шанобливо промовив чорний чаклун. — Сподіваюсь, ти не маєш претензій до свого нового тіла?
— Жодних претензій, — прихильно відповів Сідх. — Тіло справді чудове. До речі, вибач, що я тут хазяйнувала без тебе. Просто мені аж живіт судомило з голоду. Ти вже спорядив коней?
— Так, пані.
— От і добре. А зараз мені потрібна твоя допомога, Анґусе МакҐреґоре. Я маю поговорити з Господарем, але після втілення мій зв’язок з Нижнім Світом ще не до кінця відновився. Тому я хочу скористатися твоїм зв’язком.
— Я до твоїх послуг, пані. Господар попереджав, що тобі це знадобиться. Він чекає на розмову з тобою.
— Тоді до справи. Сідай.
МакҐреґор улаштувався за столом навпроти Сідха, заплющив очі й став занурюватися в транс, звільняючись від сторонніх думок. За якусь хвилину його тіло обм’якло, голова безвільно впала на груди, але вже наступної секунди знову піднялася з такою неприродною механічністю, немов хтось потягнув її вгору на невидимих нитках. Очі чорного чаклуна розплющились і вп’ялися в Сідха жорским, пронизливим поглядом.
— Радий тебе бачити в доброму здоров’ї, Віші, — рівним, безбарвним голосом мовив він. — Між іншим, ти маєш чарівний вигляд.
Сідх тут-таки скочив, скинув берет і низько вклонився.
— Вітаю тебе, мій пане!
Веліал, що тимчасово опанував свідомість МакҐреґора, недбало махнув рукою.
— Сідай, Віші, не стій. Як почуваєшся?
— Дуже добре, мій пане, — вмостившись на краєчку стільця, відповів Сідх. — За всіма ознаками, втілення відбулося успішно.
Веліал кивнув:
— На щастя, все обійшлося. Щоправда, тіло трохи застаре, але твій дух виявився досить сильним, щоб узяти його під контроль.
— Застаре тіло, мій пане? — перепитав здивований Сідх. — Ти хочеш сказати, що для цього придатні лише дитячі тіла?
— Атож. Наші перші спроби зазнали невдачі саме через те, що ми використовували тіла дорослих чоловіків та жінок. Згодом ми встановили, що для успішного втілення потрібні зовсім юні тіла, які ще не досягли пори статевого дозрівання. Таким було тіло меншої дочки барона фон Гаршвіца. А зі старшими тілами, на зразок твого теперішнього, що якраз перебуває в процесі дозрівання, існує велика ймовірність відторгнення. Та коли цей йолоп МакҐреґор дозволив Ребеці вистрибнути у вікно, я вирішив піти на ризик. У разі невдачі просто відрядив би його за новим тілом, і єдине, що ми втратили б, це кілька годин, згаяних на проведення ритуалу. А так ми виграли кілька днів, необхідних для пошуків тіла, і чотири роки різниці у віці. Гадаю, остання обставина для тебе важить чимало.
— Твоя правда, мій пане, — визнав Сідх. — Я оце думав, що, зрештою, воно й непогано — почати нове життя у ще незрілому тілі. Але дев’ятирічне було б занадто… Проте, — поквапився додати він, — я призвичаївся б і до нього.
— А що з твоєю маґією?
— Ніби все гаразд. Внутрішні ресурси під контролем, до зовнішніх також маю доступ, хоча й неповний.
— З часом це має владнатися. Як свідчить досвід попередніх утілень, цілковите відновлення зв’язку з Нижнім Світом відбувається протягом тижня. У твоєму випадку через старший вік тіла процес може затягтися, та це не біда. Якщо знадобиться, вдруге пройдеш Чорне Причастя — але тільки після того, як знайдеш дівчину… До речі, ти вже відчуваєш її перстень?
— Слабко, але відчуваю. Він дуже далеко, так далеко, що не можу визначити точний напрямок. Знаю лише, що перстень знаходиться десь у районі Основи.
— Ага, — сказав Веліал. — Так я й думав. Я від самого початку припускав, що Сандру можуть перееховувати на Основі.
— В такому разі, — обережно мовив Сідх, — чому ти обрав для мого втілення Торнінський архіпелаґ? Якщо я правильно зорієнтувався, звідси до Маґістралі близько півмісяця шляху, а потім іще три тижні добиратися до Основи. Чи тут поблизу є Інфернальний Тунель?
— Тунель є, — відповів Веліал. — Він веде до знайомого тобі Нуйона, але ним ти не підеш з міркувань безпеки. Обираючи місце для твого втілення, я виходив з того, що Сандру можуть переховувати або на Основі, або в межах Золотого Кола, або на одній з Маґістральних Граней — тобто там, де через велику кількість населення легко сховатися. Тому я зупинився на Торнінському архіпелазі, що розташований на півдорозі між Імперією та Основою і не надто далеко від Маґістралі. — Тут Господар підняв пальця догори. — Але не на самій Маґістралі. Ти потребував тіла з досить сильними чаклунськими здібностями, щоб міг повною мірою залучити доступні тобі ресурси Нижнього Світу. Звичайна дівчина-відунка для цих цілей не годилася, а зникнення неповнолітніх чаклунів з проміжним даром, не кажучи вже про домінантний, завжди викликає великий переполох. Зараз дітей барона фон Гаршвіца активно шукають по всьому Торнінському архіпелаґу, а якби викрадення сталося поблизу Маґістралі, то пошуки велися б і там. А це нам геть не потрібно. Тому я вирішив не заощаджувати час, наражаючи тебе на зайвий ризик. З цієї ж причини тобі не можна користуватися тутешнім тунелем, бо його вхід знаходиться на густонаселеній Грані Ерендаль, в середмісті Бльомстада — другого за величиною її міста. Та й до Ерендаля звідси тиждень шляху, а отже, ти виграєш щонайбільше днів вісім. Це того не варте.
— Авжеж, мій пане, — погодився Сідх. — Ти мудро все вирішив.
— Коли ти будеш готовий до подорожі?
— Я вже готовий, мій пане. Ти подарував мені міцне та здорове тіло, дякую тобі уклінно. Правда, воно трохи охляло в підземеллі, сьогодні я зможу проїхати лише кілька годин, але вже завтра, після нічного відпочинку, остаточно повернуся до норми.
— От і добре. Йди на поклик персня, і він приведе тебе до Сандри. Сподіваюся, незабаром зв’язок цілком відновиться. А доки цього не сталося, на місці кожної ночівлі відкривай інфернальний канал третього рівня. Тоді я знатиму, де ти перебуваєш, і в разі потреби зможу надіслати до тебе Чорного Емісара.
— А чи не краще взяти з собою МакҐреґора? — запропонував Сідх. — Він може стати у пригоді, коли пошуки Сандри приведуть мене на населену Грань. Скажімо, на ту ж Основу.
— Ні, Віші, це невдала ідея. Він забагато знає, йому не місце на Гранях. Якщо тобі знадобиться помічник, я надішлю іншого, який вважатиме тебе просто дуже юною відьмою. Все ясно?
— Так, мій пане.
— Тоді вирушай, Віші. Щасти тобі.
Сідх не встиг схопитися на ноги, щоб відважити прощальний уклін, як Веліал уже полишив свідомість МакҐреґора. Позбувшись контролю, тіло чорного мага почало було сповзати зі стільця. Сідх хутко підступив до нього, притримав за плече й наклав чари покори. Потім запитав:
— Ти чуєш мене, МакҐреґоре?
— Так, милостива пані.
— Тепер говори правду і лише правду. Ти або твої товариші чинили наругу над моїм тілом?
— Ми поводилися з ним недбало, — слухняно відповів чорний чаклун. — Кинули до підземелля, годували раз на день… Але якщо ти питаєш, чи хтось ґвалтував дівчину, то ні. Її незайманість багато важила для жертвопринесення.
— Раз так, то ти помреш легкою смертю, — промовив Сідх і взяв зі столу ніж із довгим гострим лезом. — Ти добре прислужився нашому Господареві, і він винагородить тебе за це. Але ніхто на Гранях не повинен знати, хто я і звідки.
З цими словами він устромив ножа в серце МакҐреґора. Той з тихим стогоном упав на підлогу, дриґнувся кілька разів і завмер. Сідх ще хвилину зачекав, відтак схилився над ним і перевірив його життєві функції. Переконавшись, що МакҐреґор мертвий, він відчепив від його пояса в’язку ключів і подався нагору збирати свої речі в дорогу.
