сказала:
— Щось оці діти задумали. У Емілії занадто дурний вигляд.
Емілія зовсім не вміла брехати. А коли вже почне в брехунівку заїздити, то завжди переборщить, і тоді відразу помітно, що бреше. Тому, коли вона відкрила рота, щоб відповісти, Кирпа їй не дозволила:
— Мовчи, Еміліє!.. Нічого ми не задумали, бабусю. Емілія просто дурненька, тому й вигляд такий.
Але тут за вікном почувся якийсь гомін, і в двері легенько постукали: тук-тук-тук…
— Хто б це? — здивувалася донна Бента і гукнула в кухню: — Настасіє, поглянь, хто там стукає…
Негритянка з’явилася з дерев’яною ложкою в руці, пішла відчиняти, але перш зазирнула в шпарку: хто завітав. Поглянула, та так і завмерла. Стоїть — і не рушить.
— Ну що там, чадо непутяще? — спитала донна Бента занепокоєно.
— Лишенько мені! — вигукнула негритянка. — Кінець світу, сеньйоро!
— Та що таке, голубонько, кажіть-бо!..
— Та весь двір забруднили, сеньйоро! Тут тобі і риби, і краби, і слимаки, і ще різний морський харч. Чи я сплю, чи що?.. — І тітонька Настасія ущипнула себе за руку, щоб перевірити.
— Адже я казала, що сьогодні має статися незвичайне, — сказала донна Бента, надіваючи окуляри.
Вона підійшла до дверей, відсторонила тітоньку Настасію і також почала зазирати в шпарку. Так, дивуватися було з чого: тут зібралося все морське царство.
— Що це значить? — суворо запитала вона, обернувшись до Кирпи.
— Нічого такого, бабусю! Це Принц Срібна Рибка зі своїми придворними приїхав до нас у гості. Він дуже хоче познайомитися з господинею Будиночка Жовтого Дятла.
Донна Бента запитливо поглянула на тітоньку Настасію, але добра негритянка стояла, роззявивши рота з подиву, і мовчала.
— Та вони всі добрі люди, — вела далі Кирпа. — Ну що станеться, коли вони проведуть у нас один вечір? Вони нічого не поламають…
— Але навіщо ж перетворювати будинок на зоологічний сад, Кирпо? Просто не знаю, до чого нас призведуть твої витівки!
— Не дозволяйте, сеньйоро! — втрутилася негритянка. — Не відчиняйте! То ж морські звірі, хто їх знає!
Кирпа засміялася:
— Та вони не кусаються, любонько! Вони всі дуже виховані…
Проте переконати негритянку було не так легко.
— Знаю, знаю, — буркотіла вона, — якось мене один краб так хапнув клешнею, що й зараз на пальці позначка залишилася… також був вихований… Не пускайте, сеньйоро, та й по всьому!
І заходилася зачиняти двері на засувку.
Побачивши, що ця засувка погрожує зіпсувати все свято, Педріньйо вийшов задніми дверима побалакати з Принцом.
— Добридень, Принце! Дуже радий особисто познайомитися. Дрібне ускладнення: бабуся й тітонька Настасія тремтять від страху. Дивачки. Гадають, ви кусаєтеся.
Принц чекав зовсім іншої зустрічі і зажурився:
— Тоді ми додому, — промовив він з гідністю. — Яке я маю право порушувати спокій такої шановної сеньйори?
— Та ні-бо, — сказав Педріньйо, — коли прийшли, то заходьте! У двері не впускають — лізьте у вікно… Зачекайте…
І він побіг шукати драбину…
Перший вліз у вікно лікар Слимак. Тітонька Настасія повернулася на шарудіння та як загорлає:
— Рятуйте, сеньйоро! Вони у вікно! Ви погляньте, хто тут: слимак в окулярах, от ще
Кирпа пояснила:
— Ви не бійтеся. Це лікар Слимак, видатний лікар. Він Емілію навчив розмовляти. У нього є пілюлі від усіх хвороб. Хто знає, може, він наше безхвосте курчатко від пиптя вилікує?
А поки вона говорила, у вікно влізли: Принц Срібна Рибка, майор Жаба, кравчиха Павучиха і, нарешті, сеньйорита Сардинка.
— І сардинка тут, сеньйоро, погляньте! — не вгавала тітонька Настасія. — Та ні, це справді — це кінець світу…
І, не витримавши більше, стара негритянка побігла до кухні бігцем, мов дівчинка, де тільки прудкість узялася…
Донна Бента, проте, скоро призвичаїлася до нових гостей і зайшла в довгу балачку з лікарем Слимаком щодо хвороби безхвостого курчатка. А тим часом Кирпа показувала своєму другові Принцу будинок і садок. Потім Принц поцікавився, де граф де Кукурудзо і маркіз де Рабіко, — він про них стільки чув, чому не вийшли до гостей.
— У графа прикрості,— сказала Кирпа, — він упав у відро з водою, і я його повісила просохнути. Він, бачте, звалився за книжкову полицю зі старими книжками з історії і всяких інших наук. Він пролежав там два тижні — ми його знайти не могли. І, коли його звідти дістали, виявилося, що бідолаха зовсім зацвів: чи тому, що кукурудза не терпить вологи, чи тому, що цих книжок начитався… А тітонька Настасія каже — тому, що граф учений: справжні вчені, каже вона, так і повинні бути брудні, бо митися їм ніколи, каже вона…
Про Рабіко Кирпа не стала розповідати докладно: обмежилася тим, що він дуже схуд, тому його замкнули в свинарнику і відгодовують.
— Дуже, либонь, симпатичний цей маркіз, — сказав Принц більше з люб’язності, ніж за переконанням, — а надто симпатична сеньйора маркіза.
— Так, я дуже люблю Емілію, — відповіла Кирпа, — і, по щирості сказати, шкодую, що вона одружилася з Рабіко… Вона його не поважає, це був, знаєте, шлюб з розрахунку. Заради титулу одружилась… Кепсько, звичайно, таж це і з людьми трапляється, а Емілія лише ганчір’яна лялька… Ось якби вона вийшла за такого, як кіт Фелікс! Бравий молодець і який відважний. Адже він, здається, служив у вас при дворі?
Принц Срібна Рибка здивувався:
— Кіт Фелікс? — перепитав він, насупившись. — Такого я не знаю.
— Хіба? Адже ви переказали через нього, що приїдете! — здивувалася, своєю чергою, Кирпа.
— Нічого подібного! Я переказав однією молоденькою сардинкою…
Кирпа затремтіла: вона пригадала, що, коли поцілувала кота в ніс, їй здалося, що від нього відгонить сардинками. «Ще виявиться, що він з’їв гінця разом із звісткою і з хвостом…» — подумала вона. Проте Принцові нічого не сказала.
Міс Сардин
…А тим часом у кухні йшла жвава розмова. Тітонька Настасія перестала боятися жителів підводного царства, дізнавшись, що вони не кусаються. Вона навіть дуже заприятелювала з сеньйоритою Сардинкою, або міс Сардин, як вона себе називала, запевняючи, що народилася в Сполучених Штатах і з місцевими, бразільськими, рибами нічого спільного не має. Як типова американка, міс Сардин трималася дуже впевнено і нецеремонно і любила скрізь пхати свого носа. Вона витворяла все, що їй заманеться, і прославилася на всю Країну Прозорих Вод своїми штуками. По-перше, вона спала не в ліжку, а в консервній бляшанці. «Я вправляюся на майбутнє,— відповідала вона з журною посмішкою на нескромні риб’ячі запитання з цього приводу. — Самі знаєте, яке у сардинок майбутнє…»
З тітонькою Настасією міс Сардин дуже заприятелювала. Вона чомусь відразу ж поткнулася на кухню і заглядала по всіх кутках з цікавістю старої плетухи. І без упину щось запитувала.
Мене дуже цікавить усе чуже, — сказала вона і питала, вказуючи на плиту: — Що це за чудовисько?
