А тут угорi чийсь грубий голос прохрипiв:
- Готово? Пускай!
- Зараз, - обiзвався iнший. - Щось трос зачепився...
- Стiйте! - закричав Малько-Ванько. - Зупинiться зараз же!
I де тiльки сили брались - вiн знову побiг.
- Хто посмiв зупинити мене - найважчого з най важчих? невдоволено загув Шляховий Коток.
Хлопчик знову задихався. Вiн змiг вимовити тiльки одне слово:
- Цег... ли... на!
- Цеглина! - лунко вiдгукнувся Шляховий Коток. - Ти чуєш, друже Тягачу?
- Ой-ой-ой! - забасував перелякано Тягач. - Вони вже тут!
I рвонув щосили. Сталевий трос луснув, як нитка. Тягач кинувся навтiкача.
Малько-Ванько подолав останнi метри й став перед Шляховим Котком.
- Де цеглина? - розлютовано просичав той. - Я не бачу її.
- Та ось же! - i хлопчик високо пiдняв над головою цеглину.
- Гра-гра-гра! - загоготiв Шляховий Коток. - Ти загинеш, дурний хлопчиську! Зараз я зроблю тебе пласким, мов зошит.
- Чому загину? - розгублено спитав Малько-Ванько.
- А тому, що це не жовта цеглина, а сiра! Хiба ти не бачиш?
- Яка рiзниця?
- А така, невiгласе, що Жовта цеглина та ще й на червоному кружечку - це одна з найкапоснiших дружинниць Знавця-Моргунця, i означає вона: 'В'їзд заборонено'. З'являється вона завжди в несподiваному мiсцi, там, де бiдолашнiй машинi нi розвернутися, нi позадкувати не можна... - Шляховий Коток зневажливо пирхнув i посунув на Малька-Ванька.
'Так ось про яку цеглину говорив Жучок!' - здогадався хлопчик i раптом несподiвано для самого себе вигукнув:
- Нiчого! Я зупиню тебе й цiєю!
Розмахнувся щосили i жбурнув цеглину пiд переднiй блискучий вал Шляхового Котка. Той ще не встиг набрати швидкостi й, коли наштовхнувся на маленьку перешкоду, вiдразу ж зупинився.
- Що це таке, що таке?- заволав вiн. - Мене зупинила сiра цеглина! Нечувано! А-а-а!
Та Малько-Ванько вже не слухав його лементу й побiг униз. Там, у музеї, чекає на нього бiдолашний Жучок...
ПОКАРАННЯ ВАРI
Варя чимдуж крутила педалi, поспiшаючи на допомогу друзям. Нарештi вона вискочила з Похмурого тунелю й озирнулась. Вулиця i перехрестя безлюднi - загони Знавця- Моргунця вже пройшли.
'Де ж це вони?' - подумала дiвчинка й пошукала очима друзiв, але на 'Острiвцi безпеки' їх не було. I раптом вона побачила Рукастика-Смугастика - той стояв у центрi перехрестя i махав їй.
- Ось де вiн! - засмiялася вона й повернула до Рукастика-Смугастика.
- Стiй! Стiй, неслухняне дiвчисько! - раптом сердито вигукнув той.
Це було так несподiвано й образливо, що Варя аж скипiла. Як вiн смiє називати її неслухняною?
Та це, виявляється, зовсiм не той Рукастик-Смугастик! Замiсть блискучого шолома на головi в нього бiлiв берет.
На руках бiлi рукавички, а обличчя не усмiхнене, як завжди, а суворе-пресуворе!
- Порушниця! - проказав вiн суворим голосом. - Тричi порушниця, ти будеш й тричi покарана!
- Чому це я порушниця? - образилася Варя. - Я нiчого не порушувала, їхала по велосипеднiй дорiжцi й жодного разу не вискочила за бiлу лiнiю. А що я до тебе зараз поїхала, так ти ж сам помахав менi рукою! Не дуже менi й хотiлося! Бувайте здоровi!
- О-о-о! - застогнав Рукастик-Смугастик i схопився за берет. Вона абсолютно не знає Закону Вулиць i Дорiг! Навiть нiякого уявлення про нього не має... Тебе не можна випускати на вулицю!
- Та поясни до пуття, що ж я порушила? Менi тут iнший Рукастик-Смугастик говорив, щоб я їхала по цiй велосипеднiй дорiжцi. Я так i їхала...
- Вiн правильно казав... Туди можна їхати по цiй дорiжцi. А назад треба iншою - тiєю, що проходить на протилежному боцi вулицi. I цим ти порушила найперше правило Закону Вулиць i Дорiг - правило правого боку! Пiд час руху всi - i пiшоходи на тротуарах, I машини на дорогах - зобов'язанi триматися правого боку. Iнакше неминуче найстрашнiше зiткнення!
Усе це вiн вимовив одним духом.
- Звiдки я знала? - стенула плечима Варя.
- Знати - твiй обов'язок! Друге порушення - тi не зупинилась, коли я повернувся до тебе обличчям Це - головне правило перехрестя! Порушення його веде до аварiї.
Варя винувато похнюпилась.
- I третє порушення, - невблаганно продовжував суворий Рукастик-Смугастик, - ти не зупинилась, навiть коли я пiдняв руку! За цим сигналом зупиняється весь рух на всiх вулицях, що ведуть до перехрестя!
- Я думала... я гадала... що ти мене кличеш.
- Якщо всi так подумають i кинуться до мене, коли я пiднiму руку, до чого це приведе?
- До тебе, - прошепотiла дiвчинка. Рукастик-Смугастик мимохiть усмiхнувся, i Варя побачила, що вiн зовсiм не суворий, i вона посмiлiшала.
- Але ж я не знала...
- А ось для того, щоб ти знала, - знову посерйознiшав Рукастик-Смугастик, - ми зараз вiдправимо тебе, дiвчинко, до Кiмнати Знань. Там тебе пригостять дуже смачними пирiжками, якi полiпшують пам'ять, i тобi буде легше вивчити правила Закону.
- Та менi треба якнайшвидше додому! - злякано запротестувала Варя.
- Поки не опануєш правил, ми не випустимо тебе на вулицю. Багато отаких, як ти, поспiшають додому, а потрапляють до лiкарнi. Адже через твої незнання може виникнути аварiя.
За його знаком звiдкiлясь з'явився ще один Рукастик-Смугастик, але в чорному беретi та чорних рукавичках. Вiн узяв дiвчинку пiд руку.
- А велосипед! Треба вiдвести Петриковi!
- Не турбуйся. I велосипед вiдведемо куди треба, i тебе.
Дiвчинку привели до великої кiмнати, де всi стiни були обвiшанi кольоровими картинками. А посеред кiмнати на пiдлозi Варя побачила...
...мiсто!
Таке ж iграшкове мiсто, як у таємничiй кiмнатi дитячого садка 'Парасолька'.
Варя озирнулась. Рукастик-Смугастик кудись зник. Тодi вона простягла руку й торкнулася найближчої машини.
Та покотилась - дедалi швидше й швидше...
ДIД ДРАНДУЛЕТ I П'ЯТЕ КОЛЕСО
Малько-Ванько вiдчинив хвiртку й зупинився. Широкий двiр був тьмяно освiтлений лiхтарями.
Нiкого.
Куди ж подiвся Жучок?
Хлопчик огледiвся, потiм нерiшуче зробив крок, другий...
- Стiй! Нi з мiсця!
Прямо на нього мчало колесо. Звичайне автомобiльне колесо. Точнiше, незвичайне, бо котилося саме, без нiякого мотора. Зате горлало нiби навiжене:
- Попався! Ще один попався! Вiд мене не втечеш!
Та Малько-Ванько й гадки не мав тiкати. Вiн з усмiшкою розглядав дивовижне колесо. Звiдки воно взялося? I тут згадав розповiдь Жучка про те, що тут, у музеї, запаснi частини гуляють ночами.
- Виходить, це правда? - вихопилося у нього.
- Що правда? - насторожилось колесо й зробило хвацьке коло бiля Малька-Ванька.
- Те, що ви гуляєте вночi?
- Дурницi! - запально вiдрубало колесо. - Всi перебувають на своїх мiсцях. Чому б це їм гуляти вночi? Я не дозволю! Ти мене ще не знаєш!
- Не знаю, - кивнув Малько-Ванько. - Я тебе вперше бачу. А хто ти такий?
- Я - головний доглядач музею.
