оперної спiвачки, виконавицi побутових пiсень). Зверх програми - гастроль улюбленця глядачiв вiдомого комiка Живого Дурашкiна.
Про рiзнi магазини мануфактури, ковбас, ювелiрних виробiв, дамських причандалiв рiзних я вже й не кажу, їх було понатикано на Хрещатику на кожному кроцi. До того ж деякi з них були з порожнiми вiтринами - мабуть, прогорiли вже.
Про те, що комерсанти прогорали на Хрещатику часто, я особливо зрозумiв, коли ми повернули на вулицю Карла Маркса (Миколаївську по-тодiшньому).
Тут майже на кожному будинку були вивiски страхових контор.
'Страхове товариство 'Волга'.
'Страхове товариство 'Якiр'.
'Височайше затверджене генеральне страхове товариство'.
'Росiйський Лойд. Страхове товариство, засноване в 1870 р.'
'Страхове товариство 'Саламандра' i т. д. i т. п.
I от за готелем 'Континенталь', там, де тепер кiнотеатр 'Україна', побачив я нарештi цирк, або 'Гiппо- палас', як назвав його вiдомий київський дресирувальник коней II. С. Крутиков, який побудував його (гiппос по-грецькому кiнь).
Пiвколом здиблювався угорi фасад з шiстьма величезними вiкнами i кiлькома дверима.
Ще йдучи Хрещатиком, коли минали вулицю Фундуклеївську, Стороженко зiтхнув i, вказавши на будинок по Фундуклеївськiй метрiв за сто вiд рогу, промовив:
- Отут я починав своє циркове життя. Акробатом. У цирку Соббота. Тепер тут театр Бергоньє.
Я з цiкавiстю глянув на непоказний будинок i згадав, що нинi на цьому мiсцi - Київський театр росiйської драми iменi Лесi Українки.
- Скiльки я пережив тут щасливих хвилин,- вiв далi Стороженко.- Першi успiхи, першi оплески, перше визнання публiки... I першi цирковi пригоди. Пам'ятаю, у фокусника Маргареттi зiпсувався реквiзит,- у шафi, де мала зникати асистентка, задня стiнка одвалилася, i всi побачили, як там сидить, зiгнувшися, бiдна дiвчина... А втiм, у 'Гiппо-паласi' теж нещодавно, тижнiв три тому, сталася пригода пiд час гастролей Володимира Дурова, коли вiн показував велику циркову виставу 'Вiйна гусей, качок, пiвнiв i мавп зi свиньми', у якiй брали участь понад чотириста тварин. Там був штурм i бомбардування фортецi, вибух поїзда та iнше. Так от, пiд час репетицiї о п'ятiй годинi дня мавпи вибiгли з арени в коридор, сходами спустилися на перший поверх, де було кондитерське вiддiлення Ферахзаде. Прикажчик, перелякавшись, утiк, а мавпи почали таке виробляти у кондитерськiй, що й переказати не можна; геть порозкидали тiстечка, печиво, а тодi заходилися бити й трощити пляшки з лимонадом. Дуров ледве-ледве їх угамував.
Все це Стороженко весело розповiдав Чаковi по дорозi, а тепер, пiдiйшовши до 'Гiппо-паласу', враз чогось спохмурнiв, знiтився, нерiшуче затупцяв на мiсцi.
Менi здалося, що вiн чогось не наважувався зайти в цирк, чогось вагався.
- О! - раптом сказав вiн, наче йому несподiвано спала на думку генiальна iдея.- Ви знаєте, друже мiй дорогий, ми з вами зараз зайдемо ще до одного майстра. Потрясаючого майстра. На хвилину. Якщо вже показувати номер, то треба, щоб було ефектно. Правда?
- Правда,- охоче погодився Чак. Вiн розумiв хвилювання колишнього клоуна i спiвчував йому.
- Це зовсiм близько. На Лютеранськiй, унизу. Пройдемо трохи Мерингiвеькою i все,- Стороженко наче вибачився перед Чаком.
Вони звернули на вулицю проти цирку.
Я її одразу впiзнав. Це ж вулиця iменi Заньковецької! Майже всi будинки тi ж самi, що були й тодi. Хiба що крiм одного, у глибинi, проти вулички, котра веде до театру Соловцова (тобто iменi Iвана Франка).
Саме на цей будинок i вказав Стороженко Чаковi, коли вони минали його.
- Отут я теж трохи працював. В естрадному театрi 'Аполло'. У трупi Марморiнi. 'Живi скульптури'. Зевсом був, Громовержцем,- гiрко усмiхнувся вiн. - А потiм хазяїн вигнав мене. За те, що я заступився за бiдну дiвчинку з кордебалету, яку вiн переслiдував. 'I полетiв божественний Зевес в брудну калюжу з голубих небес...'
Вони вийшли на Лютеранську (тепер це вулиця Енгельса) i, перетнувши її, наблизились до шостого номера. Це вiдомий тепер у Києвi будинок. На ньому прикрiплена меморiальна дошка, бо тут жив у 1914 роцi великий пролетарський письменник Максим Горький.
А тодi у розцяцькованiй вiтринi першого поверху привертав увагу яскравий рекламний щит:
'Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова.
Кращi в Росiї фейєрверки.
Перше в Росiї виробництво витончених паперових виробiв для котильйону.
Ордени, тури, шапочки, вiяла, паперовi квiти, конфеттi, серпантин, гiрлянди для прикрашання залiв i т. д. i т. п.
Моделi всiх новинок, що з'являються за кордоном, негайно одержуються мною, тому моє виробництво нiколи не вiдстає вiд закордонних фабрик.
Цiни поза всякою конкуренцiєю, оскiльки все робиться на мiсцi'.
Поки я читав цю рекламу, Стороженко i Чак уже вiдчинили дверi i зайшли в лабораторiю. Я ледве встиг ускочити, щоб дверi не зачинилися зовсiм.
Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова мала надзвичайний химерно-святковий вигляд. Зi стелi звисали барвистi рiзноколiрнi паперовi гiрлянди, всi стiни були завiшанi найрiзноманiтнiшими паперовими квiтами й дуже схожими на живi, i якимись казковими, яких, мабуть, i в природi нема.
За величезним столом, на якому височiли купи кольорового паперу, спiралi дроту i безлiч якогось причандалля, сидiв дуже гарний сивий чоловiк з несподiвано чорними бровами i чорними, по-молодецькому закрученими догори вусиками, у бiлiй накрохмаленiй сорочцi, з краваткою-метеликом. Вiн був зовсiм не схожий на майстра.
Побачивши Стороженка, Смирнов пiдхопився, радiсно усмiхаючись.
- О! Кого я бачу! Салют на честь дорогого гостя! - Вiн схопив зi столу величезну картонну 'цукерку', за щось смикнув, i 'цукерка' оглушливо вибухнула, викидаючи в повiтря хмару конфеттi, яке барвистим снiгом посипалося на голови Стороженка i Чака.
Потiм Смирнов швидко пiдiйшов до Стороженка i поривчасто обняв його:
- Здрастуй, дорогий П'єр!
- Здрастуй, Федоре Iвановичу, здрастуй!
- Де ж це ти пропадав? Чого зник? Чого не з'являвся?.. Ну, як справи? Як...- Смирнов швидким поглядом окинув благенький латаний костюм Стороженка i враз спохмурнiв. - Ех! Ну що ж ти... Ну хiба ж так можна? Ну...
- Все в порядку, Федоре,- густо почервонiв невдаха-клоун.- Не хвилюйся. Все гаразд...
- О, проклятий свiт, що примушує бiдувати таких людей! О, мерзенне суспiльство продажних душ! - пристрасно, з обуренням вигукнув Смирнов i враз застиг, глянувши на Чака. Мабуть, уперше зрозумiв, що вони не самi.
- Не хвилюйся, Федоре, це свiй...- заспокоїв його Стороженко. - Наш брат, пригноблений. Учора довелось рятувати його вiд полiцейського синочка Слимакова.
- А-а! - приязно усмiхнувся до Чака Смирнов i простяг йому руку.Радий познайомитися.
Чак нiяково усмiхнувся, потискаючи руку цiй незвичайнiй людинi.
- Я до тебе, Федоре Iвановичу, в однiй невеличкiй справi...- явно переборюючи себе, почав Стороженко (мабуть, вiн був гордий i не любив нiчого просити навiть у друзiв). Соромлячись Чака, вiн обняв Смирнова за плечi й стиха, майже пошепки почав йому щось пояснювати.
- Про що мова! Нема питань! - вигукнув Смирнов i заметушився по лабораторiї, вишукуючи якiсь картоннi коробочки, трубочки, пакунки.
- Оце вiзьми! Оце...Оце...- приказував вiн, раз у раз соваючи Стороженковi якусь рiч.- 3 цим обережно, вибухає при найменшому натисненнi в оцьому мiсцi...
- Спасибi... Спасибi... Спасибi...- кивав головою Стороженко.- Я, Федоре, вiддячу тобi колись, повiр менi...
- Облиш! Це я в неоплатному боргу перед тобою. За радiсть, яку ти дарував менi своїм талантом. Що може бути радiснiшого за справжнiй веселий щирий смiх! Найлюдськiша радiсть з усiх радостей людських.
