Землі-геокристала.
— Саме так, шановний професоре, саме так. Незабаром у вас буде нагода переконатись, що мої слова мають під собою міцне підґрунтя.
Готель «Брістоль», білокамінна чотириповерхова споруда у вікторіанському стилі, з численними колонами й балконами, стояв у глибині великого саду, обнесеного високою металевою огорожею, пофарбованою в чорний колір. До входу вела доріжка, викладена плитами з червоного мармуру й обсаджена стрункими пальмами, у широколистому верхів’ї яких висіли гірлянди кокосових горіхів. Справа і зліва зеленіли газони, оточені акуратно підстриженим живоплотом, уквітчані кущами бугенвілій. На бамбукових розтяжках були напнуті білосніжні парусинові тенти, схожі на велетенські гриби.
Аркадій Олександрович і його супутники з’явились тут у час задушливої спеки, коли переважна більшість мешканців готелю відсиджувалась за товстими стінами. Довкола було безлюдно, якщо не рахувати двох індусів у самих дхоті і без тюрбанів. Поливаючи зелень, вони час од часу обдавали себе струменями води.
Біля входу в готель стояв худорлявий індус, вбраний у вузькі малинові штани, такого ж кольору довгий сурдут з двома рядами блискучих ґудзиків, обвішаний галунами, в еполетах. Доповнювали опереткову уніформу білий тюрбан і загнуті догори чорні шкіряні пантофлі, взуті на босу ногу. На його незворушному обличчі відбилося легке замішання, коли він побачив доволі численну групу гостей, яка у розпалі дня підійшла до готелю. Вклонившись, завбачливо відчинив перед клієнтами масивні, ковані бронзою двері. Експедиція опинилась у стилізованому під середньовіччя залі: рицарські обладунки по кутках, на стінах мечі, алебарди. За спиною портьє — розкішний гобелен брюссельської мануфактури, на якому був зображений поєдинок рицаря з міфічним єдинорогом.
Для новоприбулих були приготовлені три двомісні номери на третьому поверсі. Розморені незвичною спекою, всі одразу кинулись до рятівної води, щоб хоч трохи освіжитись. Але це мало допомогло. Дехто за порадою Крішана Прасада вирішив спробувати заснути.
Аркадій Олександрович, незважаючи на втому, заінтригований словами індійського друга, з нетерпінням чекав демонстрації обіцяного чуда. Доктор Прасад, наче факір, розкрив саквояж і дістав звідти кулястий предмет завбільшки у два кулаки.
Розглядаючи його зблизька, Аркадій Олександрович здивовано відмітив, що це не куля. Зроблений з напівпрозорого матеріалу, подібного до кварцу, предмет мав дванадцять п’ятикутних відшліфованих граней. В цьому кристалі-додекаедрі, окрім білих вкраплень, схожих на малесенькі бульбашки повітря, чітко проглядались двадцять площин рівносторонніх трикутників і дванадцять п’ятикутних вершин ікосаедра.
Це справді був сюрприз! Нічого подібного побачити тут, у далекій країні, Аркадій Олександрович не сподівався. Він розгублено поглядав то на загадковий предмет, то на його володаря.
— У мене таке відчуття, немовби хтось прочитав мої думки або ж мислив так, як я, і для наочності виготовив модель Землі, виходячи з гіпотези кристалічності її будови.
Професор крутив химерний предмет у руках, намагався зазирнути у глиб напівпрозорого матеріалу, підносячи додекаедр до самісіньких очей, щось підраховував.
— Послухайте, а це не містифікація? — пожартував Аркадій Олександрович.
— Ні. Родинна реліквія. Принагідно ви довідаєтеся про історію легендарного каменя Чінтамані. Це лише уламок його.
— Уламок? Він надто філігранний. Більше того, він у подібному вигляді не мав би існувати взагалі. Ви це знаєте не гірше за мене.
— Теоретично так, але ж ви бачите: неможлива у принципі річ існує всупереч відомим законам кристалофізики і кристалографії.
— Цей феномен обов’язково слід показати нашим друзям, і негайно! — вигукнув Аркадій Олександрович, очі його молодечо виблискували. — Вони просилять усе на світі! Не знаю, як Лятошинський і Твердохліб, але Шведов і Михайло не пробачать мені цього відкриття. Будити! В ім’я науки!
Через п’ять хвилин зібралися в номері, який займали Антон Володимирович і Сошенко. Не вистачало лише Твердохліба. Почали без нього. Він з’явився майже через годину, коли дискусія сягнула апогею. Видно, прийшов з якимись новинами. Проте, помітивши ділову атмосферу, що панувала в кімнаті, вирішив почекати.
— Де вас носить, пане Романе? — вишукано звернувся до Твердохліба Лятошинський, який за браком фахової освіти обмежився роллю спостерігача, примостившись збоку. — Тут розв’язуються епохальні проблеми, а ви преспокійно гуляєте.
— Я також роблю відкриття. І схоже, не менш важливі, — не зовсім весело відказав Твердохліб.
— Щось трапилось?
— Поки що ні. Треба розібратись. А що у вас?
Лікар у кількох словах пошепки розповів про причину несподіваного зібрання.
— Дуже добре, що немає Меррея, — закінчив він.
— Справді, — погодився Роман. — Ось що, Вітольде, — шепнув Лятошинському на вухо Твердохліб, — я на деякий час зникну. Бачу, що без мене тут можна обійтись. Скажете професору, щоб не хвилювався.
— Гаразд. Але будь обережний.
Твердохліб згідливо кивнув і тихо вийшов з номера. Тим часом дискусія увійшла у спокійніше русло: обговорювалися висунуті припущення.
— Як можна було обробити кристал таким чином, що він не розлетівся? — дивувався експансивний Михайло.
Шведов частіше, ніж звичайно, пощипував свою дон-кіхотську борідку, що видавало його хвилювання. Він проказав замислено:
— Йдеться не стільки про зовнішню огранку, як про дивовижне співпадіння з кристалічною моделлю земної кулі, запропонованою Аркадієм Олександровичем.
Поки Сошенко демонстрував своїм супутникам дивний кристал-додекаедр, доктор Прасад зберігав мовчанку, чекаючи слушної нагоди втрутитися у розмову.
Коли всі аргументи, здавалось, були вичерпані, індієць з усмішкою сказав:
— Дорогі мої друзі. На жаль, я також не знаю відповіді. Признаюсь, я був не менше вражений, коли почув гіпотезу про кристалічну будову Землі. Мені видалося далеко не звичайним співпадіння структури моделі земної кори з формою цього додекаедра. Відшукати ключ до розгадки додекаедра — справа нашої честі. Сподіваюсь, ви розумієте, що, представляючи Роберту Джейсону вельмишановного професора Сошенка, я ні словом не прохопився про кристал.
— І дуже добре зробили, Крішане, — схвалив Аркадій Олександрович. — Ще не знати, як би повівся глава фірми.
— Таким чином, я пропоную одночасно з пошуковими роботами зайнятися розгадкою таємниці кристала-додекаедра. Згода? — Прасад запитальним поглядом обвів присутніх.
— Думка слушна. Як ви вважаєте, Аркадію Олександровичу? — звернувся Шведов до Сошенка.
— Згоден. Гадаю, що й молодші товариші підтримають нас.
— Це просто чудово! — вигукнув Лятошинський. Щербак на знак згоди кивнув головою.
— Вирішено, — Сошенко все ще розглядав дивний кристал. — Як ви уявляєте, Крішане, наші подальші дії?
— Насамперед ми повинні дістатись до Храму Неба, де зберігається найбільший шматок легендарного каменя Чінтамані. Безумовно, маршрут експедиції повинен збігатися з планом пошуку корисних копалин. Інакше доведеться пояснювати Меррею причини відхилень, а мені здається, що цього робити не слід.
Аркадій Олександрович попросив Михайла дістати карту, на якій вони зі Шведовим ще на «Глорії» позначили місця передбачуваного залягапня родовищ.
— Ось погляньте, — Сошенко розгорнув карту на столі і почав пояснювати присутнім, яким він уявляє можливий маршрут експедиції. — Як бачите, більшість копалин зосереджена вздовж одного з ребер геокристала Земля, яке майже збігається з контуром західного узбережжя Індостану, цього гігантського півострова-трикутника. Саме біля цієї лінії пролягає металогенічний пояс. Я назвав його бомбейським. Він починається поблизу Цейлону і тягнеться на північний захід, до дельти ріки Інд. Район, де ми знаходимось, і той, що південніше, — штат Майсур — своєрідна золота пряжка цього пояса. Підтвердження — знамените
