стоянку мріяли ви, коли зимовими недільними вечорами обговорювали майбутній похід.
Проте Капітан провідної байдарки, заздалегідь попереджений і заляканий передбачливим Адміралом, суворим ривком втихомирює ремствування екіпажу, розсудливо замовчуючи, що сам він теж зазнає душевної вібрації. Байдарка рішуче простує вперед.
Вихиляси припиняються - все! Спокусу подолали!
Але тут потенційну стоянку помічає друга байдарка. Відкриття супроводжується брязкотом залопотілих весел, судно розвертається впоперек течії, на байдарку наштовхується решта флотилії. Причина збою очевидна. Після не досить дружних, але голосних і захоплених вигуків стихійно виникає змова проти Адмірала, що, як правило, йде на останній байдарці.
Адмірал, який втратив пильність через незвичайну красу пейзажу, не встигає зманеврувати і врізається в скупчення човнів.
- У чому справа? - не досить вдало розігрує він нерозуміння даного моменту.
Адміралу радісними криками пояснюють, що упустити таку стоянку можуть тільки вкрай безвідповідальні і надто високої про себе думки керівники. Таким чином, розмова одразу починається в плані жорстоких і непримиренних протиріч між начальниками і підлеглими.
- Ні, ти лише поглянь, - суниць там - з річки навіть видно - червоніють, гриби так і пнуться, а джерело, ні, ти полюбуйся джерелом - ну що твій «Самсон»!
Адмірал:
- Адже нам сьогодні до норми ще кілометрів дванадцять лишилося!
Народ (переконливо і нещиро):
- Взавтра встанемо о шостій і надолужимо!
Адмірал (гірко сміється):
- Ви? Встанете? О шостій?
Народ розуміє, що справу програно. Адмірал дає команду:
- Вперед!
За годину з'являються одна за одною дві гірші стоянки. Капітани байдарок, кидаючи зацьковані погляди на Адмірала, мовчать і продовжують шлях.
Тим часом пейзаж неухильно і дуже швидко починає псуватися. Спочатку відступає до обрію, а потім зовсім зникає ліс. Сходить нанівець чагарник. Заманливо пологі береги починають підвищуватись, і нарешті річка опиняється між двома пасмами абсолютно голих скель.
О пів на дев'яту ландшафт стає зовсім уже зловісним. Правда, правий берег пологий, але і з води видно, що там чорна трясовина. На скелі ж лівого берега не те що байдарки витягти, на них досвідченому альпіністу дивитися мерзлякувато...
Адмірал сильними гребками посилає свою байдарку вперед і вся група з тугою спостерігає, як метрах в трьохстах він метушливо пристає то до одного берега, то до іншого, як в'язне у прибережному багні або, в кращому випадку, відганяє гучним басом череду корів, що невідомо звідки тут узялася, скрутно хитає головою, плигає в судно і мчить далі.
Без чверті десять адміральський силует чітко вимальовується на фоні велетенського холодного місяця, і лунає переможний лемент: «Зе-е-мляяя!»
Кавалькада повільно і втомлено підходить до облюбованого начальством місця.
Стоянка справді нічого. Лісу, правда, не видно, палива - теж. Найближчі кущі, ні, кущики - метрів за двісті. Але дуже, дуже багато слідів перебування корів, коней, гусей і ще якихось невідомих, але, судячи з конкретних ознак, дуже великих травоїдних тварин.
Та вибирати не доводиться. Швидше б розбити намети, розпалити багаття і (ой, не кажіть) зварити чого-небудь!
Раптом з усією неминучістю і грізністю постає черговий закон стоянки: байдарки мають бути витягнуті! (Стомилися ж!) Мають! (Та що з ними трапиться?) Бути! (Прив'язати і все...) Витягнуті!!!
Законовідступників, які намагалися обійти це правило, сила-силенна. І жоден не закінчив життя своє щасливо. Зараз вони сидять влітку в запилених містах або скніють в ролі «піжамників» у Гантіаді й мучать себе запізнілим каяттям...
Залишити байдарку на плаву, лише прив'язати її? Це звичайно, зручно. Набагато зручніше, ніж тягти мокре, а від цього ще важче судно, сковзаючись у слизькому прибережному мулові або наступаючи в темряві всією своєю 110-кілограмовою масою (70 кілограмів власної маси плюс 40 кілограмів маси байдарки) на гостре каміння. І прив'язати байдарку можна. Так ви і робите 56 разів. Але на 56-й раз байдарка відв'яжеться (сама!) і сплавиться вночі на тридцять дев'ять кілометрів, поки не наштовхнеться на міст, де її вранці знайдуть зраділі до безтями хлопчаки і швидко доведуть до певної кондиції.
А якщо навіть вам пощастить і байдарка виявиться покірною й стоятиме на приколі, то хлопчаки знайдуться не за тридев'ять кілометрів. Цих шибеників і на місці вистачає. Вони прийдуть узавтра вдосвіта, коли ще весь табір міцно спатиме.
Як тільки хлопці побачать байдарки, що мирно похитуються на воді, то спочатку захоплено охнуть, а потім несміливо заберуться в човни.
Перша байдарка потоне звичайнісінько - «кільнеться». Правда, трапиться це на досить глибокому місці. Але скільки радості буде потім, коли, доклавши максимум зусиль, ціною семигодинних виснажливих робіт ви нарешті витягнете байдарку і переконаєтесь, що вона ціла і неушкоджена!
Друга байдарка затоне більш трагічно. Тицьнувши пальцем у байдарку, Петько висуває сміливе припущення, що вона гумова. Вовка таким самим способом обстежує борти і висловлює не менш сміливе припущення, що вони зроблені з особливого «гнучкого» металу. Суперечку вирішує Грицько, який точно визначив, з якого матеріалу зроблена байдарка: «Барахло!» Але на відміну від своїх колег Грицько штрикнув у байдарку розкритим ножиком. Хлопці з човна встигають вискочити і зникають миттєво й нечутно.
Безперечною втіхою при цьому варіанті є те, що байдарка потопає в неглибокому місці, звідки дістати її неважко.
Лише надто жовчна людина докорятиме хлопчакам у зловмисному вчинку. Адже треба бути надто байдужою і нечутливою колодою, щоб не поцікавитися, що то за чудові човни. Ні, хлопців звинувачувати не можна.
Але чи буде від того вам веселіше?
Існує ще з півдесятка причин, з яких намір залишити човни на плаву має кваліфікуватися як неприпустима легковажність. Раптова нічна злива, яка затопить байдарку, - далеко не найстрашніша з них. Але перераховувати їх, очевидно, немає потреби, бо непорушність цього закону очевидна.
Наступний закон стоянки легкий і непереобтяжливий. Саме тому про нього часто забувають. Потім жорстоко каються. Щоб потім знову забути про нього. І знову докоряють собі. Лише Найвища Байдаркова Мудрість, що приходить згодом, робить цей закон рефлекторним. А він всього-навсього гласить: «Обстеж стоянку перед тим, як її залишити».
Мудрі байдаркові аксакали втовкмачували вам цей закон чи не частіше за інші. Але після першої ж стоянки вам доводиться гребти чотири кілометри проти течії і проти вітру, бо виявилось, що забули висушений і ретельно запакований намет (усього-навсього!). Причому благодійник, який виявив пропажу, не зможе нахвалитися своєю пильністю, весь час повторюючи: «То ж бо я відчуваю, що сидіти незручно!..» На другій стоянці ви забуваєте казанки, що висіли над багаттям. Цього разу пропажу виявлять лише на денній зупинці. Йти угору за течією сил немає ніяких. Тому призначена Адміралом жертва буде продиратися прибережним чагарником три години до стоянки і чотири назад - до місця зупинки. На щастя, казанки знайшлися, але всі ці сім годин Кок псував нам залишки настрою, зловтішаючись, що весь похід доведеться харчуватися сирою гречкою і живою рибою.
Після того, як гонець повертається з казанками, Адмірал проводить летючу нараду, теза якої коротка і переконлива: стоянку обстежувати обов'язково!
А назавтра на стоянці забувають сітку з картоплею. Цього разу Адмірал повертатися забороняє, і юшку доводиться варити без картоплі.
Тільки тут учасники походу починають осягати (поки що лише ази) Закон Найвищої Байдаркової Мудрості. З цього часу перед відходом з кожної стоянки капітани женуть своїх матросів обстежувати її. Тепер забувають лише дрібні предмети: ложки, ножики, плавки. Але з такими втратами можна змиритися.
А втім, є ще один предмет, який невідомо чому відзначений печаттю прокляття і який обов'язково
