люк. Вскочивши у вiдсiк, Стафо гарячково озирнувся. Так, це той вiдсiк. Але Марiї тут не було.
Задихана вiд швидкої ходьби, Марiя ввiйшла в бiозал. Тут нiкого не було, крiм Петра Брагiна й Iскри Гора.
- Запiзнюєтесь, - мовив капiтан.
- Я затрималась, бо заклинився вихiдний люк вiдсiку, - непевна усмiшка торкнулась пересохлих Марiїних вуст.
- Так, цю скаргу я чув сьогоднi вiд багатьох, - задумливо сказав капiтан. - Дивно, що нiчого подiбного ранiше не траплялося. Ну, що ж, займайте свою ванну. Ваш номер... - капiтан подивився на Iскру Гора, який щойно пiдiйшов.
- Тринадцятий, ось вiн, перед вами, - Iскра вказав Марiї на матовi низькi дверцi.
- Щасливий номер. Але поспiшiть, - капiтан легенько пiдштовхнув дiвчину до дверцят.
