ОТАК І ПИШУ
І
Як ви пишете?
З такими запитаннями частенько звертаються слухачі до всіх письменників мало не на всіх
літературних вечорах, де письменники читають прилюдно свої власні твори.
Звертаються з такими запитаннями вони й до мене.
— Як я пишу?
Колись, замолоду, на такі запитання відповідалося жартома так:
— А так пишу: беру папір, беру олівця, сідаю собі та й пишу собі...
Така відповідь, видимо, не зовсім задовольняє або, певніше, зовсім не задовольняє запитувачів, бо запитання не припиняються, а навпаки, їх, отаких запитів, дедалі більше; отже, зацікавлені хочуть, мабуть, щоб я про свою роботу розповів докладніше.
Давайте спробуємо.
Тільки зарані давайте умовимося, що в моїй оцій розповіді чи бесіді не буде ніякісіньких
рецептів про те, як писати фейлетони, гуморески чи взагалі художні твори, бо я дотримуюсь тієї думки, що навряд чи можна когось навчити писати ті чи інші художні твори, а от навчитися такі твори писати
можна.
Я розкажу вам, коли і як я почав писати гуморески та фейлетони, і, коли вдасться, — розкажу і
як я їх пишу.
II
Працювати в газеті я почав пізненько, тоді, як мені вже стукнуло тридцять з гаком літ.
Чому?
Я походжу із селян. Народився на Полтавщині. Батьки мої мали дуже багато дітей і дуже мало
грошей. Було це ще за царського часу. Систематичної освіти батьки дати мені не мали змоги. Закінчив
я сільську школу. А далі що? Про гімназію чи взагалі про якусь іншу середню освіту і мріяти годі. Що
робити? Хазяйнувати вдома — ні на чім і ні над чим. А батьки, проте, силкувалися будь-що, а
повиводити дітей «у люди». Десь батько дізнався, що він, як колишній солдат, мав право віддати сина
на «казьонний кошт» у військово-фельдшерську школу, а таких шкіл на Україні тоді була тільки одна
— в Києві.
Чому саме батьків привабила військово-фельдшерська школа, а приміром, не земська
фельдшерська, яка була ближче, в Полтаві?
У Полтаві треба було найняти для учня квартиру і т. д., а в Києві все це було «казьонне», хоч за
навчання потім треба було відслужити фельдшером у війську.
Закінчив я військово-фельдшерську школу. Працював фельдшером і далі вже вчився
самотужки, щоб скласти екстерном іспит за гімназію «на атестат зрілості»...
Для цього мені довелося затратити мало не десять років. Виходить, що середню освіту я дістав
уже тоді, коли мені підкочувалося під тридцять літ.
Виступаючи перед нашою радянською молоддю, я завжди говорю, що як їй, мовляв, тепер
«дуже трудно»: у неї тепер і семилітки, і десятилітки, і технікуми, і університети, і інститути, і заочні
вищі учбові заклади, і академії... Не знаєш, за що вхопитися...
Тепер тобі стукнуло двадцять три, — ти вже або інженер, або лікар, або педагог, або біолог, або
геолог, або, або, або та ще раз або...
А нам було «значно легше»: закінчив дві, три, а найбільше чотири зими освіти, хапайся за
батіжок і — «цабе, рябе, тр-р-р-р!». І то не на свої воли, а на куркульські або на поміщицькі!
Книжки читати я любив змалку, все думалося та гадалося, що то за люди такі є на світі, що
вміють вірша скласти чи книжку написати, але про те, щоб самому щось таке скласти,
