Незабаром ви переконуєтесь, що автор опису був взутий, напевно, у семимильні чоботи, бо посланий у розвідку член екіпажу повертається вкрай змучений тільки через дві години. З його слів дізнаємось, що до річки він так і не дійшов. Розвідника беруть на перехресний допит, лейтмотивом якого є бажання з'ясувати, де він все ж таки вештався і чи смакував йому гуляш у станційній їдальні. Вивідувач твердо стоїть на своєму і виставляє як доказ черевики, на які налипла густа глина.
Переконатися в правдивості даних розвідника досить легко. Дві-три бесіди з аборигенами - і картина, описана першопрохідцем вашої групи, набирає конкретних обрисів: до річки 8 кілометрів, з них 6 - дорогою, а решта 2 - «так».
Через дві години по тому ви, ледве домовившись з власником підводи, запряженої кобилою, плентаєтесь дорогою, що хапає в глиняні обійми колеса екіпажу, і тоскно думаєте: якщо це дорога, то що ж на вас чекає протягом двох кілометрів, що називаються «так»?!
Останні метри на шляху до річки ви продираєтесь крізь чагарники навпростець. І саме в той момент, коли вам хочеться, кинувши багатопудові тюки на землю, повернутися на станцію і найпершим поїздом заїхати якомога далі, ви виходите на берег річки. І - ай!.. завмираєте, забуваючи навіть спустити на пісок тюк. Заради одного цього пейзажу варто було загравати з начальством залізниці, плазувати перед суворими сусідами по купе, тремтіти від страху, вивантажуючи з космічною швидкістю своє майно, і тягти через тайгу на витягнутих руках, ніби мале дитя, байдарку. Ще й як варто!
А подорож тільки починається! Живемо, хлопці!
Заповідь перша: речі та спорядження можуть бути зібрані як завгодно - з будь-якою швидкістю і недбайливістю (краще, щоб ступінь першої й другої була мінімальною). Але байдарка має бути вилизана, витерта, висушена і відполірована. Бо, ручаємося, інакше наступного сезону вона буде придатна хіба що для виконання плану з металобрухту.
Заповідь друга: краще закінчити маршрут на найменшій станції, яка розташувалась десь на незначній залізничній вітці, ніж на найкомфортабельнішому шосе союзного значення. Бо поїзди все-таки ходять за розкладом, і, яким би не був настрій машиніста, ви так чи інакше поїдете. А роздобути машину (ненавантажену) на віддаленому відрізку шляху - справа, що вимагає втручання фортуни.
Нарешті ви з упакованим багажем дісталися до залізничної станції Борщі й дізнаєтеся, що через неї йдуть два поїзди на добу, один з яких - приміський, а другий - той, що проїжджає через райцентр Глухів, де можна зробити пересадку. Стоянка цього поїзда у Борщах одна хвилина, а квитків на нього не буває ні-ко-ли. Та ні, бодай минулого тижня бригадир поїзда ніби спустив одне місце... Ба ні, це було, здається, минулого місяця. Точно, минулого!
Чим зарадити вам у цій ситуації, яка неминуча? Не знаємо. Намагалися: просити, волати, молити, інтригувати; обвішувалися всією наявною в групі фото- та кіноапаратурою і видали себе за наукову експедицію, яка тут, у Борщах, завершила маршрут, переконували, що необхідно здобуті нею стратегічні зразки міобіоценозу доставити за двадцять чотири години до Москви (через Глухів); просто стояли в черзі.
Все це допомагало мало, а точніше, не допомагало зовсім.
Проте (ще одне й не останнє чудо байдаркового походу!) всі завжди вчасно виїжджали.
ДЕЩО ПРО БЕЗПЕКУ
Психологія байдарочника-початківця запрограмована на два абсолютно полярних стани.
Перший з них можна визначити як веселу приреченість. Характеризується він прискореним пульсом, нервовим сміхом і якоюсь стоїчною метушливістю. Не солідно? Але, погодьтеся, чого доброго можна чекати від цієї вутлої шкарлупини, що загрозливо коливається навіть від кашлю пенсіонера, який, стоячи неподалік, зловтішно й зацікавлено спостерігає за вашими спробами втиснутися в байдарку.
Людина, яка ніколи не сідала в байдарку, впевнена, що потрапити туди можна лише по частинах. Кепкуючи, вона навіть питає, чи не входить до байдаркового комплекту ключ для відгвинчування кінцівок. Але проходить деякий час і новачок з подивом переконується, що - ні, ви тільки погляньте! - він сидить у байдарці. Правда, ворухнутися не наважується. Дихати - теж. Намагається також і не кліпати очима...
Але сувора необхідність змушує-таки дебютанта обережно втягти повітря, і він переконується, що нічого страшного не трапилося: байдарка не перекинулася. Зміцнівши духом, він вирішує ворухнути кінчиками пальців. І цього разу не падає у воду. Тільки тепер новачок помічає, що ті, які залишилися на березі, окликами й жестами переконують його триматися сміливіше.
У голові новачка починає звучати музика Глінки, і під її нечутні звуки дебютант робить перший гребок. Перший гребок - і все! Все! З цієї миті любов, ні, не любов, а пристрасть до байдарки пронизує все його єство.
Він, який до цього часу звик пов'язувати рух по воді з каторжною працею гребця, що взяв напрокат човна на міському ставку, вперше відчув незрівняне ні з чим відчуття польоту. А байдарка справді летить, і несуть її чудесні й слухняні крила-весла, до яких звикаєш миттєво.
І ось тут-то відразу, без найменшої розкачки, байдарочник-початківець входить в другий психологічний стан, що визначається одним словом: море по коліно! Ще кілька хвилин тому він, ніби цуценя, повискував при самій лише думці, що прийдеться лізти в байдарку, а тепер починає виписувати по воді хвацькі вісімки і цілком серйозно збирається здійснити «оверкіль» - одну з фігур вищого байдаркового пілотажу.
Але тієї миті, коли початківець повірив у свою байдаркову невразливість, байдарка перекидається і сідок приймає перше хрещення.
Подальша доля байдарочника вже залежить від його психологічної реакції на першу купіль. Якщо він упаде в початковий стан космічного страху - кінець, байдарочником йому ніколи не стати. Він може навіть, за достатньої сили волі, загнати страх десь на саме дно душі. Та задоволення від байдарки вже ніколи не одержить.
Трапляються й такі, яких купання не виводить з ейфоричного стану: виловивши байдарку і знову осідлавши її, вони залишаються безхмарно переконаними, що трапилось прикре непорозуміння, що байдарка не може перекинутися і взагалі – море по коліно! Радимо триматися від таких лихачів якомога дальше.
Психологічний настрій вашого супутника, як і ваш власний, повинен бути десь посередині між цими двома станами. А посередині міститься розумна і вдало дозована обережність, а також невимушеність і впевненість, що базуються на майстерності й розумінні конкретної ситуації.
Правила техніки безпеки просування по воді повинні підпорядковуватися головному і природному законові походу: все має бути організовано так, щоб з походу повернулися всі учасники і максимум речей.
Основне правило техніки безпеки звучить приблизно так: навіть знання всіх ста дев'яносто шести правил поведінки на воді виявляється марним, якщо в тебе немає хоча б одного здорового глузду. Так, саме здоровий глузд повинен бути вашою основною лоцією. Саме він допоможе вам приборкати гординю і, несучи байдарки, обійти берегом зруйнований млин, а не йти навпростець. Цей самий здоровий глузд не дозволить вам під час вітру йти через озеро (навпростець усього два кілометри і будеш у Вишеньках). І, звичайно, здоровий глузд примусить вас, усупереч емоціям, тричі перевірити прохід через пороги, хоча й вода висока, і течія слабенька, і прохід широкий, немовби твій Хрещатик. Так, краще вже йти в похід без спорядження, та тільки не без здорового глузду!
Досить грунтовний досвід байдарочників зі стажем виробив ряд мудрих правил техніки безпеки, і жодним з них ми б не радили нехтувати.
Перш за все слід запам'ятати, що гуртом добре робити безліч хороших речей, крім однієї: йти на
