Гаррі Поттер і філософський камінь

оце з бібліотеки: 'Розведення драконів для втіхи й вигоди'. Трохи застаріле, звичайно, але тут є всьо… О!., 'покладіть яйце у вогонь', бо, бачите, драконячі матері дихают на яйця, а коли він вилупиться, 'годуйте його щопівгодини одним відром бренді, змішаного з кров'ю курчат'. А тут – гляньте: 'Як розпізнавати різні яйця?' У мене – норвезький хребтоспин. Рідкісна порода. Отак!

Геґрід виглядав дуже задоволеним, а от Герміона – ні.

– Геґріде! Ти живеш у дерев'яній хатинці, – сказала вона.

Та Геґрід не слухав. Весело мугикаючи, він роздмухував вогонь.

Отже, тепер їм додалося клопоту: треба було думати, що може статися з Геґрідом, коли хтось виявить, що він ховає у своїй халупі нелегального дракона.

– Я вже й забув, що таке спокійне життя, – зітхав Рон, коли вони щовечора намагалися подолати цілу купу додаткових домашніх завдань. Герміона вже почала креслити графіки повторення матеріалу і для Гаррі з Роном. Це їх страшенно бісило.

Минув час, і одного разу на сніданку сова Гед-віґа принесла Гаррі ще одну записку від Геґріда. Там були тільки три слова: 'Він си вилуплює'.

Рон хотів утекти з гербалогії й відразу бігти до халупи. Герміона й чути про це не бажала.

– Герміоно, коли ми ще зможемо побачити, як вилуплюється дракон?

– У нас уроки, нам перепаде! Але це ще дурниці в порівнянні з тим, що трапиться з Геґрідом, коли хтось довідається про його витівки.

– Помовч! – зашипів Гаррі.

Мелфой сидів зовсім близько і відразу затих, прислухаючись. Що він устиг почути? Гаррі дуже не сподобався вираз його обличчя.

Рон без упину сперечався з Герміоною, поки вони йшли на гербалогію, і зрештою Герміона таки погодилася майнути до Геґріда під час ранкової перерви. Коли пролунав дзвоник, вони щодуху помчали на узлісся. Геґрід зустрів їх розпашілий і збуджений:

– Уже майже! – й запросив у хатину.

Яйце лежало на столі. Мало на собі глибокі тріщини. Всередині щось ворушилося, звідти долинало кумедне клацання.

Вони присунули стільці до столу й дивилися, затамувавши подих.

Раптом щось тріснуло – і яйце розкололося. На стіл бухнувся маленький дракончик. Він був не дуже гарний і, на думку Гаррі, скидався на зіжмакану чорну парасольку. Його кощаві крила були завеликі проти худющого чорного тіла. Він мав довжелезну носяру з широкими ніздрями, обрубки ріжків і вибалушені жовтаві очі.

Чхнув. З носа йому вилетіло кілька іскор.

– Хіба не красунчик:, га? – пробурмотів Геґрід, Простяг руку, щоб погладити дракончикові голову, а той хапнув його за пальці, виставивши гострі ікла.

– Гляньте, гляньте!.. Він си впізнав свою мамцю! – втішився Геґрід.

– Геґріде, – запитала Герміона, – а як швидко ростуть норвезькі хребтоспини?

Геґрід уже збирався відповісти, аж раптом побілів мов полотно, скочив на ноги й кинувся до вікна. – Що сталося?

– Хтось си зазирав крізь щілинку в фіранці! Якийсь хлопчина… він утікає назад до школи!

Гаррі підбіг до дверей і визирнув надвір. Упізнав його навіть здалеку.

Мелфой побачив дракончика.

Якась подоба посмішки, що не сходила з Мелфоєвого обличчя впродовж наступного тижня, постійно тримала в напрузі Гаррі, Рона та Герміону. Майже кожної вільної хвилинки вони бігли до затемненої хатинки Геґріда.

– Просто відпусти його, – переконував Геґріда Гаррі. – Нехай буде на волі.

– Не можу, – заперечував Геґрід. – Він ще такий маленький… Умре.

Усі подивилися на дракончика. Лише за тиждень він став утричі довший. З його ніздрів виривався дим. Геґрід занедбав свої обов'язки ключника, бо через того дракона не мав коли навіть угору глянути. На підлозі були розкидані порожні пляшки з-під бренді й куряче пір'я.

– Я си надумав назвати його Норберт, – сказав Геґрід, розчулено поглядаючи на дракончика. – Він си вже мене знає, ану гляньте!.. Норберт, Норберт! .. Де твоя мамця?

– Він, здається, чокнувся, – пробурмотів Рон на вухо Гаррі.

– Геґріде, – сказав Гаррі вголос, – мине два тижні, і Норберт стане такий, як твоя хатина. Мелфой будь-якої миті може піти до Дамблдора.

Геґрід стиснув губи.

– Я… я знаю, що не зможу його тримати завжди, але не можу си його викинути. Не можу!..

Гаррі зненацька повернувся до Рона.

– Чарлі! – крикнув він.

– Ти також чокнувся! – розсердився Рон. – Я – Рон, пам'ятаєш?

– Ні. Чарлі, твій брат Чарлі. В Румунії. Досліджує драконів. Можна відправити Норберта туди. Чарлі зможе піклуватися про нього, а тоді відпустить на волю!

– Геніально! – вигукнув Рон. – Як тобі така Думка, Геґріде?

Врешті-решт Геґрід погодився, що вони можуть послати Чарлі сову з таким проханням.

Повільно минув ще один тиждень. У середу ввечері Герміона й Гаррі ще довго сиділи разом у вітальні після того, як усі пішли спати. Годинник на стіні щойно пробамкав північ, коли це раптом відкрився отвір у портреті. Ще мить – і нізвідки з'явився Рон, стягнувши з себе плаща-невидимку.

Він повертався з Геґрідової халупи – допомагав годувати Норберта, що тепер пожирав цілі ящики дохлих щурів.

– Він мене вкусив! – поскаржився Рон, показуючи руку, обмотану закривавленою хустинкою. – Я тепер цілий тиждень не зможу тримати пера. Кажу вам, цей дракон – найжахливіша тварюка, а Геґрід панькається з ним, як з маленьким пухнастим кроликом! Коли той мене вкусив, Геґрід ще мене й вилаяв, бо я його, бачте, налякав. А коли я вже йшов, він почав співати драконові колискову.

Щось стукнуло в темну шибку.

– Це Гедвіґа! – вигукнув Гаррі й підбіг до вікна, щоб її впустити. – Принесла відповідь від Чарлі!

Усі троє притислися головами й почали читати.

Дорогий Роне!

Як ти там? Дякую за листа. Я був би радий прийняти норвезького хребтоспина, але буде нелегко доставити його сюди.

Найкраще, мабуть, передати його одним моїм друзям, які приїжджають відвідати мене наступного тижня. Проблема тільки в тому, що ніхто не повинен їх бачити з нелегальним драконом.

Чи не могли б ви занести хребтоспина на найвищу вежу в суботу опівночі?

Вони б тоді зустріли вас там і забрали його, поки ще темно. Пришли мені відповідь якнайшвидше.

Цілую, Чарлі.

Діти перезирнулися.

– Ми маємо плаща-невидимку, – сказав Гаррі. – Навряд чи це буде надто складно. Мені здається, плащ досить великий, щоб заховати нас удвох разом з Норбертом.

Рон та Герміона відразу схвалили такий план, і це свідчило, що минулий тиждень був і справді важким. За всяку ціну треба було позбутися Норберта – і Мелфоя.

Проте виникла перешкода. Наступного ранку покусана Ронова рука розпухла так, що стала вдвічі товщою, ніж звичайно. Він не знав, чи безпечно йому звертатися до мадам Помфрі: а що, як вона розпізнає драконів укус? Але ближче до обіду стало ясно, що іншого виходу немає. Вкушене місце лиховісно позеленіло. Отже, здається, Норбертові ікла могли бути й отруйні.

Після уроків Гаррі з Герміоною відразу побігли до лікарні, де побачили Рона в ліжку в жахливому стані.

– Справа не тільки в руці, – прошепотів він, – хоч я й маю таке відчуття, ніби вона зараз відпаде.