Но ведь пусто за нами?
Лишь опока золы —
золотыми степями,
что вконец поросли
соляными столпами.
Затоптала сполна
неземная расплата
старые письмена,
новые письменята.
Гнев подсек у корней
всё, что жило веками.
К бликам древних огней
обращаются камни.
Свiтло в каменi
Ніби вчора криницю
засипало листям по саму цямрину —
а вже двері в біле не прочинити:
каменя хтось
прикотив під поріг?
Шелестіння, кроки... — горищем нипає?
Голка, загублена влітку в сіні,
знайшлась: у долоні стримить.
Причулось, напевно:
немає нікого... Для кого цієї днини
все, що під листям і снігом, згадувати,
пшеницю терти,
горіхи лущити,
празникову сорочку в скрині шукати?
Що там горіло, мак чи калина? —
попелище на піврукава.
Буде всміхатися легко,
буде в острах вертатися, як у дівоцтво,
всіх — малих і старих — поіменно скликати,
