Спогади, спогади, спогади… До скону будуть вони при тобі, Демокріте. Знову плистимеш водами священного Хапі від Мемфіса до Елефантини; вирушатимеш з караваном ефіопських купців до Лазурових Вод;[57] плистимеш трієрою, зробленою з найміцнішого казімійського дуба, аж доки тебе не полонять фінікійські пірати. Затим втеча з острова морських розбійників…
Знов у вухах оживає неугавний шум моря. Знову ввижаються мінливі очі глибини Лазурових Вод. Таємничі голоси наспівують щось, застерігають і водночас кличуть у далеку, загадкову й прекрасну землю Індри…
Розділ V
НАДТО БАГАТО ЗАГАДОК
Таким чином, скарабей опинився в нашому відділі. Невдовзі почали говорити, що археологи передали через академіка Деркача Сергієві Дяченку виготовлений чужопланетянами предмет. Довелося виступити на інститутському семінарі, щоб трохи охолодити фантазію ревних прихильників космічних контактів. Ефект виявився цілком протилежним. Тепер молоді науковці дивилися на наших співробітників з неприхованою заздрістю.
Минув місяць. У лабораторіях відділу панувала атмосфера піднесення — стан, охрещений всюдисущими журналістами як «романтика наукового пошуку». Усвідомлення причетності до чогось незвичайного, таємничого подвоювало, потроювало сили. І все ж… ми тупцювали на місці.
Тим часом пристрасті розпалювалися. Чим прискіпливіше вивчалася знахідка, тим більше загадок поставало перед нами.
Приміром, жарівка чи сірник, запалені під скарабеєм, примушували світитися його очниці. Більше того, випускати тоненькі цівки світла. При певному розміщенні жука можна було домогтися проектування предметів на ту чи іншу грань кристала…
Хто б міг припустити, що за дві з половиною тисячі років до появи волоконної оптики і фізики світловодів невідомі майори зуміють добитися аналогічного оптичного ефекту за допомогою складної системи лінз, порожнистих каналів, призм! Це було якраз те, що сучасна техніка порівняно недавно поставила на порядок денний, почавши створення нових засобів передачі величезних об’ємів інформації — волоконно- оптичних ліній зв’язку.
Але найбільше приголомшувало нас розуміння того, що загадкова штукенція, як називав скарабея Сашко, не повинна була існувати взагалі! Всі закони фізики і кристалографії не допускали цього! Ті, хто виготовляв скарабея, повністю ігнорували осі симетрії. При обробці кристал повинен був неодмінно розлетітися на друзки. Однак феномен існував. Ми тримали його в руках, досліджували. Але… він затято мовчав, не бажаючи нікого посвячувати у свою таємницю.
Успіхи наші були мізерні й мали переважно описовий характер. Слід було вдосконалювати як знаряддя нападу — різноманітні установки, так і тактику атак — методику експериментів.
Застосувавши лазерне просвічування для зондування монокристала, вдалося встановити, що кількість світла, пропущеного крізь скарабея від джерела до реєстратора, яким служив фотоелектричний підсилювач, становила майже сто відсотків! Втрат, викликаних поглинанням у речовині химерного жука, практично не спостерігалося. Одне слово, геометричні характеристики скарабея як світловода повного внутрішнього відбивання виявились ідеальними. Це був справді позбавлений дисперсії для найрізноманітнішої тривалості оптичних імпульсів ідеальний світловод, який дозволяв при потребі передавати крізь себе величезний об’єм інформації. Пояснити це незрозуміле явище на основі високої оптичної однорідності кристала не вдавалося…
Коли через скарабея пропустили пучок рентгенівських променів, то вони не викликали на фотопластинці очікуваної дифракційної картини. Видно було лише суцільну темну пляму.
Нічого не сказаа про внутрішню структуру скарабея і метод магнітного резонансу. Навпаки, виникли нові загадки. Так, вміщуючи кристал у магнітне поле високої однорідності, спостерігали на екрані осцилографа вкрай нестабільну картину спектра. Це не давало змоги проаналізувати ширину ліній, аби встановити специфіку розміщення електронів, ядер, дипольних і магнітних моментів.
У кристалі відбувалися незрозумілі для нас процеси, через які не вдавалося провести діагностику внутрішньої структури жука. Правда, мд припускали, що ці незрозумілості викликані наявними в монокристалі кварцу чужорідними домішками — дефектами кристалічної ґратки. Ідентифікувати їх було неможливо. Як згодом з’ясувалося, димчасті плями і схожі на повітряні бульбашки напівпрозорі кульки і справді свідчили про дефекти кристалічної ґратки. Однак це були так звані дефекти електронної структури, що позначаються на багатьох важливих електричних і магнітних властивостях тіл. На той час, коли ми тільки починали дослідження феномена, природа подібних дефектів була вивчена далеко не повністю. Виникла ситуаціят коли говорять, що теорія вступила в конфлікт з експериментом.
Згодом усе стало на свої місця. Ми зрозуміли, що трапилося саме те плодотворне протиріччя, яке супроводжує Велику Істину. Проте розгадка прийшла не скоро. Тоді ж ніхто нічого не міг пояснити до пуття. Ніхто й не підозрював, які сюрпризи чекають нас попереду…
Навіть у розповіді справа далеко не проста, а в лабораторії й поготів. Там у двобої з невідомим усе набагато складніше, ніж уявляють собі люди, не причетні до науки. Сили природи надто пильно стережуть свої таємниці. І доводиться вдаватися до мудрованих експериментів, щоб видобути крихту інформації з оази мікросвіту.
Багато про що я не маю змоги розповісти детально, оскільки довелось би сягати у спеціальні сфери знань. Не вдаватимусь у подробиці пошуків, суперечок, які при цьому виникали. Розкажу лише про найнеобхідніше, без чого не можна зрозуміти дальший хід подій.
Отож досліди тривали. Над входом до лабораторії експериментальної кристалооптики червоним вогнем світилися слова: «Увага! Проходить експеримент!».
Дивовижний, захоплюючий процес пошуку істини! Час для експериментатора немов зупиняється, простір несподівано щезає, і лише власне «я» залишається наодинці з загадковими предметами, явищами — німими відображеннями таємничого. І ось перші наслідки. Перший спалах радості. З часом число експериментальних даних невпинно зростає. Лабораторія наповнюється безліччю графіків, цифр, формул. Між ними існує зв’язок, дослідники переконані в цьому, інтуїція підказує, що вихід десь є. Чому ж так важко отримати правильну відповідь?..
Якби нам вдалося розгадати секрет древніх майстрів, то наступне виготовлення аналогічної кристалічної системи допомогло б розв’язати ряд важливих науково-технічних проблем. Приміром, думалося використати кварцові оптичні системи, подібні до скарабея, для збільшення числа каналів волоконно- оптичних ліній зв’язку. Чого тільки не думалося…
Але виявилося, що самої майстерності в конструюванні приладів, аби з їх допомогою адресувати природі численні запитання, мало. Скарабей міцно тримав таємницю. Я дедалі частіше схилявся до думки, що професор Бандура мав рацію, коли говорив, що розгадка феномена криється на стику історії й фізики.
Археофізична епопея тривала. Увесь вільний час, якого було не так уже й багато, я почав проводити в тиші читальних залів, сподіваючись знайти зачіпку, котра б допомогла розплутати клубок загадок.
