„нитками“, щоб, з одного боку, забезпечити вільний доступ повітря, а з іншого — надійно перекрити шлях навіть для найдрібніших паразитів.
Закінчивши з вивченням купола, я зосередив свою увагу на зоряному небі, яке тут, на відміну від Аґріса та Ланс-Оелі, було геть не схожим на земне. Мене змалку заворожували зорі, підлітком я захоплювався астрономією і при ясній погоді полюбляв дивитися в нічне небо, думав про нескінченний Всесвіт і незчисленні світи, розділені величезними космічними відстанями. Якісь три місяці тому я переконався, що за іншими світами далеко в космос ходити не треба, що вони розташовані тут-таки поруч — адже кожна Грань фактично була аналоґом Землі в іншому вимірі, — проте зоряне небо й далі вабило мене. Як я вже знав з прочитаних у Кер-Маґні книжок, ще жодному чаклуну не вдавалося досягти бодай найближчої зорі, а вчора Сідх підтвердив це і зазначив, що Космос як був, так і залишається для нас terra incognita, і нікому з людей невідомо, чи існує за межами Землі та її віповідників на Гранях розумне життя. Можливо, про це знали Великі, але вони не були людьми…
Раптом за моєю спиною почувся тихий шурхіт. Я рвучко озирнувся й побачив Сандру, що саме вибиралася з фургону. Всміхнувшись, вона легко скочила на землю й підійшла до мене. На ній був синій шерстяний костюм, на зразок спортивного, який щільно облягав витончену фігуру, скуйовджене волосся приємно пом’якшувало її красу, а у великих карих очах танцювали червоні відблиски вогню.
— Можна, я побуду з тобою? — запитала вона. — Щось не спиться.
— Прошу, — відповів я, навіть не приховуючи своєї егоїстичної радості. Сандрине безсоння стало для мене справжнім подарунком: сама її поява враз розвіяла мою нудьгу і значно поліпшила мій настрій. Подальше чергування вже не здавалося мені таким нестерпним.
Я поспіхом прибрав з сусіднього розкладного стільця пачку сигарет, запальничку та чашку з уже холодним чаєм. Сандра подякувала й присіла поруч зі мною, ледь не торкаючись коліном до моєї ноги.
Мабуть, більшість чоловіків на моєму місці почували б неабияке хвилювання і навіть певний дискомфорт від близькості такої блискучої красуні. А мені в її товаристві було приємно та затишно. За півтора дні нашого знайомства я пройнявся до Сандри щирою симпатією, і що далі, то дужче вона приваблювала мене — та аж ніяк не в сексуальному плані. Ця чарівна дівчина з Граней пробуджувала в мені те особливе почуття, яке зазвичай називають братерською любов’ю і яке досі я не мав на кого звернути.
Так склалося, що я зріс єдиною дитиною в сім’ї, без братів та сестер, і від того почувався неповноцінним. Ще змалку, відколи себе пам’ятаю, мріяв про братика чи сестричку, особливо про сестричку — це було моє заповітне бажання, що згодом перетворилося на нав’язливу ідею. Десь років у чотирнадцять, остаточно збагнувши, що рідної сестри в мене не буде, я став шукати для неї заміну. Кілька разів ніби знаходив дівчат, що відповідали моїм уявленням про сестру, але потім переконувався, що з тих чи інших причин вони не годяться на цю роль. Навіть Інна не годилася — вона була моєю принцесою, а не втраченою сестрою. Я не міг і не хотів бачити в ній сестру, я покохав її як жінку, і вона стала моєю дружиною. А от місце сестри й надалі залишалося вакантним — і тепер я приміряв на нього Сандру. Поки все, геть усе свідчило про те, що вона є саме та омріяна мною сестра, яку я так довго шукав…
— Я думала, ти запитаєш, від чого в мене безсоння, — за хвилю озвалася Сандра. — Але не запитав.
— Не хотів бути нав’язливим, — пояснив я. — Можливо, це щось особисте.
— Ач який делікатний, — мовила вона з неприхованою іронією. — Тоді сама скажу: я не змогла заснути, бо зла на вас через те, що усунули мене від чергувань. Врешті я вирішила, що все одно чергуватиму. Як і всі ви, раз на три ночі. Сьогодні пробуду з тобою до кінця твоєї вахти, потім іще годину — з бароном Сімічем. Це справа принципу. Ви дуже образили мене тим голосуванням.
— Вибач, — сказав я, — але так було треба. Ти ж сама бачиш, як стомлює Інну дорога. Не можна було дозволити, щоб вона ще й чергувала вночі.
— Це я розумію. Інну справді не можна допускати до чергувань, поки вона не пересяде в нормальне сідло. Але я тут до чого?
— Як кажуть у нас на Основі, ти просто потрапила під роздачу, — пояснив я. — Ми не могли вчинити інакше. Якби ми усунули від чергувань одну лише Інну, це б не тільки образило її, а ще й принизило. Мабуть, тоді б вона швиденько пересіла в чоловіче сідло — але я не хочу добитися цього такою ціною.
Сандра похитала головою.
— Дивна вона дівчина. Така розумна — і водночас поводиться, мов мала дитина, якій до рук потрапила нова гарна цяцька. Сама я терпіти не можу усі ці розкішні довгі сукні з тими дурними нижніми спідницями.
— Сподіваюся, це скоро минеться, — сказав я. — Хоча для Інни таке вбрання не просто гарна цяцька, а символ здійснення її дитячих мрій. Дівчинкою вона марила тим, як стане казковою принцесою, зустріне свого принца… — Я замовк і почервонів.
— І таки зустріла принца, — підхопила Сандра з лагідною усмішкою. — А сама стала принцесою.
Я скрушно зітхнув:
— От тільки наша казка виявилась аж ніяк не доброю, радше страшною. Правда, якийсь час ми провели в ідилії, на Ланс-Оелі, а щойно вибралися в реальний світ, довкола нас полилася кров, почали гинути люди… — Я трохи помовчав. — Сандро, скажи, тільки чесно. Як ти гадаєш, Прорив на Аґрісі стався з нашої вини?
Вона спрямувала на мене задумливий погляд.
— Я б висловилася інакше: ви виступили каталізатором цих подій. Ваша поява дала поштовх до Прориву, але вона не була єдиним визначальним фактором. Якби ви обрали для виходу з Колодязя іншу, більш-менш стійку Грань, нічого б такого не трапилося. А Аґріс ще задовго до вас став уразливим зусиллями Женеса де Фарамона. Маю на увазі не лише ці Нічиї Літа, а й попередні. Понад тисячу років він готував Аґріс у жертву Нижньому Світові.
— А ми мало не посприяли закланню, — похмуро підсумував я. — Хоч так, хоч сяк, а це наша провина.
— Ну, не кажи, — палко заперечила Сандра. — Зрештою, ви врятували Грань від загибелі й повернули їй колишню стійкість. Тепер, навіть після відновлення всіх інфернальних каналів, Аґрісові не загрожуватиме глобальний Прорив.
— Поки не з’явиться новий Женес, — зауважив я.
— Коли він з’явиться, то муситиме розпочинати з чистого аркуша. А це вже не ваш клопіт. Ви з Інною зробили все, що могли… ні, не так — ви зробили все, що можна було зробити для Аґріса. Нехай своєю появою ви й спровокували Прорив — але ж і зупинили його! З вами або без вас, Женес рано чи пізно спробував би здійснити жертвопринесення, яке так довго й наполегливо готував. А якби не ви, хтозна, чим би все закінчилося. Найпевніше, знищенням Грані. Як ви самі бачили, дядько Рівал не зміг самотужки здолати Женеса.
Сандра спохмурніла на згадку про свого хрещеного. А я, подумавши над її словами, промовив:
— От одного я не збагну. Якщо давно було відомо про дії Женеса на Аґрісі, то чим можна пояснити бездіяльність Інквізиції? Адже це її прямий обов’язок — боротися з лихими чаклунами. А проти Женеса виступив один лише Рівал де Каерден. Хіба це правильно? Я дуже сумніваюся, що Женес був якимсь дрібним паскудником, не вартим вашої уваги.
— Авжеж ні. Насправді Женес де Фарамон був наймогутнішим чорним чаклуном сучасності. До того, як ви вбили його, він був живою леґендою для всіх прибічників Нижнього Світу. А тепер, ясна річ, став мертвою леґендою.
Я розгублено труснув головою.
— Тоді я
— У тім-то й річ, — сказала Сандра. — Все впирається в Метра.
— Будь ласка, поясни.
— Ну, передовсім, Аґріс не єдина Грань, яка привертала пильну увагу Метра. Таких Граней дуже багато, і в кожної був свій Бодуен, котрого Метр благословляв на боротьбу з місцевим Женесом. Імена були
