— У кінці додайте: «А через те давайте хліб і коні для Червоної Армії!»
Писалася передова про міжнародне становище, про культосвітню на селі роботу, все дно кінець
додавався обов'язково:
«А через те давайте хліб і коні для Червоної Армії».
— Та якось воно тут вроді...
— Нічого, нічого! Добра якась душа прочитає та, дивись, іще раз вивезе хліба на продпункт!
Друковане слово — воно своє робить!
Був і такий редактор.
— Товаришу редакторе! Коли буде передова?
— А газета хіба виходить? — запитує редактор.
— Не виходить, бо нема передової!
— А раз не виходить, так навіщо ж передова? За дванадцять років безперервної технічної
роботи в апараті редакційному було всього!
Проте з яким захопленням згадуються ці роки! Стінних газет тоді в наших редакціях не було. От
я взяв та й написав усмішку «для внутрішнього вжитку» про справи редакційні. Про всілякі такі
курйозні, більш-менш типові явища в редакційній нашій роботі, про чудернацькі вчинки різних
редакційних співробітників-диваків (а де ж їх, скажіть, нема?!). Сміху було, хоч лопатами вигортай! Але
це мене і згубило! Уже редактори почали:
— Ви вмієте, та не хочете!
— От на таку тему треба фейлетона! Розумієте, треба!
— Та не вийде в мене!
— А ви спробуйте! Про редакційні справи ж вийшло! Напишіть!
Почав писати.
Іноді виходило, іноді не виходило...
Згодом почало частіше «виходити», ніж «не виходити».
Почалося частіше братися за Гоголя, за Щедріна і за Чехова...
Читав, думав: «Чому смішно? Звідки сміх?»
Діставав словники, збірники приказок... і т. д., і т. ін.
І прислухався. Прислухався і в трамваях, і на базарах, і по ярмарках, і по поїздах, — чому
сміються, чого так весело?... І записував.
Чому я про все це пишу?
Ми ж з вами бесідуємо про те, як я починав свою роботу в українській сатирико-гумористичній
літературі. Я не можу вам сказати, чи всі так починають і чи взагалі так слід починати.
Я не маю сумніву в тому, що тепер, коли ми маємо інститути літератури, інститути та
факультети журналістики нашій молоді буде значно легше починати, ніж було нам.
Те, до чого доводилося доходити навпомацки, не маючи й отакусінького під собою теоретичного
грунту, те для наших молодих товаришів буде висвітлене у вишах.
Буде основа, на якій уже вишиватимуться візерунки.
А ми — самі снували, самі й вишивали.
IV
— Розмови розмовами, а як же все-таки пишуться фейлетони? Як?
А давайте я вас запитаю:
— Чому один письменник пише романи, другий — вірші, третій — драми, комедії і т. д., і т. ін.?
Є, розуміється, письменники, що можуть і те, й те, й те, а втім, один із жанрів у нього виходить
краще, ніж інший.
Пише, приміром, чудесні ліричні пісні поет-сатирик наш Сергій Воскрекасенко, але в сатиричних
своїх віршах він і сильніший, і плідніщий.