перехрестя, на якому злий Автостоп живцем спалює неслухняних.
Дiд Драндулет замовк i, здається, заснув. П'яте Колесо нетерпляче забiгало навколо, потiм штовхнуло старого.
- Га? Що? - прокинувся той.
- Все ти казки розказуєш, дiду! - заверещало П'яте Колесо. - А що далi - не знаєш, не вiдаєш. Ось i мовчиш. Вигадуєш, мабуть...
- Нiчого я не вигадую, - розсердився Дiд Драндулет. - Якщо не подобається, можу не розповiдати.
- Розповiдай, розповiдай далi! - почали навперебiй Просити Малько-Ванько i П'яте Колесо. - Нам дуже цiкаво...
Дiд Драндулет пом'якшав i продовжував:
- I зажурився самотнiй Автостоп, затужив. А залишити перехрестя не зважувався: а якщо автомашини знову з'їдуться та без нього, височезного Автостопа, перечавлять одна одну?
Та одного разу занесло на площу якогось малюка, котрий втiк з дому вiд батькiв. Коли вiн побачив таку простору площу, то навiть заверещав вiд захоплення i почав носитися туди й сюди. I ледве не налетiв на Автостопа.
Вибачився чемно, позадкував, а потiм об'їхав навколо нього й питає:
- А чому ти такий витягнутий?
- Щоб далеко бачити, - вiдповiдає лагiдно Автостоп. Вiн теж зрадiв малюковi.
- А що це там свiтиться нагорi, га? У твоєму оцi?
- Це свiтиться надiя моя зелена.
- Зелена! Зелена! - застрибав малюк. - Зовсiм як м'яка травичка на лужку бiля нашого будинку.
I вiн помчав по майдану й вигукував:
- Сюди! Всi сюди! Подивiться, яке гарне свiтло я знайшов!
На його лемент збiглись автомобiлi з усього мiста. Та коли побачили, що в єдинiй фарi Автостопа палає не страшне червоне свiтло, а зовсiм iнше - променисто-зелене, невимовне зрадiли.
- Ой, як це чудово! - казали вони. - Зелене свiтло - то колiр тiнистого гаю, рiвних лiсових галявин з м'якою шовковистою травою, яка не псує шин. Це затишнi улоговини з прохолодними струмочками, де можна напитися досхочу чистої джерельної водицi, яка не засмiтить радiатора. Хай же це свiтло горить завжди, наш улюблений Автостопе, i нагадує нам про тi приємнi хвилини, коли ми гуляли на околицi Круговертi.
I вони закружляли у танку навколо Автостопа, а той розчулився i не знав, куди подiтися вiд радостi. А зелене свiтло розгорялося дедалi яскравiше i яскравiше, поки не стало чисто смарагдовим. Тодi у всiх вирвався вигук захоплення. Вони закружляли ще швидше i заспiвали:
Наш зелений,
наш зелений,
наш зелений Автобрат!
I вiднинi
прислухайтесь
до усiх його порад!
А за мiстом на смiтнику в цей час вовтузився Смiттєвоз. Вiн по саму кабiну вивалявся в багнi i в розпал веселощiв з'явився на головнiй площi. Вiн мчав щодуху й галасував:
Тра-та-та, тра-та-та,
Геть з дороги, дрiбнота!
Ось-ось очманiлий гультiпака врiжеться у танок... I раптом око Автостопа спалахнуло пронизливим жовтим вогнем. Немов саме сонце гнiвно подивилося з неба. Смiттєвоз тiльки жалiбно вискнув i рiзко загальмував.
- Як ти посмiв з'явитися сюди в такому виглядi? - загримiв Автостоп. - Менi соромно за тебе!
- Пробачте менi, - заскиглив Смiттєвоз. - Я бiльше нiколи-нiколи не буду, тiльки не заслiплюйте мене...
- Гаразд, на перший раз я тобi вибачу, - мовив Автостоп. - їдь i працюй. Добросовiсно збирай i вози смiття, наводь чистоту на вулицях.
Присмирнiлий Смiттєвоз бочком-бочком поповз у провулок, а потiм його тiльки й бачили. Кожному зустрiчному вiн розповiдав про всесильного чарiвника Автостопа, який одним поглядом може заслiпити...
- Ось так, дiти мої, i залишився Автостоп командувати на перехрестi. А щоб бачити все довкруж, завiв багато очей. I кожен, хто пiдiйде до перехрестя, знає: запалали горiшнi очi червоним свiтлом це найсуворiший наказ зупинитися. Середнi, жовтi, радять почекати. А нижнi, зеленi й лагiднi, дозволяють рухатися. I називається звiдтодi цей всесильний чарiвник...
- Знавцем-Моргунцем! - вигукнув Малько-Ванько.
- А країна стала називатися Чарiвною Круговертю. Бо кожен, хто потрапить у цю країну, не заплутається i не загубиться. Знавець-Моргунець потурбується про кожного подорожника, кожному вкаже правильний напрямок. У нього тепер багато помiчникiв - цiла дружина, - продовжував Дiд Драндулет. - Вони допомагають наводити порядок на вулицях та дорогах. I всi машини їх слухаються...
- Нi, вже не слухаються, - сумно промовив Малько-Ванько.
- Як це так? Чому не слухаються? - здивувався Дiд Драндулет. - Хто їм дозволив?
Малько-Ванько похнюпився. Адже це вiн у всьому винний! I розповiв про те, що сталося цiєї ночi у Чарiвнiй Круговертi.
- А зараз менi треба розшукати Варю, - закiнчив вiн.
- Ну, якщо ви так хоробро визволили дружину Знавця-Моргунця, то я допоможу вам, - закректав Дiд Драндулет. - Поїдемо разом шукати Варю.
- Оце добре! - зрадiв хлопчик.
- На спасибi далеко не заїдеш, - пирхнув Дiд Драндулет. - Ти спочатку почисть мене, змасти гарненько, напiй бензинчиком i водичкою, а потiм я тебе повезу. Гаразд?
- Гаразд! Тiльки... тiльки я не знаю, як це робиться.
- А я покажу! - пiдскочило П'яте Колесо. - Я тобi все-все покажу!
I хлопчик узявся за роботу. Вiн ретельно стер порохняву з кузова Дiда Драндулета, щедро змастив усi суглоби, залив води й чистого бензину...
- А тепер поверни важiль - отой, що внизу, - промовив Дiд Драндулет.
Малько-Ванько вчепився за важiль, натужився i з великим зусиллям повернув його. Пiдпiрки повiльно опустилися. Дiд Драндулет скрипнув i опинився на землi. Двигун його задеренчав, запирхав. Драндулет виїхав з-пiд накриття, зробив велике коло по двору i хвацько загальмував. Вiн блищав, мерехтiв i взагалi - сяяв!
- Згадаймо молодiсть!- вигукнув вiн. - Ну, тепер сiдай, зараз помчимо!
Малько-Ванько стрибнув на сидiння i з неприхованим задоволенням погойдався на пружному оксамитi. В кабiнi старого автомобiля було затишно й зручно.
- I я з вами! I я з вами! - заскакало навколо П'яте Колесо.
- А хто ж буде стерегти музей? - заперечив Дiд Драндулет.
Але П'яте Колесо так жалiбно зашипiло, що вiн пом'якшав i урочисто проголосив:
- Тепер ти залишаєшся найголовнiшим наглядачем.
П'яте Колесо вiдразу гордовито роздулось. Дiд Драндулет наказав йому пильно стерегти музей, нiкого iз зловмисникiв i близько не пiдпускати.
ПРАВИЛЬНИЙ ПРОФЕСОР
Туман плавав навколо Варi, над Варею i в очах Варi.
З туману раптом долинув сердитий голос:
- Скiльки разiв попереджав: не залишайте дiтей самих... у мiстi. Вони так i дивляться, аби щось з мiсця зрушити... або когось. Особливо отi... оцi... якi не мають знань.
- А сюди тiльки такi й потрапляють, - чомусь радiсно вiдповiв iнший голос.
- Тим бiльше, тим бiльше!
Туман розсiявся. З нього випливли двi фiгури. Одна була знайома Варi. Рукастик-Смугастик, який привiв її сюди, виструнчився посеред Кiмнати Знань. А iнша фiгура... оце так фiгура! Окуляри - найбiльшi окуляри, якi Варя бачила в життi. Нiс - найбiльший нiс! Ось на такому носi й могли триматися такi великi окуляри. Волосся - найзапатланiше волосся! Здавалося, кожна волосинка так i хотiла злетiти з голови.
Фiгура помiтила, що Варя дивиться на неї, i спрямувала на дiвчинку довгий i сухий палець:
