Коли дивишся в безодню

— Вивчивши всі обставини справи, — вела далі вона, — члени комісії дійшли висновку, що княжич Володислав, у чиїй смерті вони не сумнівалися, справді був імовірним месією або, в крайньому разі, пророком, якому Вишній Світ не зміг забезпечити надійного захисту. А от патріарх Нікодим, ознайомившись зі звітом, відмовився вірити в смерть Володислава — він був певен, що хлопця просто викрали і, загалом, здогадувався про особу викрадача.

— Невже Метр?

— Атож, саме він. — Сандра лягла на бік, обличчям до Кристини, і підперла голову рукою. — Тут от яка ситуація. Виявляється, засновник несторіанської гілки християнства, константинопольський патріарх Несторій, залишив для своїх послідовників таємне послання, в якому передрікав, що наприкінці другого тисячоліття в світ зений прийде новий Син Божий, але певні сили, не конче ворожі людству — Несторій це особливо підкреслював, — вирішать використати його в своїх цілях і намагатимуться перешкодити здійсненю його вищого призначення. Патріарха Нікодима дуже насторожила та обставина, що розслідуванням подій на Істрі займався мій хрещений, Рівал де Каерден, відомий своєю наближеністю до Метра. А остаточно він переконався, що тут не все чисто, коли ознайомився зі звітом дядька Рівала. Там не згадувалося дуже важливе свідчення одного з уцілілих слуг, який стверджував, буцімто ще на самому початку Прориву замок залишив якийсь чоловік, що тримав у руках невеликий згорток, схожий на сповите немовля. Йому, втім, ніхто не повірив — після тих подій він збожеволів, та й у замку було знайдено розтерзане тіло двомісячної дитини. Проте дядько Рівал мусив долучити це свідчення до свого звіту — якщо тільки не хотів щось приховати. Коротше, найсвятіший Нікодим ствердився на думці, що княжич Володислав вижив, але його десь ховають, щоб перешкодити його призначенню. У міру скромних сил своєї Церкви він організував пошуки, які ні до чого не призвели. А через сім років, коли Нікодим умер, Священний Синод виконав його останню волю й обрав новим патріархом Іларія, який, ознайомившись із пророцтвом Несторія та таємним заповітом свого попередника, продовжив шукати Володислава — проте марно…

— Стривай, Сандро, — зупинила її Кристина. — Я, звичайно, зрозуміла, що княжич Володислав — це принц Владислав. Та якщо він новий месія… о Бже, це просто в голові не вкладається!… Якщо він новий Спаситель, то як можна перешкодити його призначенню? Адже він уже прийшов у наш світ.

— Не знаю, Кристі. Я намагалась узгодити це з тим, у що мене змалку привчали вірити, але нічого не вийшло. Часом я шкодую, що не стала, як дядько Рівал або мій брат Маркеджані, прибічницею ґностицизма — це дуже гнучка доктрина, здадна включити в себе все, що не суперечить дуалізмові Добра та Зла. А для несторіанців ніякого парадоксу тут немає, бо за їхнім ученням Ісус народився людиною і лише згодом прийняв божественну природу. Для них Син Божий і Спаситель — аж ніяк не одне й те саме.

— Отже, вони вважають, що Метр якимсь чином завадив Владиславу оволодіти божественною сутністю свого небесного Отця?

— Саме так.

Сандра підвелася й стала вдягатися. Кристина продовжувала лежати, лише перекинулася горілиць і, заклавши за голову руки, спрямувала погляд у небо.Тепер вона розуміла, щo змусило Сандру втекти з-під опіки Інквізиції. Насправді вона ховалася від Владислава. Так само вчинила й Інґа, коли довідалася про його походження. Вона просто злякалася — злякалася того, що її чоловік дійсно Син Божий…

— Неймовірна історія, — задумливо мовила Кристина. — І якщо це правда, то що буде з Владиславом? Він таки стане Спасителем?

Сандра надягла сукню й зав’язала на талії пасок. Потім видобула із сумки блузку з короткою спідницею, білизну та легкі туфельки й поклала їх біля Кристини.

— Несторіанці вважають, що ні, — відповіла вона, присівши на ковдру. — Вони переконані, що Метр добився свого, і тепер Владислав став його інструментом у досягненні якоїсь невідомої нам мети. У своєму пророцтві Несторій передбачав такий розвиток подій. І напророчив, що в такому разі Син Божий породить Сина Людського, який успадкує божественну природу свого батька і стане істинним Спасителем. — Сандра несподівано схлипнула і вся знітилася. — Тільки уяви собі: мій син, мій малюк…

Кристина підвелася, сіла поруч із подругою й обняла її за плечі. Вона хотіла якось утішити її, але не могла дібрати потрібних слів, тому просто обіймала й гладила трохи вологе волосся.

Нарешті Сандра відсунулася й рішуче розпростала плечі.

— Усе гаразд, Кристі. Це хвилинна слабкість. Я мала вдосталь часу, щоб змиритися з цим, і вже змирилася… майже змирилася. Щодня я молю Бога — того Бога, в якого продовжую вірити, — щоб мій Маріо виявився звичайним хлопчиком. Та якщо він таки стане тим, кого вже зараз бачать у ньому несторіанці, я все одно любитиму його — не як месію, не як Спасителя, а як свого сина.

Якийсь час по тому вони мовчали. Кристина неквапно вдяглася, ретельно розчесала волосся, а тоді промовила:

— У всьому цьому є один позитивний момент. Тепер ти можеш не боятися претензій темних сил на Маріо. Він не на їхні зуби.

— Атож. Найсвятіший Іларій пояснив мені, що Веліал блефував. Йому потрібна була не душа, а життя мого сина. Під час Прориву на Аґрісі він здогадався, хто такий Владислав, і зрозумів, що не зможе знищити його, поки в ньому є небесна сутність. Тому й наказав мені зачати дитину, яка перебере на себе цю сутність і зробить Владислава вразливішим.

— А потім збирався знищити тебе з малюком?

— Принаймні так вважає патріарх. Він переконаний, що Веліал сам себе перехитрив, намагаючись убити відразу двох зайців — одночасно впоратися і з сином, і з батьком. Але до народження дитини чіпати Владислава не було сенсу. На щастя, його підвела жадібність. От якби він наказав мені втекти і десь сховатися, щоб дочекатись пологів… — Сандра здригнулася всім тілом. — Це й стало головною причиною, чому я погодилася на пропозицію патріарха. Я ще могла довірити Інквізиції вберігати мого сина від його призначення Нижньому Світові, така задача їй під силу. Але захистити від замахів… Ні, це неможливо! Серед інквізиторів є аґенти темних сил, і деякі з них обіймають досить високі посади. Той же Віштванатан Сідх майже тридцять років перебував у лавах Інквізиції, дослужився до віце-прецептора і був викритий лише випадково. А ось зовсім свіжий приклад: лейтенант Ларсон, що вже після моєї втечі отримав призначення в почет Владислава та Інґи, виявився зрадником.

— Свен Ларсон? — промовила приголомшена Кристина. — Ларсон зрадник?!

— Ти його знаєш?

— Певна річ! Були навіть розмови, що згодом дядечко Ференц збирався поставити його на місце Дай Чженя.

— Ну от бачиш! Виходить, він був поза підозрами… та що там — ні в кого не викликав ні найменших сумнівів, і якби я залишилась у палаці, йому б не склало труднощів убити мого сина.

Кристина розгублено похитала головою:

— Я просто не можу повірити! Ларсон здавався таким надійний, таким правильним… А він точно зрадник?

— Наскільки мені відомо, так. Коли на Істрі виявили мої сліди, Ларсон, мабуть, надто поквапився доповісти про знахідку своєму господареві і на цьому спалився.

— Його вже стратили?

— За моєю інформацією, йому вдалося втекти. Хоч, може, його і вбили, але приховали це. Керівництво ордену намагається зам’яти цю історію, тож чимало в ній залишилося нез’ясованим. Скажімо, мені хотілося б знати, як вони виявили мої сліди на Істрі. Ми ж провели там лише кілька днів і були вкрай обережні. Щоправда, я утнула одну дурницю — викинула в озеро перстень Бодуена. Проте мені важко повірити, що його могли там знайти, такі амулети не дають ніякого характерного випромінення.

— А що ти робила на Істрі?

— Народжувала. Це була патріархова ідея: він вважав, що мій син конче має з’явитися на світ на рідній землі свого батька. Його арґументи не здались мені переконливими, проте я не стала заперечувати.

— І там, на Істрі, над тобою провели екзорцизм?

— Збирались, але не встигли. Його провів сам Маріо.

— Як це?

Сандра знизала плечима.