- Наливайко, не крутись!
- Не крутись, Наливайко!
- Наливайко, чого ти крутишся!
- Перестань крутитися, Наливайко!
Та от нарештi докрутився я до кiнця урокiв. I - мерщiй додому.
Не буду брехати - домашнiх завдань виконувати менi не хотiлося. Дуже. Страшенно. Хоч плач.
Але я пересилив себе. Я обiцяв Чаковi, що прийду тiльки пiсля того, як виконаю уроки. I хоч не перевiрив би вiн мене нiколи, але я не мiг його обдурити, не мiг - i все. До того ж вiн був такий загадковий, може, й думки вмiє читати, хто його зна.
Сiв я i, вiдчуваючи, що в мене аж гiрко в ротi вiд тих урокiв, почав гризти гранiт науки. I поки останнє домашнє завдання не виконав, не встав.
Потiм нашвидку пообiдав - i гайда на площу Перемоги, до цирку.
Цього разу я прийшов ранiше за Чака. Довелося чекати хвилин з десять.
Аж от нарештi з'явилася знайома постать.
- Привiт, Стьопо! Ну як?
- Здрастуйте! Прекрасно! Все гаразд.
- Уроки виконав?
- Аякже! - з чистим серцем признавсь я.
- Ну то що? Продовжимо? Готовий?
- Як штик!
- Ну, тодi - увага! - Чак узяв мене за руку, злегка стиснув - i наче електричний струм пробiг по моїй руцi.
В очах у мене потемнiло.
Бомм! - ударив у головi дзвiн.
I знову зашумiло, загаласувало, зарепетувало навкруги багатоголосо...
РОЗДIЛ VI
Найдовший. Бо дуже багато подiй тут вiдбувається... Пiротехнiк Федiр Iванович Смирнов. Ми йдемо у Гiппо-палас. Мадемуазель Тереза. Смертельний
номер. 'Не вбивай мене, я вiдкрию тобi секрет...'
I знову я на Євбазi. Серед вируючого, галасливого, строкатого натовпу дореволюцiйних людей бiля запахущої паруючої 'обжерки'. I Чак-гiмназист тримає мене за руку.
Враз одпустив i подався назустрiч Стороженковi, який пiдводився з-за прилавка, витираючи
тильним боком долонi маснi губи.
- Здрастуйте!
- Здрастуйте! Спасибi, що прийшли. Ходiмте! - Стороженко пiдняв iз землi круглу, картонну коробку, в яких до революцiї носили дамськi капелюшки (я в кiно бачив).
Вони вийшли з базару i наблизились до трамвайної зупинки.
- Пiд'їдемо вгору трамваєм,- сказав Стороженко,
Пiдiйшов трамвай.
Я влинув у трамвай слiдом за ними.
- Два на один тариф,- сказав Стороженко, подаючи кондукторовi два великi п'ятаки.
Кондуктор одiрвав од вертушки, що висiла на шкiрянiй з жовтим мiдним затвором сумцi, квитки, смикнув за мотузок, протягнений пiд стелею вагона над штангою з брезентовими петлями для рук. Попереду, у кабiнi вагоновода, бемкнуло, задеренчав дзвiнок, i трамвай iз скреготом рушив.
Трамвай був майже порожнiй.
Стороженко з Чаком сидiли в фiгуристах, сплетених з лози, аж до блиску вiдполiрованих пасажирами i, мабуть, дуже . зручних крiслах, а я витав над ними. Мiсця вiльнi були, i я теж мiг сiсти, але то б нiчого не дало. Уперше я вiдчув досаду на свою безтiлеснiсть. Не маючи тiла, я не мав змоги вiдчути насолоду вiд сидiння в зручному крiслi бiля вiдчиненого трамвайного вiкна. Але я стримався вiд настiйливого бажання стати тiлесним. Пам'ятав, що це одразу дуже ускладнить моє перебування в минулому, може зненацька перервати його. А подiї ж тiльки починають розгортатися. I хтозна, може, сьогоднiшнiй день стане вирiшальним у розкриттi таємницi.
Бiля Володимирського собору Стороженко i Чак зiйшли з трамвая.
- Звiдси пiдемо пiшки, подихаємо свiжим повiтрям. Така порода! сказав Стороженко, ховаючи вiд Чака очi.
'Еге, погода! - подумав я.- У гаманцi у вас, дядьку, погана погода, от у чiм рiч! Щоб далi їхати, треба ще грошi платити'.
Я вже зрозумiв, що у дореволюцiйному київському трамваї були так званi тарифнi дiльницi - за кожну дiльницю плати грошi. Не те що зараз - заплатив п'ятака i катайся в метро хоч цiлий день.
А погода справдi була чудова. Золота київська осiнь. Ботанiчний сад аж палав усiма вiдтiнками барв вiд багряно-червоного до жовтогарячого.
Вони пiшли бульваром у бiк Бессарабки (до речi, вона називалася тодi площею Богдана Хмельницького).
Минули Другу, а потiм Першу київську чоловiчу гiмназiю.
Праворуч червонiла знайома восьмиколонна кам'яниця Київського унiверситету.
У скверi проти нього на мiсцi теперiшнього пам'ятника Тарасовi Шевченку стовбичив пам'ятник iмператору Миколi I.
Внизу вже виднiлася знайома будiвля Бессарабського ринку.
Праворуч на теперiшньому готелi 'Україна' горiли проти сонця на даху навколо башти слова: 'Паласт- отель'.
Спустилися на Бессарабку i звернули лiворуч на Хрещатик. I з майже безлюдного Бiбiковського бульвару наче знову втрапили на базар.
Тротуарами сновигають люди туди й сюди, посеред вулицi деренчать трамваї, вiзники вйокають на прольотках, де-не-де чих-чихикають допотопнi автомобiлi на мотоциклетних спицястих колесах, форкаючи синiм димом.
А вивiсок, а об'яв, а реклам та оголошень! У мене аж очi розбiглися. I всi з ятями, усi з вензелями якимись.
Там, диви, Едуард Брабець праси-утюги i м'ясорубки рекламує.
Там перукарня 'Нiколя i Леонiд' припрошує дам i панiв заходити, не минати.
Там кавказький магазин М. Я. Бебеша сповiщає про те, що ним одержанi у величезнiй кiлькостi килими персидськi, текiнськi та кавказькi, портьєри, бурки i... чоботи.
Там торговий дiм братiв Романових пропонує самозапалювальне гасово-жарове освiтлення - лампи, лiхтарi та приладдя. Лiхтарi 'Iскра', лампи 'Ека', 'Сфiнкс' та 'Напiвсфiнкс'. Видно як удень.
I тут же про всяк випадок 'Лангензiпен i К°' пропонує вогнегасилку, а 'Септер i К°' - пожежнi труби, насоси, гiдропульти i брандспойти!
Головне депо музичних iнструментiв i нот Г. I. Їндржiшек на всi заставки розхвалює свої пiаноли-пiано, оркестрiони, електричнi пiанiно-автомати, грамофони з рупорами i без рупорiв.
А вже кондитерська-ресторан Семаденi чого тiльки не пропонує - аби грошi.
О! Бiблiотека росiйських, польських, французьких i англiйських книжок Л. Iдзiковського, що має сто тисяч томiв, вiдкрила дитячий вiддiл з одинадцяти тисяч томiв на п'яти мовах. 'Для панiв дачникiв i тих, хто живе в провiнцiях, абонемент на пiльгових умовах!'
'Ага! - догадуюсь я.- Значить, у бiблiотецi теж не почитаєш без грошей'.
А от перший у Росiї театр-бiограф 'Експрес' рекламує 'Розiрванi ланцюги' (сучасну драму за участю знаменитої артистки Рози Флерi), а також комедiю 'Боба утопився' i драму з життя бiржовикiв 'Дорога по трупах'.
А ондо й сама торгова бiржа.
А онде поштамт, увесь заснований дротами вгорi.
А ондо Банк для зовнiшньої торгiвлi. (Цей будинок i зараз стоїть на Хрещатику i вважається найцiннiшим, як менi сказав тато, київським будинком в архiтектурному вiдношеннi. Недарма архiтектори його собi забрали для свого проектного управлiння.)
Далi театр-атракцiон А. Мянковського анонсує гастролi знаменитої Бархатної маски (вiдомої в Росiї
