На байдарці - за снагою

поплатившись за це кількома підпалинами. А макарони, хоч раз підмочені, надалі можуть вживатися лише у великий голод або при такому ж великому ентузіазмі.

Ось чому з тільки-но процитованого правила випливає інше: усі харчі мають бути загорнутими в надійну поліетиленову упаковку. Виняток з цього правила можна зробити лише для сала та олії. Але, щоб не переобтяжувати пам'ять, запакуйте у мішечки і ці жири.

Друге правило зберігання закуплених продуктів, що транспортуються, випливає з загальновідомого закону: все, що може розбитися, - розіб'ється. Тому олію, сухе вино на випадок святкування іменин та інших радісних подій, спирт для аптечки і рідину від комарів запаковуйте в поліетиленову тару.

Одне невеличке, але важливе зауваження щодо олії. Справа в тому, що фляга з цим цінним продуктом тектиме. Навіть якщо ви, старанно крекчучи, закрутите пробку поліетиленової фляги, олія просочиться через неї так само неминуче, як день зміняє ніч. Вихід лише один: залити пробку парафіном. Засіб не дуже надійний, але все ж таки якусь підстраховку ви маєте. І не тому, що олія не витече, ні. Просто, коли раптом виявите, що фляга порожня, то зможете смажити рибу на парафіні. Якщо ж хто-небудь з туристів-гумористів помітить, що риба відгонить церковними свічками, це означає: Адмірал не спромігся дати екіпажам належного навантаження або Кок виявився не на висоті.

ДОСТАВКА ДО РІЧКИ І ПОВЕРНЕННЯ

Передусім, звичайно, про доставку. Цей процес складається з кількох етапів і кожен заслуговує, щоб про нього згадали.

Етап перший: квитки. Власне кажучи, більш точна назва цього етапу звучить загадково-елегійно і може бути використана як назва для будь-якого з нових творів Франсуази Саган: «Квитки в липні». Але якщо бути вже точними, то слід сказати: «Залізничні квитки в липні». А це вже не Ф. Саган. Це вже Г. Горін або Сем. Нариньяні. А якщо висловлюватися ще точніше, то назва цього етапу звучить по-бухгалтерському нудно: «Одинадцять залізничних квитків у липні до станції Шамари: дев'ять дорослих, два дитячі, плацкартні» на поїзд № 113». Втім, нудним це може здатися лише безвідповідальним естетам, а для того, хто хоч би раз у житті ковтнув залізнично-квиткової лірики, звучить більш ніж благозвучно і, головне, багатозначно.

На зборах, що передують виїзду, вибирають Експедитора, який віднині має займатися всіма проблемами, що стосуються доставки групи до води і в зворотному напрямку. Експедитор приймає покладений на нього сан безтурботно і навіть з відчуттям задоволення. По-перше, він завжди любив що- небудь і кого-небудь організовувати. По-друге, погодьтесь, купувати квитки значно благородніше, ніж бігати по магазинах у пошуках кураги, без якої Кок не хоче, бачте, їхати. По-третє, Експедитор знає одну таємницю, яка вирішує проблему квитків так просто, як купівлю сірників: вчора він роздобув телефонні координати бюро замовлень залізничної станції і тепер погордливо дивиться на плебеїв, для яких дістати квитки - проблема. По-четверте, у Експедитора є дядько Сєва, який може все. І цей потужний резерв наповнює серце Експедитора впевненістю.

Рівно за десять днів до від'їзду Експедитор, повернувшись з роботи, недбало кидає дружині:

- Наталочко, підігрій обід, я накривати на стіл, вибач, не можу. Мені треба з приводу квитків дзеленькнути.

Розігрітий борщ давно захолонув, а Експедитор, дмухаючи на почервонілий палець з ознаками майбутнього пухиря, продовжує розлючено набирати номер бюро замовлень і чує у відповідь монотонні, але зовсім не заколисуючі короткі гудки. О пів на восьму, коли більша частина конкурентів відпадає (по телебаченню транслюють матч з командою Нікарагуа), страждалець нарешті проривається в невловиме бюро.

- На шосте липня, поїзд 113-й до Шамар! - випалює зраділий до нестями Експедитор.

- На 113-й квитків нема, - радісно повідомляє йому невидима красуня з бюро. - Беріть на 115-й.

- А коли він прибуває до Шамар?

- Бюро довідок не дає...

- Давайте на 115-й!

- Є лише загальні...

- А купейних немає? - нерозумно запитує Експедитор.

- Будете брати чи ні?

- Буду!!!

- Скільки квитків?

- Одинадцять!

- Товаришу! Покиньте жарти! Я на роботі!

- Правда, одинадцять!

- Ту-ту-ту...

Так завершується ваша, прямо скажемо, безвідповідальна спроба видурити у бюро замовлень 11 (одинадцять) квитків на поїзд у липні.

Не будемо давати рецептів, як роздобути жадані 11 квитків. Кожен у даному випадку звертається за допомогою до своєї кмітливості й чинить згідно зі своїми можливостями.

Повинні попередити, що метод, рекомендований у розділі «Карти», тут не проходить, бо в липні на залізничних касирш не могла б вплинути навіть дружна компанія у складі Грегорі Пека, Вячеслава Тихонова і Юрія Нікуліна.

У даному випадку ефективним може бути лише масований наліт на залізничні каси з декількох боків. Першу групу «джентльменів удачі» очолює пресловутий дядько Сєва (5 квитків). Друга група воює під керівництвом голови місцевкому, якого пощастило вмовити ціною улесливості, замішаної на сльозах (4 квитки). Ще два квитки беруть у день від'їзду, як-то кажуть, атакою з ходу.

Етап другий: квартира - під'їзд. Під час упакування відібраних для походу речей ви зіткнетесь із загадковим явищем: зібрані й щільно запаковані речі мають набагато більший об'єм, ніж сума об'ємів кожного з предметів окремо. Це заводить пакуючих у стан глибокої прострації і байдужого ставлення до життя. Ось чому дуже важливо, щоб Експедитор був зовсім звільнений від усіх маніпуляцій з упакуванням, бо невдовзі йому доведеться виявити шалену енергію і нелюдську кмітливість - якості, що, як відомо, ніяк не межують з розчаруванням у житті. Ні, великих прикростей багажні тюки не завдають. Як і належить, лише три з них не пролазять у двері, а два, що були зв'язані особливо сумлінно, розсипаються вже при першій спробі підняти їх на плечі. Але все це дрібниці, бо попереду неминуче чекають на вас дві основні неприємності другого етапу.

Перша з них звалюється на вас біля ліфта. Після третього рейсу у щільно напханому ліфті* на майданчику шостого поверху наскакуєте на пенсіонера Вилицюватого, який, розбуркуючи себе войовничими криками, піднімає на вас руку з накачаним «козлом» біцепсом. Ви ще не встигаєте вибачитись за затримку ліфта, як на допомогу Вилицюватому з дев'ятого поверху скочується матуся, штовхаючи поперед себе колісницю-колиску з голосистим немовлям.

Ще 62 клунки, що лишилися, стягаєте без допомоги ліфта. І в той самий момент, коли всі тюки вишикувались біля під'їзду, ваш сусіда з 74-ї квартири під'їздить на критому фургоні з повним комплектом югославських меблів. Відсунути ваші речі неможливо. І тому вам доводиться перетягувати сусідські меблі (вантажники, уздрівши барикади, розвернулися і поїхали разом із задатком) на руках, заклякнувши від думки, що в такий спосіб перетягування і при вашій вантажницькій кваліфікації поставити подряпину - дуже просто. Але все минає благополучно.

Етап третій: під'їзд - вокзал. Якщо описати, навіть стисло, всі пригоди, які доводиться переживати на цьому етапі, то вийде таке чималеньке оповідання, що прочитати його не подужає найтерплячіший читач. І навіть найурівноваженіший з них ще до середини цієї розповіді зайдеться плачем. Тому обмежимось коротким аналізом основних моментів. Передусім ви приймаєте рішення, яке виявляється помилковим. Ви замовляєте вантажне таксі. Точніше, ви намагаєтесь замовити вантажне таксі. Бо по телефону замовлення на цей транспорт не приймаються. А коли ви розшукали диспетчерську, що відає