На відміну від байдарки, катамарана в магазині не купиш. Його проектують і створюють власними руками потенційні мандрівники. Частіше всього зважуються на це або п'ятикласники - члени гуртка «Юний технік», або ж кандидати і доктори технічних наук.
Одного разу на Дністрі ми бачили такий катамаран. Його одинадцятеро авторів мешкали в п'яти містах і всю зиму заочно стругали, точили і пиляли деталі за спільним проектом (кожен - свою долю).
Зустрілися вони в заздалегідь призначений день на річці, за чотири дні зібрали не без труднощів своє дітище й урочисто рушили вниз за течією. Але з якихось таємничих причин катамаран не плив прямо, а в плавному вальсі кружляв на воді, викликаючи захват у місцевих хлопчаків.
Коли хвилин за п'ятнадцять ми опинилися поруч, виявилось, що у катамаранців одночасно тріснули обидва весла. «Переріз не витримав!» - з гіркотою повідомив один з авторів, що сидів на краю дощатого помосту в позі васнєцовської Альонушки. Більше ми їх не зустрічали...
Дехто надає перевагу плотові. Свого часу, якщо пам'ятаєте, такий похід (десь першої категорії складності) успішно здійснили відомі герої Марка Твена.
Багатьох це приваблює тим, що намет можна поставити прямо на плоту і, за бажанням, плисти цілодобово (виходячи на берег лише в критичних випадках).
Та є тут істотне «але». Якщо врахувати, як швидко зростають лави водоплаваючих туристів, і одночасно згадати, що плоти найчастіше збивають з колод, то мимоволі замислюєшся над сумною долею наших лісових масивів у найближчі 10-15 років...
Проте бувають і надувні плоти (на зразок велетенських гумових матраців з розкішним східним шатром посередині); інші ж туристи кладуть дощаний поміст на величезні автомобільні камери; зустрічали ми і пліт, плавучість якого забезпечували 60 камер для баскетбольних м'ячів - про його наближення прибережні мешканці дізнавались заздалегідь по безладній стрілянині, що лунала з річки: це лопалися камери- поплавці.
Аж ніяк не применшуючи значення і принадності всіх вищезгаданих видів туртранспорту, відзначимо лише: плоти й катамарани загалом підпорядковані волі течії. На них пливуть не поспішаючи і зі смаком. Відомі випадки, коли туристи-плотівники за два походи писали докторської дисертації, а за три створювали роман-трилогію.
Але людям енергійним і допитливим більше до душі байдарка. Адже на ній, крім весел, до ваших послуг ще й вітрило. Маючи достатні навички (і добрий вітер), можна розвивати таку швидкість і маневреність, як і яхтсмени. Більше того, байдарка має безсумнівну перевагу перед яхтою: їй не обов'язково мати стаціонарне вітрило. Байдарковий клівер або стаксель можна виготовити з чого завгодно: починаючи від поліетиленової скатертини і закінчуючи адміральськими штанами.
Нарешті, за бажанням, до борту байдарки можна прикріпити моторчик у півтори сили і без будь-яких зусиль плисти як за течією, так і проти. Але справжній водоплаваючий турист ніколи не дійде до такого ступеня падіння. Це буде просто блюзнірство.
СТОЯНКА
Хороший робочий день байдарочника складає годин шість, ентузіасти, правда, йдуть годин по сім. Трапляються, розповідали, фанатики, які «калічаться» усі вісім. Більше не вийде ніяк. А решту часу? Решту часу - стоять. Звідси й висновок, що в байдарковому поході «стояти» - не менше важливо, ніж іти.
Як стояти? Де стояти? Яким чином стояти? Ось ті питання, що їх необхідно вирішити при щоденному виборі стоянки.
А відповідь формулюється зі спартанською суворістю, індіанським лаконізмом і тарасконським оптимізмом: «добре». Добре стояти! - таке основне гасло байдаркового походу. Причому, не треба бути оракулом, щоб з цілковитою певністю передбачити: серед учасників походу знайдеться група (щиро бажаємо, аби вона була невеликою), яка на першій стоянці, розмагнічена ландшафтом, близькістю багатої на молоко череди і чарівними доярками, викине гасло: «Стояти на смерть!»
Багаторічна практика дозволила виробити ті критерії, яким має відповідати середньостатистична стоянка.
Стоянка повинна:
1) бути безлюдною і розташованою якнайдальше від населених місць («Ми в похід пішли, щоб бути на природі, а не штовхатися серед...); знаходитися недалеко від села («Молочка б...», «Яблучок би...»);
2) на стоянці має бути вдосталь палива - і не якого-небудь, а сухих соснових гілок (див. розділ «Багаття»);
3) близько (ну ніяк не далі 20 метрів) повинен бути добрячий густий ліс, певна річ, листяний (бо від соснового яка втіха? - сама спекота...);
4) це місце, де можна було б розташувати намет таким чином, щоб вдень він був у затишку, а вранці з пів на восьму до восьмої його яскраво освітлювало сонце (не чекати ж, коли той намет висохне від роси на вітрі...)»
5) поруч не повинно бути високої зсувної гори, щоб на випадок дощу, а також внаслідок вереску з приводу впійманої плотвички нічого не трапилось...;
6) щоб був пристойний піщаний пляж, а також порослий травою високий берег з глибокою ковбанею, а під ним - риби повно;
7) ягоди (обов'язково!);
8) гриби (неодмінно!);
9) горіхи (певна річ!);
10) джерело, у найгіршому разі - струмок з холо-о-о-одною водичкою, та й щоб на випадок сильного дощу не перетворився він на бурхливу річку;
11) кущі (обов'язково);
12) та щоб ні комарів, ні гедзів, ні мух, ні тарантулів, ні фаланг, ні королівських кобр...
І таких пунктів має бути 114.
Не будемо приховувати сувору правду: таку ідеальну стоянку, яка б задовольняла всі пункти, знайти важко.
Тому якщо трапиться стоянка, що набрала 96 пунктів, вибирайте її без вагань. 72 пункти - і така підійде. Нехтувати дванадцятипунктною теж не варто. Нарешті (чого не буває!) може підвернутися стоянка, що не задовольнятиме ні одного пункту, - зупиняйтеся, бо ночувати все-таки треба.
Психологічні критерії вибору стоянки непорушні і стосуються тих небагатьох абсолютних законів, що не мають винятків.
Основний Закон Стоянки суворий і простий, як суворі і прості всі закони природи: краща стоянка - за двісті метрів нижче по річці.
Крім Основного Закону Стоянки є ще кілька другорядних. Але це зовсім не означає, що ними можна нехтувати. Перший з них - закон «Пів на сьому», який означає, що «Найкраща стоянка трапляється о пів на сьому вечора». Закон має два висновки: 1) стоянка, яка трапляється о пів на восьму, буде набагато гіршою; 2) після половини на восьму стоянки зникають взагалі.
Вже неодноразово зазначалося, що час від п'яти до пів на дев'яту вечора - справжнісінька розкіш для байдарочника. Сонце світить і навіть гріє, але не пече. Вітру, та що вітру - вітерця! - ні найменшого! Вода - дзеркальна вітрина центрального універмагу.
Річка випрямляється й тече рівно й спокійно. Гедзів уже, а комарів ще немає. З берегів хвилями накочуються густі осінні запахи.
Тільки тепер уповні відчуваєш блаженство байдаркового походу!
Домовилися ще вдома перед виходом, а потім багаторазовими клятвами підтверджено вже в поході: щовечора йдемо від п'яти до пів на дев'яту. Раніше ніж пів на дев'яту про стоянку не згадувати. Навіть не натякати! До пів на дев'яту - слова «стоянка» взагалі немає в нашій мові. Ні, і все!
Але закон - є закон. І о 18-й годині 30 хвилин ви помічаєте, що авангардна байдарка починає блудливо виляти рулем. Ті, що йдуть попереду, звичайно ж, угледіли стоянку. І яку! Слів немає! Не описати! Про таку
