будову. І ось на його гранях, у його вузлах і вершинах виникають незчисленні сонця, галактики, планети, подібні до нашої, на деяких з них — життя. Причому в різних місцях планети, тобто в різних вузлах, воно зав’язується по-різному. Десь на мікрорівні також повторюється ця ієрархічна залежність, яка обов’язково повинна з’єднатися з витоком. І такий організм пульсує щодень, щогодини, щомиті: зароджуються зорі, вмирають планети, народжуються і відходять у небуття люди. А оскільки це єдиний Космічний Організм, то ніщо в ньому не може зникнути безслідно».
Звістка про вбивство яаслідника австрійського престолу Франца-Фердінанда у боснійському містечку Сараєво, куди він прибув на маневри, застала Аркадія Олександровича і його друзів у Калькутті.
— Це війна, — коротко відзначив Шведов, першим прочитавши повідомлення в «Амріта базар патріка».
Порадившись, вирішили негайно вертатися залізницею в Бомбей, щоб дістати нові інструкції.
На пероні у Бомбеї серед зустрічаючих швидке око Лятошинського одразу помітило Стівена Меррея, і Вітольд помахав йому рукою. Твердохліба не було. Що б це могло означати? Вигляд у Меррея був стурбований, від колишньої самовпевненості не лишилося й сліду.
— Що трапилось? — замість вітання промовив Аркадій Олександрович.
— Вбито містера Щербака, — скрушно повідомив Меррей.
Звістка приголомшила всіх. Якусь мить стояли розгублені.
— А де містер Твердохліб? — запитав Меррей.
— Затримався в Хайдарабаді, — швидко відказав Вітольд.
Сошенко промовчав.
— Вам слід негайно їхати в російське консульство, — мовив Меррей. — Представники поліції сказали мені, що тіло Щербака доставлено туди. Я й досі не можу повірити в те, що сталося. Ще вчора ми разом читали телеграму про ваше прибуття. Він розказував, як просувається робота з ехолотом…
Секретар консульства, стримано привітавшись, провів прибулих у кімнату для гостей.
— Зачекайте тут. Сідайте, будь ласка.
Запрошенням скористався лише Меррей, примостившись у м’якому кріслі біля невеличкого фонтана з рибками.
Хвилини через три двері, за якими зник секретар, відчинились, і на порозі з’явився Роман Твердохліб, потім двоє рішучого вигляду молодих чоловіків у темних костюмах, а за ними… усміхнений Михайло Щербак. Голова його, правда, була перев’язана, а права рука безпомічно звисала.
Випещене обличчя Меррея зблідло. Він зірвався на ноги, права рука шаснула в кишеню. Але вихопити зброю йому не дав Лятошинський, мертвою хваткою затиснувши руку англійця. До Меррея кинувся і Роман.
— Я тобі покажу кузьчину тещу! — лайнувся матрос. — Джентльмен бісів!
Вирвавши нікельований браунінг, він кинув його одному з молодиків, той спритно упіймав на льоту. Незнайомі наблизились до затриманого.
— Іменем його величності Стівен Меррей, він же Густав фон Бломберг, агент кайзерівської ІІІ Б[76] арештований. Руки! — владно наказав старший.
Меррей слухняно підкорився. Металево клацнули наручники.
Старший підійшов до Сошенка і без жодних емоцій заявив:
— Британська контррозвідка висловлює вдячність російській експедиції за сприяння у знешкодженні німецького шпигуна. Містер Твердохліб виправдовує своє прізвище.
Це було сказано дещо пишномовно і бажаного ефекту не викликало. Надто приголомшливими виявилися «воскресіння» Щербака і арешт Меррея. Втім, Аркадій Олександрович, прийнявши несподівані поздоровлення, таки знайшовся:
— У Шилінга є цікавий вірш. Починається він словами: «Що нам за діло до душ і тіл…» Це «Марш шпигунів». Ніби про вас, Меррей.
— Браво, професоре! — пожвавішав старший контррозвідник. — Дуже доречно. Тепер він матиме змогу вивчити всі вірші Кіплінга.
— Хто б міг подумати… — зреагував нарешті на те, що відбувалося, вражений Антон Володимирович.
— Це лише розминка перед справжнім ділом, — подав голос Щербак.
Його репліка одразу розрядила обстановку. Всі кинулись обнімати воскреслого із мертвих. Тим часом представники Сікрет Інтелідженс Сервіс вивели шпигуна.
З’явився секретар консульства.
— У моїй практиці такого ще не траплялося — арешт агента на території консульства. Бачите, вони не хотіли заарештовувати білу людину на очах у місцевого населення. Які ваші дальші плани? Очевидно, цей малоприємний інцидент внесе певні зміни у вашу роботу.
— Передусім треба поінформувати містера Джейсона. Для нього це буде неабияким ударом.
— Нічого. Переживе, — озвався Лятошинський.
— Що ж, земляки, якщо виникатимуть якісь проблеми, прошу звертатись, — мовив секретар посольства. — І дозвольте попрощатися з вами. Справи. Самі розумієте, сараєвське вбивство — це детонатор. А коли станеться вибух…
У конторі філіалу на Прасада й Сошенка чекала телеграма від Джейсона. Глава фірми, як виявилося, був у Лондоні й уже все знав, тому запропонував провести негайні телеграфні переговори. До вказаного в телеграмі часу залишалось близько півгодини, і Сошенко з друзями подався на центральний Бомбейський телеграф. Літеродрукувальний апарат Бодо запрацював у точно призначений час.
На запитання що діяти далі Роберт Джейсон видав чітку Інструкцію: якнайшвидше провести розвідку і встановити промислові запаси марганцю, сірки, золота. Всі витрати фірма бере на себе… Гроші будуть негайно перераховані в банк у Бомбеї. Всі проблеми вирішувати власними силами. Відповідальність за виконання контракту покладалася і на доктора Прасада. У відповідь на прохання Аркадія Олександровича допомогти з бурильним обладнанням, якого через Меррея не вдалося дістати, Джейсон послйвся на брак часу. Ще раз запевнив, що на ім’я Сошенка буде відкритий рахунок у всіх англо-індійських банках і Аркадій Олександрович може розпоряджатися цими фінансами, як вважатиме за потрібне. Мовляв, його цікавить лише позитивний результат перевірки методу.
— І чого він так розщедрився? — прочитавши текст, подивувався Твердохліб.
— Запахло війною. От і хоче нагріти руки на майбутніх поставках.
— Виходить, ми допомагатимемо йому? — ще більше здивувався матрос.
— Зараз виходитимемо з того, що Англія — союзниця Росії. По-друге, британська корона не вічно пануватиме на цьому півострові. А виявити поклади корисних копалин хоча б у кількох районах — це придасться нащадкам Крішана Прасада і тим підліткам, з якими ви, Романе, так щиро заприятелювали.
— Справді, — засміявся Твердохліб. — Дізналися, що ми незабаром вирушаємо в експедицію, і наввипередки пропонують послуги. Покластися на них можна.
— Коли ж ви розповісте нам про свої подвиги, Романе?
— Я гадаю, найкраще послухати розповідь на місці події, — озвався Михайло. — Пропоную взяти курс на «Брістоль».
У щоденникових записах Аркадія Олександровича збереглася історія викриття Меррея, розказана Романом Твердохлібом від першої особи:
«Коли я побачив Меррея в Александрії, мене наче обпекло: звідки я його знаю? На пам’ять свою не скаржусь, і якби не прізвище, одразу б згадав. Він працював інженером на будівництві Багдадської залізниці, яке фінансувала Німеччина.
Пам’ятаю, як я наймався на будівництво. Паспорт у мене був французький, і начальник контори заговорив зі мною французькою мовою, а я не став пояснювати, що знаю і німецьку. Він довго випитував, як
