— Давайте не будемо розчаровувати містера Джейсона. Гаразд? Адже ви джентльмен, Меррей, чи не так?
— Воля ваша, професоре, — в голосі Меррея чулася погроза. — Гадаю, ви розумієте, що ця розмова конфіденційна?
Раптом він напружився, до чогось прислухаючись. Лише тепер я почув обережні кроки в коридорі.
Меррей прожогом вискочив у коридор. Добру хвилину його не було. Повернувся явно рознервований. Я зробив висновок, що йому не вдалося встановити, хто міг підслуховувати нашу розмову.
— Ви нічого не чули?
Я знизав плечима.
— Словом, подумайте, містер Сошенко. Вам як ученому повинно бути байдуже, де перевіряти свою гіпотезу. Наука інтернаціональна. А німецький орел уміє бути набагато вдячнішим, ніж англійський лев. Зрештою, ви дістанете можливість без усяких труднощів роздобути кошти для створення свого приладу. Подумайте. Я вам добре раджу.
Он куди він хилить! Виходить, німців зацікавив не лише мій картографічний метод, який вони не проти випробувати у своїй колонії, але й ехолот…
Тепер зрозуміло, чому так протестував Меррей, коли ми категорично відмовились від уже набраної команди. Найімовірніше, вона мала забезпечити зміну курсу при виході з Аденської затоки.
— Містер Меррей, давайте забудемо, що ви тут мені говорили. Так буде краще.
Англієць не встиг нічого відказати. Двері в кают-компанію відчинились, і на порозі виріс Твердохліб:
— Час обідати, — весело заявив він.
Услід за ним з’явилися хлопці. Стюард і кок несли на тацях обід.
Меррей змінився на обличчі. Поява «господаря» експедиції та й усіх наших була для нього вкрай небажаною. Мені подумалося, що Роман міг чути наш діалог. Що ж, нехай. Свідок. у такій ситуації не завадить.
Під час обіду Меррей підсів до мене. Нахилившись, тихо мовив:
— Я не зовсім вдало пожартував.
У відповідь я вибачливо кивнув: мовляв, з ким не бувай.
…Чи справді мої підозри небезпідставні, чи це всього-на-всього труба провокація Джейсона? В такому разі, яка позиція капітана Смолвуда? Якщо я не помилився щодо можливості змови, то він або другий офіцер пароплава, якщо не обоє разом, діють спільно з Мерреєм.
Мої роздуми порушив Шведов. Він був помітно збуджений.
— Що трапилось? — запитав я.
— Лятошинський з’ясовує стосунки з Мерреєм далеко не джентльменським чином. Багато медикаментів — хінін, вакцини проти тропічних хвороб — виявилися з порушеними строками зберігання. Їх можна викинути за борт. Меррей запевняє, що особисто перевіряв штампи в накладних і маркіровку на ящиках.
— І що ж?
— Маркіровка на ящиках справді вказує, що медикаменти виготовлені три місяці тому. Документи теж у порядку, але дати на ампулах і коробках з таблетками — трирічної давності.
— Як реагує на це представник Джейсона?
— Каже, що в Бомбеї докладе максимум зусиль, щоб виправити становище.
Я повідомив Шведова про дивну пропозицію Стівена Меррея. Антон Володимирович досить спокійно сприйняв цю інформацію, лише усміхнувся самими кутиками губ.
— Схоже на те, що дехто не зацікавлений в успішному завершенні експедиції.
У свою чергу Шведов розповів, що під час мого перебування в Каїрі у номер готелю намагався проникнути один, із пасажирів пароплава, яким ми припливли з Одеси. Його випадково затримав готельний детектив і спровадив у поліцію. Щоб не хвилювати мене, Антон Володимирович не повідомив тоді про цей інцидент. Чи не полював невідомий зловмисник за моїми паперами?»
Як можна зрозуміти з уривчастих фраз, занотованих Арка дієм Олександровичем, напередодні відплиття експедиції в готелі «Сан Стефано» з’явився невідомий, який відрекомендувався другим секретарем німецького консульства в Александрії. Він хотів, щоб Сошенко розірвав контракт з фірмою Джейсона і взявся за проведення пошукових робіт у Німецькій Східній Африці. Умови, які пропонував німець, були значно вигіднішими. Вчений відкинув пропозицію, оскільки ніколи не торгував своєю честю.
Нам не відомі подробиці розмови. Проте можна здогадуватись, що фінал її був досить бурхливим. Дещо прояснює запис, зроблений Сошенком одразу після візиту незваного гостя: «Здається, германця цікавить не стільки мій метод пошуку корисних копалин, скільки пристрій для визначення відстаней між віддаленими предметами. Що ж, кайзеру Вільгельму така іграшка гшні вельми придалася б».
Тепер — ідентична пропозиція Меррея. Є над чим задуматись. Але, заклопотаний експедиційними проблемами, складанням карти, Сошенко пояснив ці, як він вважав, непорозуміння закулісними махінаціями бізнесменів, ладних нажитися будь-яким способом.
Розділ IV
ВОРОТА ІНДІЇ
«Прямо по курсу в напівпрозорому мареві ранкового туману з’явилася ниточка суходолу майже зливаючись з горизонтом. Перед нами лежала загадкова для кожного європейця Індія.
Британська Індія — вісім анексованих англійськими властями провінцій і майже шістсот князівств, що перебувають у васальній залежності від британської корони. Князівства часто карликові, територією в кілька квадратних кілометрів. Створення таких князівств усіляко заохочується, адже в цих умовах легше владарювати.
Справа залишився острів Елефант, і через якихось півгодини нашим очам відкрилось величне місто. «Глорія» повільно увійшла в акваторію Бомбейського порту.
Стерновий, розвернувши судно лівим бортом паралельно до пірса, обережно підводить його до бетонного причалу. Підсилені рупором, лунають команди капітана. Товсті канати летять за борт, їх хвацько підхоплюють і обмотують навколо причальних тумб смаглявошкірі індуси в тюрбанах. Ще одна команда — і подано трап.
Порт наче гігантський мурашник: снують кулі з важкими мішками на спинах, рикші з невеликими двоколками, на яких навантажені паки бавовни. Миготять і миготять обличчя: бронзові малайців, оливкові китайців, метисів, чорні негрів, білі європейців. І, звичайно, смагляві місцевих жителів — тамілів, маратхів, сікхів, парсів… Воістину вавілонське стовпотворіння.
Нарешті я помітив Крішана Прасада. Він був одягнений у традиційний для маратхів костюм-дхоті і ачкан — довгополу білосніжну куртку з глухим стоячим коміром. На голові красувалася шапочка-топі. У
