Нестайко В
Тореадори з Васюкiвки (на украинском языке)
Всеволод НЕСТАЙКО
ТОРЕАДОРИ З ВАСЮКIВКИ
Трилогия про пригоди двох друзiв
ЧАСТИНА ПЕРША
яку розсказує Павлуша Завгороднiй
НАДЗВИЧАЙНI ПРИГОДИ РОБIНЗОНА КУКУРУЗО ТА ЙОГО ВIРНОГО ДРУГА I ОДНОКЛАСНИКА ПАВЛУШI ЗАВГОРОДНЬОГО В ШКОЛI, ДОМА ТА НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВI ПОБЛИЗУ СЕЛА ВАСЮКIВКИ
РОЗДIЛ I
Метро пiд свинарником. Тореадори з Васюкiвки. Собакевич
- От знайдибiда, авантюрист шмаркатий! Ванькоо-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку - тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!
Ми лежимо в густих бур'янах за клунею, уткнувшись у землю носами, й не дихаємо.
- Вилазь, убоїще, бо гiрше буде! Ти ж мене знаєш!
- Знаю, знаю, - ледь чутно зiтхає, мiй друг i нарештi наважується подати голос.
- Дiду! - жалiбно озивається вiн.
- Давай-давай!
- Дiду, - ще жалiбнiше повторює мiй друг, - ви одiйдiть за хату, ми вилiземо. Бо ж ви битиметесь.
- Вони ще менi умови ставлять, вишкварки! Ану вилазьте!
- Та ми ж не хотiли. Ми ж хотiли метро. Таке, як у Києвi.
- Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що...
- Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо - нiчого й видно не буде. Одiйдiть, дiду.
Довго ще тривають переговори. Нарештi дiд востаннє лайнувся, закашлявся, плюнув i почовгав за хату.
Ми вилазимо з бур'янiв.
Бiля свинарника нас зустрiчає гундосим рохканням п'ятипудова льоха Манюня, противна й плямиста, як географiчна карта.
У-у, скотиняка! Щоб ти...
Це через неї ми вскочили в халепу.
У нас була прекрасна, благородна iдея - провести пiд свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у - Васюкiвцi! Станцiя 'Клуня' - станцiя 'Крива груша'. Три копiйки в один кiнець. Родичi безплатно. З учительки арифметики - п'ять копiйок.
Ми вже пiдкопалися майже до половини свинарника, i раптом непередбачена катастрофа! - клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зумiла, а от вилiзти-дзуськи! I зняла такий вереск, що причовгав дiд. Ну i...
Гiрко зiтхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодiйкувато озираємося - чи не заскочить нас зненацька дiд, щоб нам'яти вуха. Хоч i обiцяв вiн, що не чiпатиме, поки не кiнчимо, але хто його зна...' Ви б почули, як вiн лаявся, коли витягав льоху! Ох i лаявся! I де вiн отих слiв набрався?
Проте дiда не видно. I поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом.
Ви, звичайно, знаєте, що є такий острiв - Ява. В Iндiйському океанi. Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, - Великi Зондськi.
Ну, так Ява - це не острiв.
Ява - це мiй найкращий друзяка i напарник. Ява Рень.
Мабуть, вам дивно, що то за iм'я таке - Ява? То вiн сам себе так назвав, коли йому лише рокiв пiвтора було. Чи то воно, пискля мале, хотiло сказати: 'Я - Ваня', а вийшло 'Ява', чи то 'Iван' у нього так прозвучало (бо насправдi його Iваном звати), але причепилось оте 'Ява' до нього, як реп'ях до собачого хвоста. Навiть мiлiцiонер товариш Валiгура, що живе у нашому селi, так його зве.
У них взагалi вся сiм'я iнтересна.
Батько на скрипцi грає. Корова - Контрибуцiя називається. А дiд (ви уже з ним знайомi) - мисливець завзятий, на полюваннi, коли стрiляє, лiве око онучею зав'язує. Бо в нього лiве око без правого не примружується. Як лiве примружить - праве саме заплющується. Але ж i б'є дiд Варава з тою онучею, ох же ж i б'є!
Городськi мисливцi, що 'Волгами' з Києва приїжджають, тiльки ахають.
'Ви, дедушка, абсолютний чемпiон', - кажуть.
На честь старого Реня навiть польове озеро, що бiля нашого села, люди Реневим назвали.
Мати ж Явина - депутат райради, ланкова кукурудзоводiв.
Якось Ява з Яришкою, сестричкою меншою, посварився i при всiх плескачiв їй надавав. Так вона, замiсть того щоб заплакати, раптом як закричить:
- Опозогив! - Вона букву 'р' не вимовляє. - Маму-депутата на все село опозогив. Загаза чогтова!
Такого шелесту наробила - Ява не знав, куди й очi подiти. Стояв-стояв, червоний мов рак, а тодi як дав дриза - тiльки п'ятами залопотiв.
Та то лише раз таке було. А взагалi характер у Яви ого-го! Сталь, а не характер. Таких на мiльйон лише один буває.
Ява сам говорив:
- Ми, - говорив, - з тобою, Павлушо, хлопцi будь здоров. Точно-точно, без брехнi, ми таки хлопцi з фантазiєю. Скажи?
- З фантазiєю, - пiдтакував я.
- Ти чув, як дiд Салимон учора бiля сiльмагу казав: 'Ондо, каже, Ява i Павлуша пiшли. От хлопцi! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопцi! Нема на них буцегарнi'.
- Чув. Точно.
- Треба, щоб усi про нас так говорили. Треба, щоб слава про нас гримiла на всю Васюкiвку, як радiо на Перше травня.
- Треба, - погоджувавсь я.
I Ява весь час вигадував рiзнi штуки-викаблуки заради нашої слави.
Отож ми з ним пiймали в лiсi пугутькало i випустили в клубi пiд час лекцiї на тему 'Виховання дiтей у сiм'ї'. Лектор упав з трибуни i вилив собi на голову графин з водою.
А старi дiдовi пiдштаники на телевiзiйну антену над клубом, думаєте, хто повiсив? Ми, звичайно.
А то якось влiтку Ява сказав:
- Давай влаштуємо бiй бикiв.
- Га? - не вiдразу второпав я.
- Ти пам'ятаєш, ми в клубi закордонне кiно дивилися 'Тореадор'?
- Ага... То й що?
- Пам'ятаєш, на аренi розлючений бик, а тут дядько у капелюсi, з гинджалом, перед ним танцює.
- Так-так-так...
- А потiм - рраз! Бик - беркиць! I оплески.
- Ага. Здорово... Але це ж убивати треба. Хто ж нам дозволить убивати поголiв'я?
- Тю, дурний! Убивати! Що це тобi - м'ясозаготiвля, чи що. Це ж видовище. На стадiонi. Вродi футбола. Головне тут - красиво вимахувати червоною плахтою i ловко вивертатися, щоб рогом не зачепило. Ти ж бачив. Тореадори - це найсмiливiшi герої i ловкачi. Головне тут - тренування i спритнiсть. Розумiєш? Уперше в iсторiї Васюкiвки - бiй бикiв. Тореадор Iван Рень i тореадор Павло Завгороднiй! Гостi з'їжджаються з усiєї України. Трансляцiя по радiо i по телевiзору. Навiть у Жмеринцi видно буде.
Я посмiхнувся. Це було здорово. По радiо, по телевiзору i взагалi...
Ми повмощувались зручнiше i почали обговорювати подробицi. Насамперед - бик. Кандидатура колгоспного бугая Петьки була вiдхилена одразу. То таке страшнюче мурмило, що його навiть сам зоотехнiк Iван Свиридович боїться. Очi - наче тракторнi фари. Землю гребе ногами, як екскаватор.
Цього лiта один дачник мало не вмер з переляку. Лежав на вигонi голий-голiсiнький - загоряв. Голова пiд парасолькою, все iнше на сонцi. I раптом - Петька. Дачник як рвоне. Бугай за ним. Дачник товстий, з черевцем. Бачить - не втече. А тут телеграфний стовп на дорозi. Як той дачник на стовп видряпався - досi невiдомо. Але факт - пiвдня загоряв на iзоляторах, тримаючись за дроти, аж поки не пiд'їхав комбайнер Микола на комбайнi i не зняв його. Дачник штани надiв i одразу на станцiю: додому їхать.
Нi, хай з бугаєм Петькою вороги нашi б'ються.
