Гаррі Поттер і келих вогню

якщо він категорично їй заборонив... Зганьбила його перед усім міністерством... Добре було б, якби її викликали у відділ контролю за...

— Вона ж нічого не зробила... просто опинилася не в той час у не тому місці! — накинулася Герміона на Персі, і той отетерів. Адже Герміона завжди доволі приязно ставилася до Персі — набагато краще, ніж усі інші.

— Герміоно, чаклун такого рівня, як містер Кравч, не може допустити, щоб його ельфиня гасала скрізь із чарівною паличкою, мов дурна! — бундючно мовив Персі, опанувавши себе.

— Вона не гасала, мов дурна! — вигукнула Герміона. — Вона знайшла паличку на землі!

— Слухайте, хто-небудь може пояснити, що означає той череп? — нетерпляче поцікавився Рон. — Він нікому не робив шкоди... чого всі так розхвилювалися?

— Я ж тобі казала, що це символ Відомо-Кого, — перша відповіла Герміона. — Я про це читала в 'Злеті й занепаді темних мистецтв'.

— І він не з'являвся ось уже тринадцять років, — додав неголосно містер Візлі. — Зрозуміло, що люди перелякалися... їм здалося, що знову повернувся Відомо-Хто.

— Нічого не розумію, — насупився Рон. — Тобто... це ж лише видиво в небі та й годі...

— Роне, Відомо-Хто зі своїми посіпаками позначав Чорною міткою чергове вбивство, — пояснив містер Візлі. — Це викликало такий жах... тобі цього не збагнути, ти ще молодий. Уяви, що ти приходиш додому і бачиш над своєю хатою Чорну мітку, і знаєш, про що вона свідчить... — Містер Візлі здригнувся. — Що може бути гірше... це просто жах...

На мить запала тиша.

Тоді Білл зняв з руки простирадло, щоб оглянути рану і сказав: — Не знаю, хто її вичаклував, але сьогодні вона стала нам на заваді. Смертежери побачили її й перелякалися. Роз'явилися, перш ніж ми встигли здерти з них хоч одну маску. Добре, що Робертсів ми встигли вчасно впіймати. Вони не розбилися, і ми вже видозмінили їм пам'ять.

— Смертежери? — перепитав Гаррі. — Хто такі смертежери?

— Так себе називали прибічники Відомо-Кого, — пояснив Білл. — Сьогодні ми, здається, бачили рештки їхньої зграї — принаймні тих, хто врятувався від Азкабану.

— Білл, нема доказів, що це були саме вони, — засумнівався містер Візлі. — Хоча й дуже ймовірно, — додав він непевно.

— Я в цьому переконаний! — зненацька вигукнув Рон. — Тату, ми зустріли в лісі Драко Мелфоя, і він фактично зізнався, що серед тих психів у масках був його батько! А ми знаємо, що Мелфої були спільниками Відомо-Кого!

— Але навіщо Волдемортові спільники... — почав було Гаррі, і всі здригнулися. Як і більшість чарівників, Візлі уникали називати ім'я Волдеморта. — Вибачте... — миттю виправився Гаррі. — Навіщо спільники Відомо-Кого піднімали маґлів у повітря? Тобто, який у цьому сенс?

— Сенс? — перепитав містер Візлі і силувано всміхнувся. — Гаррі, вони вважають, що це кумедно. Коли Відомо-Хто був при владі, маґлів убивали просто так, для розваги. Сьогодні вони, мабуть, перепили й вирішили нагадати нам усім, скільки їх ще лишилося на волі. Така собі невинна зустріч давніх друзів, — скривився він з відразою.

— Але ж, якщо це були смертежери, то чому вони роз'явилися, коли побачили Чорну мітку? — здивувався Рон. — Хіба вона їх не втішила?

— Треба ж кумекати, Роне, — озвався Білл. — Смертежери, якщо це справді були вони, доклали чимало зусиль, щоб уникнути Азкабану після того, як Відомо-Хто втратив силу. Вони розповідали всілякі побрехеньки про те, як він силував їх убивати людей і піддавати їх тортурам. Я впевнений, що вони бояться його повернення більше, ніж ми. Коли він зазнав краху, вони заперечили будь-які зв'язки з ним і повернулися до буденного життя... Сумніваюся, що він дуже цьому зрадів...

— Але тоді виходить, що... хоч би хто вичаклував Чорну мітку... — поволі вимовила Герміона, — він це зробив, щоб підтримати смертежерів, чи щоб їх залякати?

— Ми самі не знаємо, Герміоно, — відповів містер Візлі. — Але скажу тобі таке... ніхто, окрім смертежерів, не зміг би її вичаклувати. Я дуже здивуюся, якщо виявиться, що це зробив не смертежер... Принаймні колишній. Слухайте, вже пізно, а якщо мама почує, що сталося, то занедужає від хвилювання. Години зо дві поспимо, а тоді ранесенько пошукаємо якийсь летиключ звідси.

Гаррі виліз на своє ліжко, а в голові у нього аж гуло. Від виснаження він ніяк не міг заснути, хоч була вже третя ночі.

Три дні тому — хоч здавалося, що минула вічність — він прокинувся, бо йому болів шрам. А сьогодні вперше за тринадцять років у небі з'явилася Мітка Лорда Волдеморта. Що це все означало?

Він згадав про листа, якого написав Сіріусові перед тим, як покинути Прівіт-драйв. Чи Сіріус його вже отримав? Коли він відповість?.. Гаррі лежав, дивлячись на брезентову стелю намету, але цього разу йому не уявлялося нічого приємного. І лиш тоді, коли шатро заповнилося хропінням Чарлі, Гаррі нарешті задрімав.

— РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ — Хаос у міністерстві

Містер Візлі розбудив їх, не давши поспати й кількох годин. Чарами він склав намети, й вони мерщій покинули табір, проминувши містера Робертса, що стояв у дверях своєї хати. Містер Робертс мав доволі дивний, якийсь відсутній, вигляд, і на прощання побажав їм 'Веселого Різдва'.

— Нічого, він отямиться, — тихо сказав містер Візлі, коли вони вже вийшли на пустище. — Інколи після видозміни пам'яті люди на якийсь час втрачають орієнтацію... а його примусили викинути з голови доволі серйозні речі.

Підійшовши до галявини з летиключами, вони почули галас, а тоді побачили безліч чаклунів і чарівниць, що оточили ключника Безіла, вимагаючи, щоб їх якнайскоріше випустили з наметового містечка. Містер Візлі поспіхом переговорив з Безілом. Вони стали в чергу і ще до сходу сонця завдяки старій гумовій шині опинилися на горі Горностаєва Голова. Рушили через Отері-Сент-Кечпол назад до 'Барлога', майже не розмовляючи через утому і думаючи лише про сніданок. Завернули за ріг останньої сільської вулички, побачили 'Барліг' — і почули вдалині крик.

— Ой, слава Богу, слава Богу!

Місіс Візлі, що чекала їх на подвір'ї, побігла їм назустріч у домашніх капцях. Обличчя її було бліде й стурбоване, а в руці вона стискала зіжмаканий примірник 'Щоденного віщуна'. — Артуре... я так хвилювалася... так хвилювалася...

Вона обвила руками шию містера Візлі, і 'Щоденний віщун' упав на землю. Гаррі побачив там заголовок: 'ЖАХЛИВІ ПОДІЇ НА КУБКУ СВІТУ З КВІДИЧУ', а нижче — мерехтливу чорно-білу фотографію Чорної мітки високо над деревами.

— Ви живі й здорові, — збентежено бурмотіла місіс Візлі, відірвавшись від містера Візлі й оглядаючи всіх почервонілими очима, — ви живі... ой, дітки мої...

Вона схопила Фреда й Джорджа і так різко притисла їх до себе, що вони аж лобами стукнулися.

— Ой! Мамо... ти нас задушиш...

— Я на вас перед від'їздом накричала! — заридала місіс Візлі. — Я ніяк не могла про це забути! Що, якби на вас напав Відомо-Хто? Вийшло б, що я, бачачи вас востаннє, дорікала вам, що ви отримали мало СОВ? Ой, Фредику... Джорджику...

— Та годі, Молі, ми всі живі й здорові, — заспокоював її містер Візлі, а тоді відірвав від близнюків і повів до хати. — Білл, — додав він упівголоса, — візьми газету, я хочу глянути, що там написали...

Коли всі втислися в малесеньку кухню, Герміона налила місіс Візлі міцного чаю, а містер Візлі додав