Гаррі Поттер і філософський камінь

свідчило, що камінь і далі в безпеці. Гаррі, проходячи повз Квірела, щоразу підбадьорливо йому всміхався, а Рон почав дорікати тим учням, які глузували з Квірелового загикування.

Натомість Герміона думала не тільки про Філософський камінь. Вона почала креслити графіки повторення матеріалу й позначати кольоровими олівцями свої записи. Гаррі з Роном були б не проти, якби вона не примушувала і їх робити те саме.

– Герміоно, та до екзаменів ще ціла вічність!

– Десять тижнів, – заперечила Герміона. – Це не так уже й багато, це як секунда в порівнянні з віком Ніколаса Фламеля.

– Але ж нам не по шістсот років, – нагадав їй Рон. – До речі, навіщо тобі повторювати, ти й так усе знаєш?

– Навіщо повторювати? Ти що, дурний? Не розумієш, що нам треба все добре скласти, щоб перейти до другого класу? Це дуже важливо! Мені Ще місяць тому треба було сісти за книжки! Не знаю, що на мене найшло…

На жаль, учителі думали, здається, так само, як і Герміона. Вони завалювали учнів такою кількістю домашніх завдань, що великодні канікули пройшли зовсім не так весело, як різдвяні. Важко було розслабитися, коли Герміона під боком зазубрювала дванадцять способів застосування драконячої крові або вправлялася з чарівною паличкою. Стогнучи й позіхаючи, Гаррі й Рон більшу частину свого вільного часу просиджували з нею в бібліотеці, намагаючись упоратися з усіма додатковими завданнями.

– Я це все ніколи не запам'ятаю! – не витерпів одного разу Рон, кидаючи перо й тужливо виглядаючи з бібліотечного вікна. То був перший справді погожий день за кілька останніх місяців. Небо було ясно-блакитне, й відчувалося, що літо вже не за горами.

Гаррі, що шукав опис золототисячника в довіднику 'Сто магічних трав і грибів', підняв голову тільки тоді, коли почув Ронові слова:

– Геґріде! А що ти робиш у бібліотеці?

Геґрід наблизився до них, ховаючи щось за спиною, і мав дуже недоречний вигляд у своїй шубі з кротячого хутра.

– Я си так просто дивлю, – ухильно відповів Геґрід, тільки збільшивши їхню цікавість. – А що ви тут робите? – раптом підозріло глянув на них. – Ви не шукаєте більше за тим Фламелем, нє?

– О, ми вже давно довідалися, хто він! – недбало кинув Рон. – І навіть знаємо, що саме стереже той пес. Це філософський ка…

– Тс-с-с-с! – Геґрід рвучко озирнувся, щоб пересвідчитися, чи ніхто не чув. – Чого ти тут кричиш, що з тобою діється?

– До речі, ми хотіли дещо запитати, – озвався Гаррі. – Що ще, крім Флафі, допомагає стерегти камінь?

– ТС-С-С-С! – знову засичав Геґрід. – Слухайте, зайдіт до мене пізніше. Я, правда, не обіцяю, що розкажу вам щось, але ви тут не плещіт язиками, бо учням про се не вільно знати. Ще хтось подумає, що то я розповів…

– Тоді до зустрічі, – сказав Гкррі. Геґрід пошкандибав далі.

– Що то він ховав за спиною? – замислилася Герміона.

– Думаєш, це пов'язане з каменем?

– Піду подивлюся, в якому він був відділі, – сказав Рон, якому вже надокучило навчання. Незабаром він повернувся з купою книжок і жбурнув їх на стіл.

– Дракониі – прошепотів він. – Геґрід переглядав книжки про драконів! Гляньте на це: 'Породи драконів у Великобританії й Ірландії'; 'Від яйця до пекла. Посібник для драконоводів'.

– Геґрід завжди хотів мати дракончика, він казав мені про це, ще як ми вперше зустрілися! – сказав Гаррі.

– Але ж це незаконно! – сказав Рон. – Розведення драконів заборонене Магівською конвенцією 1709 року, це знає кожен. Дуже важко сховати від маґлівських очей дракона у своєму садочку, до того ж драконів годі приборкати, вони небезпечні. Якби ви бачили, які в Чарлі опіки від тих диких Драконів у Румунії!

– Але ж в Англії дикі дракони не водяться? – припустив Гаррі.

– Ще й як водяться! – заперечив Рон. – Валлійські звичайні зелені й гебридські чорні. Кажу тобі, Міністерство магії має добру мороку з тим, як приховати їх від маґлів. На тих маґлів, котрі помітили драконів, наші мусять насилати спеціальні чари, щоб вони про них відразу забували.

– То що ж тоді задумав Геґрід? – замислилася Герміона.

Постукавши десь через годину у двері ключни-кової хатинки, вони здивовано побачили, що всі вікна щільно заслонено фіранками. Геґрід запитав: 'Хто там?', а тоді впустив їх і миттю зачинив за ними двері.

У хатині було душно. Не дивлячись на такий теплий день, у каміні палахкотів вогонь. Геґрід приготував чаю й запропонував канапки з горноста-їною, від яких діти відмовилися.

– То… ви си хотіли щось запитати?

– Так, – відповів Гаррі, бо не було сенсу щось вигадувати. – Ми б хотіли знати, і, може, ти скажеш нам, що ще, окрім Флафі, стереже Філософський камінь?

– Нє-е, не скажу, – спохмурнів Геґрід. – По-перше, я й сам того не знаю. По-друге, ви й так уже забагато си довідали, тож я би вам не сказав, навіть якби міг. Цей камінь тут не випадково. Його мало не вкрали з 'Ґрінґотсу' – про це ви, мабуть, також уже знаєте?.. Я тілько не збагну, звідки ви довідалиси про Флафі?

– Ой, Геґріде, не прикидайся, ти ж знаєш, прекрасно знаєш про все, що тут діється! – мовила Герміона м'яким, улесливим голосом. Геґрідова борода смикнулася, що свідчило про його усмішку. – Нам тільки цікаво, хто забезпечує охорону, оце й усе, – вела далі Герміона. – Цікаво, чи Дамблдор довіряє ще комусь, окрім тебе?

Після останніх слів Геґрід випнув груди. Гаррі з Роном підморгнули Герміоні.

– Ну, гадаю, вам се не шкодить знати… отож так… він си позичив у мене Флафі, а тоді дехто з учителів виголосив спеціяльні заклинання. Професорка Спраут, професор Флитвік, професорка Макґо-неґел, – перераховував Геґрід, загинаючи пальці, – професор Квірел… Ну, звісно, й сам Дамблдор щось там си заклинав. Почекайте, я ще когось забув… Ага, професор Снейп.

– Снейп?

– Ага… ви ще про це си не довідали, нє? Так-от, Снейп допомагав стерегти камінь, він не плянує його красти!

Гаррі знав, що Рон з Герміоною думають те саме, що й він. Якщо і Снейп стереже камінь, то йому, певне, було неважко з'ясувати, з допомогою яких заклинань стережуть його інші вчителі. Він, мабуть, знав усе, окрім Квірелового закляття і того, як пройти повз Флафі.

– Тільки ти один знаєш, як пройти повз Флафі, правда, Геґріде? – стурбовано поцікавився Гаррі. – І ти нікому про це не казав, ні? Жодному вчителеві?..

– Ніхто про це не знає, крім мене і Дамблдора, – гордо відповів Геґрід.

– Хоч це добре, – пробурмотів Гаррі до приятелів. – Геґріде, а в тебе вікна не відчиняються? Тут зваритися можна!

– Нє, Гаррі, вибачєй, – заперечив Геґрід. Гаррі помітив, як він глянув на вогонь, і теж туди подивився.

– Геґріде, що там?

Але він уже й сам здогадався що. В самому полум'ї, під чайником, лежало величезне чорне яйце.

– А!.. – скривився Геґрід, нервово смикаючи себе за бороду. – Це… е-е…

– Де ти його дістав, Геґріде? – поцікавився Рон, присівши біля каміну, щоб краще розгледіти яйце. – Воно ж коштує страшенні гроші.

– Виграв, – відповів Геґрід. – Учора ввечері. Я си пішов до села перехилити чарчину й зіграв там у карти з якимось чужинцем. Мені здається, що він був радий спекатися його. Чесно вам кажу!

– А що ти будеш робити, коли з яйця щось вилупиться? – запитала Герміона.

– Ну, я си трохи почитав, – відказав на те Геґрід, витягаючи з-під подушки велику книжку. – Взяв