землi.
- Е, хлопцi! Це вже свинство! Так тiльки фашисти роблять!
- I правда! Давайте не будемо!
Знову посiдали, сопемо.
Подивився тодi Стьопа Карафолька на гору кавунiв i каже:
- Здоровеннецька все-таки! Справжнiсiнька тобi пiрамiда єгипетська.
I раптом пiдхопився:
- Пацани! А давайте заграєм у фараона i єгипетську пiрамiду.
- Га? Що? Кого? - не розшолопали ми.
Стьопу ми не любили. Вiн щодня чистив зуби, робив зарядку i взагалi був свиня. Коротше, вiн був те, що називається зразковий учень: учився на самi п'ятiрки, поводився в школi бездоганно, не бешкетував, не бив вiкон, не вмочав косу дiвчинки, що сидить попереду, в чорнило, не пiдпалював на уроцi 'жабку' з кiнострiчки... I цим дуже всiх нас пiдводив.
Бо завжди:
- А от Стьопа, бачиш...
- А чому Стьопа..
- А подивись на Стьопу...
I - лясь! лясь! лясь!
'А щоб тобi, Стьопо, чиряк сiв на носi!' - завжди думалося в такi хвилини.
Але iнодi ми Стьопi прощали за те, що, на наш погляд, вiн дуж-же багато знав. Бо читав день i нiч. I був для нас свого роду ходячим довiдником
От i зараз.
- А що воно за таке - єгипетськi пiрамiди? - жуючи, спитав Гришка Сало.
- Не знаєш, барахольщику? Це такi гробницi здоровущi. В Єгиптi. В них єгипетських царiв-фараонiв ховали Багато столiть тому. Досi стоять, як новiсiнькi, i туристи з усього свiту приїздять на них дивитися.
- Ага, про це у п'ятому класi проходять, я в братовому пiдручнику бачив, - пiдтвердив Антончик.
- А я по телевiзору в кiножурналi, - сказав Вася Деркач.
- Ну й що? - спитав я - А як же грати?
- Як? Хм! - презирливо хмикнув Стьопа. - Виберемо серед нас фараона. Вiн умре, i ми його поховаємо I пiрамiду зробимо. 3 кавунiв.
- А що - це вещ! - У Яви загорiлися очi. - Iнтересно!
- Хлопцi! Да ви що? Тю! - сказав я - На бiса нам у того смердючого фараона! У мертвяка! Теж iще весело - у похорон грати! Ха-ха!... Давайте лучче у прикордонника шпигуна. Я згоден шпигуном!
- Старик! Домовилися - все! - рiшуче сказав Ява. - Давай щитаться, кому фараоном. Ну! Котилася торба з високого горба, а в тiй торбi хлiб-паляниця, кому доведеться, той буде... фараоном.
Я! Так i знав Чуло моє серце.
- Старик! По-чесному! - сказав Стьопа Карафолька. Це ми од київських мисливцiв навчилися говорити один на одного 'старик'.
Я зiтхнув.
Я був страшенно невезучий У що б ми не грали, менi завжди випадало бути чи то розбiйником, чи злодiєм, чи шпигуном чи фашистом, чи бiляком. Коротше, ворогом. Я вже не пам'ятаю навiть, коли я був нашим, радянським. А я так любив наших! I завжди був ворогом.
- Старик! Нiчого, не хвилюйся! Тобi в коханнi везтиме! Точно! Є така прикмета! - заспокоювали мене хлопцi - Он-до Гребенючка на тебе задивляється.
- Подавiться своїм коханням! Плював я на кохання! Триста лет! з ненавистю цiдив я крiзь зуби й плентався займати свої ворожi позицiї.
I коли Стьопа Карафолька тiльки вимовив слово про ту єгипетську пiрамiду, я вже не сумнiвався, що фараоном буду саме я. I не помилився...
- Ну, то що робить? - сумно спитав я.
- Значить, так, - швидко заговорив Стьопа. - Ти - славний, знаменитий, могутнiй єгипетський фараон. Який хочеш - вибирай: Хеопс... Тутанхамон... Гаменхотеп...
- Гаменхотеп, - байдуже сказав я.
- Прекрасно. О великий i мудрий фараоне Гаменхотеп! - звiв руки до сонця Стьопа. - Ти завоював багато земель, ти пiдкорив багато народiв, ти вписав своє iм'я в iсторiю вiкiв Стародавнього свiту! Але невблаганна смерть пiдстерегла тебе, i от ти вмираєш. Плачте, раби, великий Гаменхотеп вмирає!
Хлопцi завили, як шакали.
- Ну, давай-давай - лягай i умирай, - пiд акомпанемент цього виття сказав Стьопа Карафолька.
Я лiг.
- Прощайся i... - махнув рукою Стьопа.
- Прощайте, - похмуро проказав я. - Не поминайте лихом. Пробачте, мо' що не так. Кланяйтесь мамi, тату, Галинi Сидорiвнi i всiм нашим.
- Обiйдеться! Помирай, помирай швидше! - нетерпляче перебив Стьопа
Я заплющиь очi i голосно зiтхнув - випустив дух.
- О люди! О народи! Великий Гаменхотеп сконав! О горе горе! - так одчайдушне заверещав Стьопа, що менi самому стало страшно i жаль себе.
- Але iм'я його буде славне у вiках! I пiрамiда великого Гаменхотепа збереже для поколiнь пам'ять про нього. За роботу, жалюгiднi раби! За роботу!
I хлопцi заметушилися, обкладаючи мене кавунами. Через кiлька хвилин я вiдчув, що на груди менi навалюється важенний тягар i менi нема вже чим дихати.
- Гей! - скрикнув я. - Давить! Гей! Так я й справдi помру. Гей!
- Цить! - гаркнув Стьопа. - Не розмовлять. Мертвяк, називається! Убивать треба таких мертвякiв!
I поклав менi величезного кавуна прямо на пику. Я тiльки кавкнув.
- Е нє, хлопцi, так вiн i справдi гигне, - чую раптом голос Яви. - Так не можна.
I кавун з моєї пики вiдкотився
- А що ж? Як же ж тодi? Не вийде ж пiрамiда, - почулися голоси.
- Як не вийде! Вийде! - закричав Стьопа. - Я ж забув зовсiм. Фараонiв ховали сидячи, а то й стоячи. Вставай! Вставай, Гаменхотепе! Тiльки мовчи ти мертвий!
Я встав, i робота знову закипiла. Тепер було легше. Хоч давило в боки, але дихать можна. Я стояв iз заплющеними очима, а хлопцi обкладали мене кавунами. Незабаром навколо мене вже була справжнiсiнька пiрамiда, з якої стирчала тiльки моя голова, що, як казав потiм Ява, теж була схожа на кавун.
Стьопа був дуже задоволений i весело наспiвував похоронний марш:
- Тай-та-та-ра-та-рай, та-та-та-ра-рай-там-та-рам!
I раптом пролунав пронизливий крик Антончика:
- Хлопцi! Тiкай! Дiд!
I всi кинулися врозтiч Це було так несподiвано, що я навiть не одразу злякався. I тiльки коли вiд хлопцiв лишилася сама курява, я похолов.
Я стояв, обкладений кавунами, не в змозi ворухнути нi ногою, нi рукою i дивився, як до мене, розмахуючи кийком, бiг дiд Салимон.
- Хлопцi! - безнадiйно вереснув я. - Куди ви?! А я? Раби! Гади! Гаменхотепа кинули! Антончику! Друже!
Але вони вже й почути не могли.
Ну все! Гибель! Зараз дiд пiдбiжить, побачить, що ми наробили, побачить оту гору побитих кавунiв, розмахнеться i - кийком менi по кумполу. I буде на одного розбитого кавуна бiльше. Буде менi гробниця... Пiрамiда...
Я вже бачив розлючене обличчя дiда i чув, як вiн сопе. Ближче, ближче, ближче...
I тут, як з-пiд землi, з'явився Ява. Дiд уже був зовсiм близько уже змахнув кийком. Ява пiдскочив до мене, схопив кавуна, що лежав бiля самої моєї щоки, i пожбурив у дiда. Дiд випустив з рук кийка i ледь устиг пiймати кавуна. Вiн же був баштанник, той Салимон, i вiн не мiг допустити, щоб кавун упав на землю i
