Кись

Золя, наприклад. Чи Антонина Коптяева. А в тих собраніях ще чого вчудять: патрет голубчика, який сочиняв, намалюють. Страшне, які патрети смішні. Осьо голубчик Сергей Сартаков: ой, а личко ж моторошненьке, на вулиці стрінеш – сахнешся. А теж, бач, сидів, строчив. Багацько настрочив.

Деякі книги заяложені, брудні, сторінки з них вивалюються, а деякі – такі ж уже чистенькі, наче вчора зроблені. Аж приємно подивитись. От, скажімо, Антон Чехов. Яка тільки в нього книга залапана! Зразу видно, – криворукий дядько, п’яндилига. А може й підсліпуватий був. Оно, у нього на обличчі, на оченятах – Паслєцтвіє: оглобелька, а з неї мотузочок висить. А от Коптяєва, мабуть, жінка чепурненька, чисто себе тримає. Така ж уже книжечка, можна сказать, незаймана. Коптяєву теж собі оставив, на ніч почитати.

Тесть зайшов, подивився, як Бенедикт усе попереставляв, – схвалив:

– Я бачу, ти культуру поважаєш.

– Я культуру страшне як поважаю.

– То діло хароше. Ми теж читати полюбляємо. Отак посідаємо разом, та й читаємо.

– М-м.

– А то деякі культуру не поважають, псують.

– М-м.

– Сторінки виривають, немитими руками перегортають.

– Еге-еге... А хто?..

– Та є такі...

Постояв, подихав, – у світлиці аж наче шось іздохло, – та й пішов собі.

Тож теперечки Бенедикт, прямо спозарання, не пивши, не ївши, тільки морду вмиє, – і читать. Кличуть обідати, – от халєра, на самому інтересному місці обірвуть! Він спочатку так робив: збігає швиденько, шо попало, без розбору, в рота повкидає – і знов за книги. А потім зметикував: можна ж і за столом читать. І смачніше буде, і часу не витрачаєш. Сім’я, звичайно, обіжається. Теща обіжається, шо Бенедикт її страви мало вихваляє, Оленька, – шо він у книгах про дівчат вичитує, а вона сидить сама, як дурна. Тесть вступається: та дайте йому спокій, то ж іскуство.

Оленька скиглить:

– Він ото книги читає, а на мене хоч би подивився!

Тесть одразу на захист став:

– Ану цить, не твого розуму діло! Читає – значить, нада.

– А шо він там вичитує? Він про дівчат вичитує! А на жінку і не гляне! Я ті книги колись як захватю, та й усі порву!

Бенедикт:

– А от і не про дівчат! Оно, написано: «Роджер вынул пистолет и прислушался. Скрипнула дверь». А не про дівчат.

– Чула? То не про дівчат.

– Та канє-є-єшно! Не про дівчат! А нашо ж він тоді пісдолєт вийняв, безстидник?

– Бо зараз містер Блек зайде, а він його – по балді, пістолєтом. Отой Роджер. Він за партьєрою сховався. Не мішай.

– Який ще містер Блек?

– Сімейний натаріус. Не мішай.

– А чо’ це він жонатій людині свій пісдолєт показує? Оженися, та й своїй жінці показуй!

– Ото ж ти й дурна! – тесть їй. – Жінка жінкою, а проізвоцтвенний процес нада знать. Чоловік – то тобі не забавка, позаяк він є гражданин обчества, годувальник і захисник. Тобі смішки, а йому навчання. Агов, зятю!

– Шо?

– Ти ще «Гамлєта» не читав?

– Нє.

– То прочитай. Не можна, шоб – пробєли в абразаванії... «Гамлєт» обов’язково треба прочитать.

– Гаразд, прочитаю.

– Ще «Макбет» прочитай. Ой, хароша книга, ой, корисна...

– Гаразд.

– «Муму» теж, обов’язково. Сужет такий хвилюючий. Камінь їй на шию, та у воду... «Калабок» теж.

– «Калабок» я читав.

– Читав?! Здорово, еге ж?

– Еге ж.

– Як-к вона його!.. Гам!.. Лисиця та... Ото-ож, хлопче, лисиця – вона, як тобі сказать... Лисиця, вона і є... Лісанька... Отак тільки – гам!