«батьком народу», «вождем усіх пролетарів», «корифеєм наук» і так далі, проте навіть моїх дитячих спогадів достатньо для того, щоб заперечити таке наївне або лукаве твердження. Хіба міг би лицемір і ханжа, неук і політичний бандит обманути віковий досвід і мудрість народу? Достатньо було послухати його мову — убогу, примітивну, з притягнутими за вуха сентенціями про Антея, котрому повинні уподібнитися більшовики, бо, доки вони, мовляв, з народом, доти непереможні, а відірвуться — загинуть, як той міфічний титан, син Геї- Землі. І кожен найпростіший гречкосій розумів, що вся ця риторика — балаганне хизування, бо давно вже ця дворушна душа одірвалася від народу, ба навіть не була з ним поєднана. А разом з тим творилося якесь диво: юні покоління щиро приймали до серця ідеї та ідеали революції, жадібно поглинали книги про героїв жовтневої бурі, з трепетом дивилися фільми про Чапаєва чи Щорса,
— Якби не голодовка тридцять третього, якби не масові репресії, розстріли, — Гітлер не прийшов би до влади...
Батько запитав, чому Яків Єфремович так думає. Той достатньо логічно аналізував європейську ситуацію, розповів, що в німецьких газетах публікувалися фотографії померлих від голоду, вагони з репресованими, убогі хати, занедбані господарства. Часописи рясніли велетенськими заголовками: «Плоди комуністичного будівництва», «Новий світ більшовизму» і тому подібне. Громадська думка Заходу жахнулася, і виборці віддали голоси демагогу Шікльгруберу-Гітлеру. «З вогню — у полум’я!» — коментував директор. І додавав, що нашій країні доведеться воювати з Німеччиною. І війна та буде страшною. Він так і казав: «Війна буде страшна!» Чому він робив такі висновки, я не розумів, але згадую, що аж до початку герцю з гітлеризмом Яків Єфремович сумно пророкував жахливу руїну з-за божевільної політики Сталіна.
Так щоднини розчахувалися дитячі душі, годовані водночас різними потоками інформації: один потік — фіміам у школах або з трибун, інший — у повсякденному житті: в хатах, на вулиці, в колгоспах, на полі. Така духовна всеїдність, безумовно, вела до спустошеності, байдужості, тотального, нескінченного страху. Формувалася істота демонічного типу: все дозволено, якщо міліція або прокурор не бачить. Совість? На тому місці, де була совість, виріс... Не можна красти? А ми не крадемо, ми беремо, бо все
Вікові ідеали, традиції перемішувалися, рушилися на землю, як і хрести та бані з церков. Я тепер дуже гостро розумію автора «Слова о полку Ігоревім», читаючи фразу: «Див обрушився на землю». Справді, як могли інакше пращури сприйняти жахливу інверсію духовного життя, коли візантійці нещадно викорчовували прадавні вірування, коли
Урок Сталіна страшний. Та чи пішов він на користь народній свідомості? Будьмо гранично правдиві — ми вже не здатні тотожно засвоїти його. Протягом тисячоліть так багато втрачено вартостей, порушено такі глибоченні підвалини духу, що мільйони людей просто-таки не здатні
Урок Сталіна в тому, що мільйонні маси можуть бути зведеш до дикої юрми, до бидла, до зграї тіней зусиллями кількох злочинців, якщо вони зуміють
Проте що ж таке
Пращури, котрі творили слова, ототожнювали Слово й Сутність.
Але чи можна ладувати з рабськими душами? Нікчем веде лише інстинкт страху.
І чи може злочинний повелитель
Це неможливо. Контрреволюційна мафія — є результат багатовікового накопичення негативних якостей у сутності наших народів. Рік за роком, вік за віком тривав поєдинок між душами зла й добра. Глибини народної свідомості громадили Монблани чеснот, але й Еверести підлот. Чи існував у суспільному організмі той сепаратор, котрий концентрував би найкращі зерна щирості й чеснот, ладував їх, оберігав? Хтось скаже про ладуючу роль релігії, церкви. Але ж та роль була вельми риторична й проблематична. В храмі проголошувалося: «Не вбий!» Та коли держава вимагала убити — священики благословляли мільйонні маси на руїну, на кровопролиття; в храмі закликали: «Не можна служити Богові й Мамоні!» — проте «Мамона» була рідніша й ближча не лише неосвіченим гречкосіям, а й слугам Божим.
Отож не будемо показувати пальцем на недавні часи, гляньмо в глибину віків: уже там ми позбавилися суджених
Революція стихійно прагнула вернутися до судженого ладування народного життя. Проте сили руйнації та хаосу переважили. Героїчні душі, штурмуючи редути мороку, гинули у вихорах катаклізму. Лідер Великого Оновлення теж згас у перші роки практичного пошуку нової стежки, оточений заздрістю, підлістю і дворушністю лукавих псевдосоратників. Воістину, Революційний Див рухнув на землю! А під його уламками знову й знову гинули залишки ентузіастів, угноюючи вічну мерзлоту Півночі благородними тілами...
Про яке ж
І вічно стоїть переді мною жахливе запитання: якщо отакі космічні «ін’єкції» жорстокості та безумства, убивств і безжального маніпулювання долями народів, якщо феномени Гітлера й Сталіна не пробудили Землю до тверезої дії братання, пошуку спільного критерію буття, творчого повстання супроти засилля антикультури та мілітаризму — то де та
...
Та повернемося до моїх дитячих літ. Що найбільше запам’яталося в четвертому, п’ятому, шостому, сьомому класах?
Книги. Духовне джерело розуму й любові, що текло з вічності у вічність. Я поглинав той напій мудрості невпинно, невтомно, ігноруючи оцінки критиків чи вчителів. У мене була